Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Чому? - запитала я, відчуваючи, як голова кипить від нових питань.

— Не знаю, правда, але це сталося незадовго до тієї аварії, у якій загинули батьки Лео. Це все, що я знаю. Запитала б Ашера, але… навряд чи він щось розповість. Він і Лео як брати, навіть якщо самі не визнають цього.

Я не змогла нормально поспати, але пари ніхто не скасовував, тому позичивши одяг у Еві, я поїхала разом із нею до університету. Вночі вона обіймала мене, коли я плакала уві сні, але вранці навіть не згадала про це. Я була їй безмежно вдячна за таку мовчазну підтримку.

— Усе буде добре, я поруч, - сказала вона, коли ми попрощалися, щоб піти на пари.

Мені б так хотілося вірити їй, але всередині росли сумніви. Я не знала справжніх мотивів Лео. Що, якщо він хоче нашкодити моїй мамі? Як я можу захистити її, коли навіть сама себе захистити не здатна? Він написав, що забере мене після пар, але я потребувала часу, щоб зібратися з думками, тому відповіла, що приїду сама.

— Янголе, змушуєш чекати, - я не встигла переступити поріг його квартири, як він накинувся поцілунком на мої губи.

Раніше я тремтіла від бажання, коли Лео цілував мене, але зараз.. зараз я відчувала тільки страх. Я намагалася взяти себе в руки, але він завжди читав мене занадто легко.

— Що сталося, мила? - він обережно взяв моє обличчя в руки, його очі випромінювали теплоту, від якої моє дурне серце майже було готове піддатися цій ілюзії ніжності.

— Я зроблю, що завгодно, але тільки не чіпай мою маму, - мій голос тремтів, і кожне слово давалося з величезними зусиллями.

— Арі, про що ти? — Лео дивився на мене з недовірою, але я не могла зупинитися.

— Хочеш, щоб я переспала з тобою? Це ж те, що ти завжди хотів, - промовила я, намагаючись здаватися впевненою. Я зняла з себе пальто, переходячи далі, але мої руки так сильно тремтіли, що ґудзики на сорочці не піддавалась.
— Досить! - Лео різко схопив мене за руки, зупиняючи мої хаотичні спроби. — Поясни, що за хрінь ти зараз несеш! Я вже казав, що ніколи не змушу тебе до цього силою.

— Я... я добровільно на це погоджуюсь... - тихо відповіла я, опустивши погляд, намагаючись переконати себе, що це хоч якось виправить ситуацію.

— Аріель! Поясни все нормально! - його голос був твердим, і вперше я чула, як розлючено він вимовляє моє ім’я. Лео кричав і раніше, але зараз я відчувала щось інше.. біль?

— Я знаю… знаю, що ти вважаєш, що Девід убив твоїх батьків, - видихнула я, дивлячись йому в очі.

— Я не просто так вважаю, це факт, - різко відповів він, його погляд потемнів.

Він навіть не намагався заперечити, і це стало єдиною крихтою, яка хоч трохи заспокоїла мене. Лео завжди був відкритим у своїх намірах, своїх почуттях і мотивах. Але зараз за його обличчям проглядалося щось глибше, щось, чого я ніколи не бачила раніше — справжній біль і рішучість, які, здавалося, зрослися з його сутністю.

— Чого ти хочеш від мене? Просто візьми це, тільки не чіпай мою маму… Будь ласка… — прошепотіла я, відчуваючи, як страх стискає горло.

Лео м’яко, але рішуче підняв моє обличчя за підборіддя, його очі дивилися прямо в мої, в них був суміш турботи і болю.

— Янголе, я ж казав, що буду захищати і тебе, і твою маму. Тобі так важко повірити мені? - його голос був тихим, майже ніжним, і на якусь мить я відчула, як розчиняюся в цій обіцянці.

Але сумніви не відпускали мене. Занадто багато невідомого, занадто багато таємниць.

— Лео, я… - почала я, але слова застрягли в горлі. Його дотик, його голос — усе говорило, що він щирий. Та чи справді я можу довіритися йому, враховуючи все, що сталося?

Він обережно провів рукою по моїй щоці, витираючи сльозу, що нестримно скотилася вниз.

— Тобі не потрібно боятися мене, - прошепотів він, і в його голосі було стільки ніжності, що мені майже вдалося забути про всі страхи і тривоги.

— Ти не просто так націлився на мене… — промовила я, намагаючись не відводити погляд.

Лео зітхнув, дивлячись на мене з такою втомою і щирістю, що це майже розтопило лід у моїй душі.
— Це правда, - зізнався він, обережно вибираючи слова. — Спершу я шукав інформацію про тебе через Девіда. Але це все. Мила, хіба я хоч раз хоч якось використав тебе? Чорт, ти так глибоко засіла в моїх думках, що я не можу нормально спати, не можу думати про щось інше, не кажучи вже про те, щоб заподіяти тобі біль.

Його слова проникли глибше, ніж я очікувала. Він не був схожий на людину, яка б брехала зараз. Його очі випромінювали відчай, і кожне слово здавалося відголоском чогось справжнього, що завжди було між нами.

— Лео… я просто боюся, що мені знову зроблять боляче, - зізналася я, майже пошепки, вперше відкриваючи йому цей свій страх.

Він на мить замовк, а потім обійняв мене, тремтячими пальцями провівши по моєму волоссю.
— Я ніколи не дозволю, щоб тобі знову було боляче.

— Але якщо Девід справді це зробив… то що тоді? - я тихо спитала, відчуваючи, як у грудях розливається холод.

Лео стиснув губи, його погляд затвердів.
— Він заплатить, — сказав він, не відводячи очей.

Я кивнула, але сумніви не відпускали.
— Якщо він справді це зробив… тоді моя мама… моя мама може бути в небезпеці, — прошепотіла я, не в силах подолати страх, що раптом накрив мене хвилею.

Лео обережно провів рукою по моїй спині, намагаючись заспокоїти.
— Він зробив це заради грошей, Арі. Не думаю, що йому є сенс шкодити твоїй мамі. Але, повір мені, якщо він навіть подумає про це… він згниє під землею. Я цього не допущу.

Його слова лунали так, ніби це була обіцянка, клятва.

— Поцілуєш мене? - запитала я, відчуваючи, як голос тремтить. Мені було страшно виглядати вразливою, майже жалюгідною у цьому проханні, але я так потребувала його зараз. Мені потрібно було знову відчути його близькість, хоч на мить забути про всі страхи і сумніви.

Лео взяв моє обличчя в свої сильні руки, і його губи знайшли мої з такою пристрастю, що у мене перехопило подих. Поцілунок був глибоким, майже ненаситним, ніби він тягнувся до мене як до останнього ковтка води після нескінченної засухи. Його пальці ніжно, але впевнено ковзали по моїй шкірі, і я відчувала тепло його дотику, яке розходилося по всьому тілу, залишаючи солодкий слід на своїй дорозі.