Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Все ж він попри впертість погодився. 

- Тільки допоможи мені, - сказав він піднімаючись.

Я подумки сказала, Слава ж тобі Господи, і взяла його під руку. Артем схопився за голову.

- Боже, вона розсиплються?

- Кажу ж тобі погано, - сказала я.

Повільно ми все ж дійшли до душової. Артем схопив край футболки, але піднявши руки вище скривився і я вирішила йому допомогти. Одна рука хлопця впиралася у моє плече тому я включила холодну воду котра почала стікати як по Артему, так і по мені. Хлопець глянув на мене, а я натягнуто посміхнулася йому. Було максимально незручно? Ні, це було до чортиків незручно, але і приємно одночасно.

- Лягай зі мною, сказав Артем коли ми повернулися до спальні.

Я хмикнула.

- Це ж неправильно.

- Мені холодно...а так буде тепліше.

Я прикусила нижню губу.

- Будь ласка, - додав він тихо, а я все ж погодилася обійшовши ліжко і відкинувши ковдру з іншого кінця. 

Артем підняв руку таким чином я опинилася максимально близько до нього. Моя рука несвідомо обійняла його з іншої сторони, а голова лягла на груди. Велика рука хлопця ж обіймала мене і він закрив очі. Я ж слухала як б'ється його серце і розуміючи що моє зараз так само вилітає з грудей. І попри те що Артем був гарячим як вогонь я не розуміла як одночасно йому може бути настільки холодно що він тремтів.

Артем

Я прокинувся від сонячних променів котрі світили прямісінько в очі. Голова боліла ніби цілу ніч пробув у якомусь барі й випив там весь алкоголь. Я зажмурив очі й нахмурився відчуваючи чиюсь ногу між своїх. Та ну, не міг же я напитися і забути про це. Я повільно повернув голову побачивши руде волосся Юлі. Тоді повернув у іншу сторону і побачивши на тумбі ліки з полегшенням видихнув. Ну, я б точно не хотів переспати з Юлею і забути це. Я знову глянув на дівчину і згадав її окремі фрази з цієї ночі. Тоді посміхнувся і сильніше обійнявши дівчину знову заплющив очі. 

Вчора ввечері я збрехав їй кажучи що моя поведінка це просто стрес. Хоча якоюсь мірою це і є правда. Але є іще одна проблема. Повернувшись додому я почав надто активно розпитувати Лізу про її нового хлопця. Це був більш як батьківський інстинкт ніж хвилювання, але на свою власну голову я виховав дівчину котра не боїться огризнутися у відповідь. І її слова щодо Юлі змусили мене задуматися. Можливо вона і справді вже зайняла надто велике місце у моєму житті й точно не як працівниця...

Я знову заснув, а коли вкотре прокинувся то зрозумів що Юлі вже немає поруч, але почувши шум із кухні зрозумів що вона там. Піднявшись із ліжка одягнув футболку котра була на підлозі й пішов на кухню. Юля була у навушниках і щось мугикала собі під ніс що викликало в мене посмішку. Вона зауважила мене і посміхнувшись зняла навушник.

- О, ти прокинувся. Як самопочуття?

Я посміхнувся.

- Голова ще болить, а так то...наче непогано.

- Тобі варто все одно поїхати до лікаря, - сказала дівчина показуючи мені лопатку.

- В цьому немає потреби, бач, не помер

- Сьогодні ні, але якщо в тебе знову підніметься температура, то це буде дуже погано. Пообіцяй що ти поїдеш до лікаря.

Я важко видихнув. Вперта. Хоча ці її настанови й змушували мене радіти, адже вперше за довгий час про мене хтось хвилювався. Лізі я у більшості випадках не жалівся і казав що все чудово, адже їй не варто за мене хвилюватися. Батькам вже давним-давно все одно, а Юля...Вона просто перша. 

- Гаразд, - сказав я і глянув на годинник ахнув.

- Господи, робота. Чому ти мене швидше не розбудила?

Я почав іти до шафи, щоб знайти сорочку, але голос дівчини мене випередив.

- Вибач якщо втрутилася у твій особистий простір, але я подзвонила до Насті й сказала що ти сьогодні трішки прихворів через що тебе не буде.

Я повернувся назад до неї.

- Серйозно? І ти навіть не посоромилася як це завжди буває признатися що ти разом зі мною...

- Що я разом із тобою? - спитала вона перебиваючи мене і хитро посміхаючись, - Я просто опинилася у потрібному місці у потрібен час. 

- Ти спала зі мною в одному ліжку, - сказав я посміхаючись їй.

- Тільки, тому що моя совість не змогла посперечатися з твоїми милими благаннями й не дати тобі замерзнути.

Я посміхнувся. Ну гаразд, можливо і так, але все ж факт є фактом. І він чудово гріє мені душу. 

Я сходив у душ, переодягнувся, виявилося Юля навіть приготувала сніданок-обід. Адже година була 12. Після чого вона сказала що вже поїде додому, а я сказав що підвезу її, адже і так їду в клініку. Факт що я погодився з нею спрацював і дівчина погодилася.

- Прийдеш сьогодні ввечері? - спитав я коли ми були під її будинком.

- Навіщо? - спитала Юля посміхаючись.

- Не знаю. Можливо просто так.

- Здається в тебе все ще є температура.

Я хмикнув. Можливо... Але все ж Юля пішла, я помахав їй рукою після чого подзвонив Насті по дорозі до лікарні де мене порадували чудовим діагнозом і я вже без жодного настрою з розумінням що мінімум три дні варто відмовитися від офісу для збереження здоров'я працівників приїхав додому

P.S: Якщо подобається книга не забувайте про зірочки та коментарі. Для автора це важливо