Читати книгу - "Біле Ікло"

Однак він і далі з підозрою стежив за рухами людей. Він побачив, як Сміт вийшов і повернувся з грубезним дрюком. Потім Сірий Бобер передав йому кінець ременя. Сміт зібрався йти; ремінь натягнувся; Біле Ікло впирався. Тоді Сірий Бобер кількома ударами дрюка змусив його підвестися. Вовк підкорився, але, підхопившись, кинувся на людину, що збиралася забрати його. Красунчик Сміт не відскочив; він очікував цього. Він сильно вдарив вовка, затримавши стрибок на півшляху, і змусив його лягти на землю. Сірий Бобер зареготав і схвально махнув головою. Сміт знову потяг за ремінь, і Біле Ікло, приголомшений ударом, трохи шкутильгаючи, поплентався за ним.

Він не повторив нападу; одного удару дрюка було досить, щоб переконати його в тому, що боги знають свою справу, і він був занадто розумний, щоб боротися з неминучим. Тому він похмуро рушив за Красунчиком Смітом, підібгавши хвоста і стиха гарчачи. Красунчик Сміт напружено стежив за ним, тримаючи дрюк напоготові.

Повернувшись у форт, Красунчик Сміт міцно прив’язав Білого Ікла й пішов спати. Біле Ікло почекав цілу годину, потім удався до своїх зубів, через десять секунд перегриз ремінь і опинився на волі. Зуби його працювали на славу. Він перегриз шкіру поперек так акуратно, що можна було подумати, начебто її перерізали ножем. Біле Ікло глянув на форт, злобливо загарчав і, повернувшись, побіг назад до стоянки. Він не зобов’язаний був коритися цьому чужому, злісному богові. Він виявив покірність Сірому Боброві й належав тільки йому.

Але те, що відбулося першого разу, повторилося знову, хоча й дещо по-іншому. Сірий Бобер знову прив’язав його ременем і передав уранці Красунчикові Сміту. І ось тут якраз виявилася різниця. Красунчик Сміт побив його. Міцно прив’язаному Білому Іклу не залишалося нічого іншого, як тільки безсило лютитися й терпіти. У діло пустили і дрюк, і батіг; за все життя він не зазнавав такого чосу! Навіть прочуханка, задана йому колись Сірим Бобром, була ніщо порівняно з цією.

Красунчик Сміт захоплювався своєю роботою й розкошував. Він тішився виглядом своєї жертви, і очі його палали тьмяним вогнем, коли він прислухався до жалібних стогонів і безпорадного гарчання Білого Ікла, тому що Красунчик Сміт був немилосердний, як усі боягузи. Принижуючись і плазуючи перед сильними, він охоче зганяв свою злість на слабких. Усе живе любить владу, і Красунчик Сміт не був винятком. Не маючи змоги панувати над такими, як він сам, чоловік оцей відігравався на нижчих створіннях. Проте Красунчик Сміт не сам створив себе таким, і цього не можна було ставити йому в провину. Він народився на світ зі знівеченим тілом і грубою душею, і світ неприязно зустрів його.

Біле Ікло знав, чому його б’ють. Коли Сірий Бобер обкрутив ремінь навколо його шиї й передав інший кінець Красунчикові Сміту, Біле Ікло зрозумів, що його бог бажає, щоб він рушив із цим потворним чоловіком. І коли той прив’язав його у форту й пішов, він збагнув, що Красунчик Сміт хоче, щоб він залишився там. Таким чином, він учинив проти волі обох богів і дістав заслужену кару. Йому й раніше доводилося бачити, що собаки переходили від одного хазяїна до іншого й також зазнавали побоїв, коли тікали від нового власника.

Біле Ікло був дуже розумним, але все-таки деякі риси були розвинені в ньому ще сильніше за розум – однією з таких прикмет була відданість. Він не любив Сірого Бобра, але, навіть усупереч його волі, знаючи, що він накличе на себе його гнів, залишався відданим хазяїнові. Отут він нічого не міг удіяти. Ця відданість була характерною рисою його породи, особливістю, що вирізняла його родичів із-поміж решти тварин і давала змогу вовкам і диким собакам стати друзями людини.

Побивши Білого Ікла, Красунчик Сміт поволік його назад у форт і цього разу прив’язав на ціпок. Але нелегко відмовитися від свого божества; так думав і Біле Ікло. Сірий Бобер став його власним обраним богом, і вовк був прихильний до нього й не міг відмовитися від нього, навіть попри його волю. Сірий Бобер зрадив його й покинув, але це нітрохи не вплинуло на Білого Ікла. Недарма він добровільно віддався Сірому Бобру тілом і душею, нелегко було зруйнувати узи, що їх зв’язували…

Отже, уночі, коли всі мешканці форту вже спали, Біле Ікло знову скористався своїми зубами. Ціпок, яким його прив’язали, був зроблений із міцного сухого дерева й до того ж причеплений так близько до його шиї, що він ледве міг дістатися його. Тільки завдяки страшному напруженню мускулів і різкому повороту голови йому вдалося вп’ястися в ціпок зубами, а також знадобилося неабияке терпіння й чимало годин завзятих зусиль, щоб нарешті його перегризти. Не кожен собака здатний на таку штуку. Але Біле Ікло зміг домогтися свого, і рано-вранці він пішов із форту, волочачи за собою уривок ціпка, що теліпався на шиї.

Він був розумний, але якби керувався самим тільки розумом, то не повернувся б до Сірого Бобра, що двічі зрадив його. Відданість змусила його прийти до колишнього хазяїна, і той зрадив його втретє. І знову він підкорився, коли Сірий Бобер обкрутив ремінь навколо його шиї. Красунчик Сміт знову прийшов по нього. Цього разу його побили ще сильніше…

Сірий Бобер тупо дивився, як біла людина розмахує батогом; він не заступився за Білого Ікла: вовк більше не належав йому. Коли побиття закінчилося, Біле Ікло відчув себе зовсім хворим. Південний собака здох би від таких побоїв, але він пройшов сувору школу життя й сам був скроєний з міцного матеріалу. Надто сильна була в ньому життєва хватка. Проте все-таки він почувався кепсько. Спочатку вовк не в змозі був рухатися, і Красунчикові Сміту довелося чекати цілих півгодини, поки він трохи оклигав, а потім, напівосліплений, ледве тримаючись на ногах, Біле Ікло підвівся й поплентався за білою людиною.

Але тепер Красунчик Сміт посадив його на ланцюг, що не піддавався зубам, і Біле Ікло марно намагався вирвати кільце, угвинчене в товстий стовбур. Через кілька днів Сірий Бобер, що протверезів і вкрай розорився, вирушив у далеку подорож нагору по Дикобразовій річці до річки Макензі. Біле Ікло залишився в Юконі, ставши власністю жорстокого й напівбожевільного звіра. Але що може знати пес про божевілля? Для нього Красунчик Сміт був справжнім, хоча й лютим божеством. У найгіршому разі він був несамовитим божеством, але Біле Ікло