Читати книгу - "Червона зона"

У грудях почав збиратися слиз, я мусив звестися на лiктi, щоби вiдкашлятись. Кашляв у ковдру, щоб заглушити звук. Коли вiдпустило, знову лiг. Муляли сходи. Що я роблю, подумав я. Дихання, яке збилося внаслiдок перевкладань, почало вирiвнюватися. Серце билося повiльнiше. Я почув, як за залiзними дверима над моєю головою щось шкрябається. Може, щурі. Я пiдняв голову i переконався, що щiлина вузенька, сюди вони не потраплять. Але з-пiд дверей горища тягло холодом. Я вкрився з головою.

Коли почали торсати за плече, я спросоння подумав, що застукала Жаба. Спина i груди були мокрi, я тепер завжди пiтнiв увi снi. Футболка липла до тiла, шкiра пiд нею свербiла.

– Я в гостях, – пробелькотiв я, прокидаючись.

– Ти що, дебiл? – надi мною стояв Роман Цюцюра.

Нагорi сходової клiтини було майже темно, у бляклому електричному свiтлi знизу я бачив його широкi плечi та нерiвну, вкриту кратерами шкiру обличчя. Я ще нiколи не бачив його обличчя так зблизька й бiльше не хотiв, я бачив усi пори та кожен фолiкул, з якого пробивалася волосина на пiдборiддi, чи може, це менi примарилося. Котра година, подумав я.

– I скiльки ти так витримаєш? – запитав Роман.

Я мовчав.

– Не будь дитиною, – сказав Роман. – Це через Умку? Б-блiн. Мені й без тебе проблем вистачає.

– Вибач, – сказав я.

– Йди в кiмнату.

Роман розвернувся, квадратна спина почала вiддалятися, а коли вiн повернув на другий пролiт i я побачив згори його обличчя, вiн був насуплений i дивився прямо перед собою. Останнiй тиждень вiн розмовляв ще менше, нiж звичайно. Я зрозумiв, що зараз вiн думає вже не про мене, й це мене переконало, що Умiда казала правду i причин для ревнощiв немає.

R-16

У травнi потеплiшало. О шостiй вечора ми з Умiдою виповзли з sex room. Ми були мокрi та щасливi. Стали збиратися на повстанський карнавал. До темряви лишалося понад двi години.

Я витер блiдо-зелену гумову маску протигаза об футболку на животi. Цей старовинний протигаз Умiда витягла з-пiд лiжка sex room, де помiж стосами книжок, якi замiняли двi нiжки, стояла картонна коробка iз мотлохом. Протигаз мав довгий гофрований шланг, але коробка-фiльтр на кiнцi загубилася. Я натягнув його на волосяну частину голови, не закриваючи обличчя. Скельця, що скидалися на очi бабки чи мухи, вiдбивали свiтло з вiкна вертикально в стелю. Перед моїм обличчям метлявся гофрований блідо-зелений хобот.

– Схожий на слоника? – запитав я.

– На слонопотама, – вiдповiла Умiда.

Сама вона лише вдягла на голову сатанинськi пластмасовi рiжки на чорному обручi. Рiжки були червонi й напiвпрозорi. Коли Умiда натисла кнопку на обручi над своїм правим вухом, рiжки замиготiли – то один рiг, то iнший: миг, миг, миг, миг. Волосся Умiди вiд цього здавалося ще чорнiшим, нiж зазвичай.

– Який милий чортик.

Я полiз цiлуватись, але вона зi смiхом вiдiпхнула мене:

– Ходiмо, слонику.

У кiмнатах переповненого сламу сусiди, якi повернулися з роботи, вдягалися якомога яскравiше, абсурднiше. Один намотав на голову поверх балаклави яскраво-оранжеву iзоляцiйну стрiчку. Iнший знайшов пухнасту маску зайчика, але маска була дитяча, тож закривала тiльки очi, прорiзи були маленькi, а знизу стирчала вгодована пика бородатого мужика. На третiй людинi, тоненькiй дiвчинi, сидiло широке сомбреро, дiаметром у пiв її зросту, й коли дiвчина пiднiмала голову, криси сомбреро опускалися так, що при поглядi ззаду ти бачив лише худi ноги й цей капелюх, а щоб вийти крiзь дверi, дiвчинi довелося взятися обома руками за криси з бокiв i потягнути їх униз на себе. Четвертий, пелехатий чоловiк рокiв тридцяти з ведмежою зачiскою, обмежився тим, що натягнув яскраво-червоний клоунський нiс завбiльшки з кулак, при цьому вираз його обличчя, з опущеними кутиками рота й насупленими бровами, контрастував iз носом i надавав образу пелехатого пiдкресленої серйозностi.

– Ходiмо, повстанцi!

За днi, поки я вiдбував змiни в «Точцi G» на Новобiличах, девелопери закрiпилися на Подолi. Забудовники пригнали мобiльний кран iз короткою стрiлою й узялися до роботи. Квартали, з яких витiснили мешканцiв, зяяли порожнiми вiкнами будинкiв. Блеквотери вибили шибки на верхнiх поверхах i, як прозорий натяк, поставили снайперiв iз гвинтiвками у вiкнах, що виходили на Верхнiй Вал. З обох бокiв вiд крана стояли в два ряди блеквотери в чорному з короткими автоматами, на випадок ближнього бою. Мешканцi сламiв – серед них багато виселених вiрменів – зiбралися через вулицю на Нижньому Валу, скандуючи «ганьба», але втручатись у роботу не наважилися.

Мобiльний кран працював цiлими днями. Вiн вiд'їжджав за роздiльну стiну й повертався з бетонною плитою, почепленою на стрiлi, пiд прикриттям блякiв iз короткими автоматами. Десяток працiвникiв iз пневматичними вiдбiйними молотками, заглушуючи крики «ганьба», довбали асфальт i заглиблювались у землю, брали з вантажiвок i встановлювали в метровi ями залiзобетоннi стовпи. Знизу кожен стовп мав потовщення, набалдашник замiсть фундаменту. Кран опускав на стрiлi бетонну плиту, її крiпили до стовпа. Девелопери не наважувалися везти багато технiки й матерiалiв у червону зону, паркан виходив тимчасовий, кривий i на неглибокому фундаментi. За два днi стiна з бетонних плит, заввишки два метри, вiдгородила спорожнiлi квартали.

Одразу потому на вiдгородженiй територiї з'явилася вiльна преса, запрошена Грiнiнвестом для демонстрацiї законностi. Кiлька операторiв вилiзли у вибитi вiкна, з дозволу командування зайняли пости поруч зi снайперами i здалеку знiмали «обурених мешканцiв» по той бiк паркану. Вiльна преса була безстороння: будучи з боку забудовника, вона не ставала нi на чий бiк. Мешканцi сламiв – серед них багато виселених вiрменів – стояли на Нижньому Валу, не припиняючи скандувати «ганьба».

На зборах бiля «Жовтня» мешканцi домовилися провести так званий повстанський карнавал i заздалегiдь повiдомити про нього пресу. Вiльна преса любить яскравi картинки та прозорi символи. Що ж, арники це зроблять. «Повстанський» – щоб показати серйознiсть намiрiв, майбутнiй опiр. «Карнавал» – щоб показати, що протест символiчний, а картинка яскрава. Деталей заздалегiдь домовились не розголошувати, тодi заiнтригована вiльна преса прийде висвiтлити, як мешканцi сламiв борються з законними дiями Грiнiнвесту.

Умiда написала менi на гаджет, що початок карнавалу анонсовано на дев'ятнадцяту, щоб могли пiдтягнутися й люди, якi повертатимуться з роботи. Хоч я тепер мав власний гаджет, старі акаунти про всяк випадок перевіряв через анонімайзер із клубу «Троян» біля метробудівського гуртожитку. Там, у пiвтемному пiдвалi, в оточеннi блiдих пiдлiткiв, занурених в альтернативну реальнiсть, де вони принци ельфiв, завойовники планет або успiшнi люди у зеленiй зонi, я прочитав меседж вiд Пола.

To: (undisclosed