Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Усі вихідні я намагалася ігнорувати Лео, написавши йому, що проведу час із мамою. Я просто не знала, як поводитися з ним зараз. У голові вирувала ціла буря запитань, але що я могла йому сказати? Моя казка дійшла кінця і я стикнулась з реальністю. Чому моє серце так болить від усвідомлення того, що я була лише іграшкою в його руках? Чи насправді все було грою для нього?

Ми зустрілися з Еві перед парами, щоб випити кави, і я наївно сподівалася, що це допоможе мені відволіктися. Ми сиділи в парку нашого університету, а моя нова подруга щось захоплено розповідала про вихідні з батьками. Але я не могла зосередитися, не могла навіть зрозуміти її слів — все в моїй голові було заплутаним клубком.

— Ти взагалі тут? - нарешті запитала Еві, поглядаючи на мене з недовірою.

— Так, вибач, я просто погано спала, - збрехала я, хоча насправді слова застрягали в горлі.

— Що сталося? Це через Лео? - зітхнула вона, ніби й так усе зрозумівши.

Я відчула, як до очей підступають сльози.
— Я така ідіотка, - видихнула я, ледве стримуючи плач.

Еві, не вагаючись, обійняла мене, і цей простий жест здався мені справжнім порятунком.

— Слухай, не ти ідіотка. Це він — той, хто заслуговує на ці слова, якщо образив тебе, - шепотіла вона, ніби заспокоюючи розбурхане море в моїй душі.

Я не могла розповісти мамі, вона і так була подавлена через це все. Та, і я сама мало, що розуміла. Невже Девід справді причетний до того, що сталось з батьками Лео?

— Я пропоную влаштувати сьогодні ночівлю у мене, тобі це піде на користь, - запропонувала Еві.

— Дякую, у мене ніколи не було подруг, ти - справжній скарб.

Еві зітхнула, трохи сумно посміхнувшись:
— О, мила, у мене теж не було подруг. Ашер відлякує всіх навколо.

Її слова були щирими, але у них відчувалася якась туга. Я вагалася, чи варто це питати, але питання вирвалося само собою:
— Тоді чому ти з ним?

Еві спочатку не відповіла, втупившись у каву, наче шукаючи там відповіді. Нарешті вона сказала:
— Це вигідно для наших сімей.

Її голос звучав так байдуже, що мене це зачепило.
— То ти нічого до нього не відчуваєш?

— Краще б я справді нічого не відчувала, - сумно відповіла вона. — Ашер як чорна діра, що поглинає все навколо себе, з цього неможливо вирватися.

Я тихо зітхнула. Мені це було знайоме — темна сила, що притягує, поглинаючи все на своєму шляху, і ти стоїш, зачарована, знаючи, що вже запізно. Еві й я мовчали, але в тому мовчанні ми зрозуміли одна одну без слів.

Остання пара доходила кінця, коли на мій телефон надійшло повідомлення. Не треба було й дивитися, щоб зрозуміти, від кого воно.

Диявол: Янголе, заберу тебе о 6 вечора.
Янгол: У мене плани з Еві, не вийде зустрітись.
Диявол: Що за плани?
Янгол: Просто дівчачий вечір, нічого такого.
Диявол: Тоді зустрінемось завтра.

Я видихнула з полегшенням, сьогодні я змогла уникнути його, а завтра вже буде завтра.

Будинок Евелін був величезний, наповнений сучасними деталями й розкішшю, але її кімната вирізнялася — така по-дівчачому ніжна, з великою кількістю рожевого. Я ледь стримувала сміх, але вона це помітила і усміхнулася.

— О, не стримуйся, - засміялася Еві. — Ашер завжди жартує, що я застрягла у віці п’яти років через усе це рожеве.
— Просто… вона така… Але тобі личить, це мило, - сказала я, щиро дивуючись, як гармонійно все виглядало.
— Я обожнюю свою кімнату, - вона ледь помітно зітхнула. — Це моє безпечне місце.

Я вмостилася на невеличкому диванчику біля її ліжка, продовжуючи оглядати все навколо. У кімнаті справді було щось особливе: світлі стіни заспокоювали, а ці рожеві подушки та деталі ніби створювали затишок. Ніхто не вписувався б у цю атмосферу так, як Еві.

— Піжама, - вона протягнула мені шовковистий комплект, — Приймай душ і будемо пліткувати.

Її енергетика була неймовірною, Еві була як сонце серед хмар, саме у таких дівчат закохуються. Не дивно, що Ашер так зациклений на ній. Після душу я повернулася до кімнати. Еві вже сиділа на ліжку, усміхаючись і тримаючи в руках величезну коробку морозива.

— Тут різні смаки, бо морозива багато не буває! - сказала вона, підморгуючи.

— Дякую, - я посміхнулася, сівши поруч. Вечір обіцяв бути теплим і затишним.

Ми сміялися так багато, що в мене аж щоки боліли. Еві, здавалося, не зупиниться: вона ділилася своїми пригодами з дитинства, сповненими веселих і кумедних моментів. А я... я не мала чого розповісти. Батько-наркоман і мама, яка намагалася його врятувати? Не та історія, якою хочеться ділитися.

Еві, здається, помітила мою задумливість і змінила тему.
— Ти не розповіси, що сталося між тобою і Лео? - обережно запитала вона.

— Він… використав мене, - видихнула я, відводячи погляд.

— Ви переспали, і він кинув тебе? Повний придурок! Клянуся, я його каструю!

— Ні, - поспішно заперечила я, червоніючи. Це було зовсім не те.

— Тоді як він використав тебе?

Я затримала погляд на своїх руках, відчуваючи, як слова застрягають у горлі.
— Не знаю… - зізналася я, розуміючи, як важко це пояснити.

— Не знаєш? Це як? - її погляд був повний цікавості, але й розуміння. Вона слухала, не засуджуючи, а це вже було для мене величезною підтримкою.

— Думаю, це якось пов'язано з чоловіком моєї мами. Девідом. Девідом Карсоном, - пробурмотіла я, намагаючись скласти всі пазли в голові.

Еві на мить зупинилася, ніби згадуючи щось.
— Карсон... Це прізвище знайоме, - задумливо сказала вона. — Вони колись працювали разом із Грантом та Блейком.

— Грант? - перепитала я, не розуміючи зв’язку.

— Грант - прізвище Ашера, - пояснила вона. — Його батько з Карсоном та компанією Блейк-Грейвс раніше співпрацювали, але з Карсоном давно обірвали всі зв’язки.