Читати книгу - "Теорії змов. Як, Максим Яковлев"

інтернету, дедалі більш «суверенного», тобто відмежованого від світового, можна натрапити на такі матеріали: «Кастрування “великого і могутнього” 1918 р. на потребу “широким масам”» («Оскопление “великого и могучего” в 1918 г. на потребу “широким массам”») 153, «БЕЗ- чи БЕС-: як на Русі насаджували “бісовщину”» («БЕЗ- или БЕС-: как на Руси насаждали “бесовщину”») 154 або «“Без” чи бес: про російську мову і православ’я» («“Без” или бес: О русском языке и православии») 155, і навіть гуляє інформація про цілий «пізнавальний фільм» під назвою: «Без чи бес: диверсанти проти російської мови» («Без или бес: диверсанты против русского языка») 156. Якщо ви бачили якісь дореволюційні тексти російською, то не могли не помітити, що літер там було більше (найпомітніші — ѣ та і), на кінці багатьох слів писали ъ, а ще були дивні форми «ея», «живаго великорускаго языка» тощо. Справді реформою російського правопису 1917–1918 рр. більшовики спростили життя багатьом поколінням наперед, адже потреба в реформі обговорювалася ще за царських часів. Однак «не все так однозначно». Дехто з росіян підозрює в реформі бажання «каструвати» російський народ через мову, позбавити його якихось містичних властивостей. Часто прибічники таких версій чіпляються до того, що абетку завчають по літерах і не вивчають їхні назви — аз, буки, веди тощо. Виявляється, якась таємна група зловмисників приховала дуже важливе знання про «справжнє» значення літер. Приміром, літера «ф» називалася «фѣртъ», а «х» — «хѣръ», звідси в російській мові слово «пох**ить», тобто осяяти знаменням літери «х» — перекреслити. На деяких ресурсах ви дізнаєтесь, що справжнє значення, перепрошую, «хера» — це «світова рівновага, перетин певних значень, гармонія» («мировое равновесие; пересечение определенных значений, гармония») (тому, мабуть, суто російське обурення «какого х**а?!» — це прагнення до пошуку гармонії), а «ф» — це про гордість, благородство, значущість. Мабуть, так себе відчуває людина, яка на якесь дивне до себе зауваження відповідає: «Пфф!». Менше з тим, конспірологічна логіка простежується чітко: якщо у назвах літер криється магічна сила, а дітей у школах більше не напружують завчанням цих назв, хтось відбирає щось цінне, невидиме в цілого народу.

Друга претензія до реформаторів російської орфографії ще потужніша: мовляв, вони підступно протягли в мову самого сатану-біса. Йдеться про правила написання префікса без-. За впровадженим на початку минулого століття правописом, змінилися правила написання усіх префіксів, що закінчуються на з/с: перед глухими приголосними слід писати -с (приміром, распить, бесплатный), а перед дзвінкою приголосною і перед голосними — -з (разбить, разыскать, бездарный). У чому ж криється кримінал? Наведу цитату, в перекладі українською, з допису одного боротьбиста проти «бісовщини в російській мові», зі збереженням великих літер і знаків пунктуації, в якому йдеться про різницю в написанні слова «бесполезно» до і після реформи.

…у сучасному ж написанні слово [бесполезно] набуває відтінку забобонів або релігійності, зв’язку з потойбічним світом, екзорцизму, езотерики, або ще бозна якої містики. — ПРЕДМЕТ БЕЗ КОРИСТІ [пользы]. І за результатами розслідування (!!!) перемогло старе дореволюційне написання. як те, що конкретніше відображає смислове значення слова, і в тому, що нове написання взагалі не висловлює сенсу вживаного слова 157.

Ви багато помітили зв’язків з потойбіччям у слові «бесполезно»? Якщо ні, то погляньте на ще одне слово, щоб уповні відчути забобони, містику, екзорцизм та інші цікавинки: бесстрашный — це слово противники сатанизації російської мови наводять як «аргумент» на користь того, що до реформи орфографії було безстрашный, тобто без страха, а ось якщо йдеться про страшного біса, то отримуємо бес+страшный, що за результатами розслідування (!), як уже писав інший діяч псевдолінгвістики, маємо «інший смисл». Якщо під «розслідуванням» розуміти фантазування на тему закликання Люцифера у префіксах, то, вочевидь, навигадувати потаємних смислів можна дуже багато. Після чого наступним логічним кроком буде пошук винних у «цілеспрямованому» шкідництві проти вєлікого і могучєго та закликах до шайтана, а відтак маємо яскраву ілюстрацію конспірологічної логіки. Чи можна якось аргументувати на науковому рівні проти обвинувачень на адресу більшовиків, які рішуче спростили російську орфографію? Однозначної відповіді немає, бо якщо є час і завзяття боротися з бісогонськими фантазіями, то будь ласка. Разом із тим аргументація з прикладами способів написання префікса без- у російській мові впродовж її писемної історії (а було різне: безъимянный, бесмысленный, безъшовный і бесшовный) насправді не веде ні до чого, бо слово «біс» російською за дореволюційною орфографією писалося «бѣсъ», а бісовщину можна, за бажання, помітити і в беседе і в обеспечении, а якщо вже прислухатися до того, як можуть звучати не лише префікси, а й комбінації слів, то от тільки подивіться, що можна виконспіроложити в реченні: «ведь я во Львове» (приклад не мій, а одного російського популярного ютуб-лінгвіста Микити, сина Алексєєва; росіянин, і про Львів — ну як тут без змови і бісовщини?). Якщо не помітили з першого разу, спробуйте ось так: «ведь я во Львове», «…дь-я-во-Л…». Страшно? Росіянам, мабуть, так.

Ліричний відступ про мовно-правописну конспірологію в Україні

Мені неприємно чути грубі помилки на кшталт «згідно наказу» чи «даний випáдок» або читати «Великобританія» чи «Турція». Дилема полягає в тому, що наша мова заслуговує на те, щоб бути правильною і красивою, але при цьому кожен має право говорити так, як хоче. Так само кожна людина залишає за собою право висловлюватися з приводу своєї ж мови. У травні 2019 р. Кабінет Міністрів України схвалив нову редакцію українського правопису постановою № 437, і вже з червня нові правила, над якими працювали фахівці Української національної комісії з питань правопису, почали впроваджувати. Того ж року учениця 7-го класу однієї зі шкіл Херсона обурилася новими правилами і від її імені була оскаржена постанова про впровадження нової редакції правопису. Як писало видання «НВ», адвокат, який оскаржив постанову Кабміну, пояснив, що дитина сама попросила його «щось зробити, щоб не