Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

-             Ні. Не тому. Колись, ще на зорі, я знала до чого призведе КВ забаганки пошвидше. Одна з реальностей текла через мій вимір, огинаючи його біля моєї царини. От там Знаки і показували те, що складалось в історію.

-             Як ти могла придумати побачити історію, яка ще не трапилась? – Здивувася Нейрончик.

-             Я бачила, як велетні вогню топлять лід. Нишком. КВ експериментував з ДНК, щоб прискорити розвиток цивілізації. До речі, те саме відбувається і тепер- танення льодовиків. Але це вже відголоски. Люди іншого не знають. Історія ж просто повторюється. Та зараз не про це.

Мій істинний батько Вода не відчув цього, але я знала, що батькове ніхто не міг чіпати.

Його не було вдома на той момент.

Я пішла до тітки Смерті.

Розповіла, і та, щоб зупинити ДНК та Воду налаштувати проти неї, викрала мене. Зупинила пам’ять. Я забувала потроху все.

Мати намагалась потім відтворити, але час був втрачений, були інші сестри та не я.

Смерть на цілу вічність мене сховала, аж до вибуху.

А Воді вона сказала, що втопилась я і вона змушена була мене забрати, щоб не вкрали.

Ніхто не знав, що таке смерть до тих пір.

Розбрат почався вже після цього.

-             То це Смерть спровокувала

-             Так.

-             Демон. Сущий демон.

-             Сучий демон я б сказав.

-             Так.

-             Зате я взнала деякі секрети Смерті. Вона любить впихати слова, що знищують потім зсередини, події, ситуації?

-             Так.

-             Так от, якщо здається, що хтось вкинув думку та керує тобою, щоб ти робив самознищення, то треба написати чи поміркувати, чим це тобі вигідно і засвоїти це. І робити це так, транслюючи, як тобі вигідно. Переконання себе в своєму одразу повертає енергію до тебе і вона працює на тебе. І ти знову бачиш свою ціль. Йде війна, але ти шукай користь в змінах.

-             Ух ти!

-             А як діяти при тім, коли в тобі вже сидить якесь лайно, і от не можеш засвоїти щось, бо жаба заздрості тисне чи агресія немотивована хто-зна звідки взялась?

-             Цукор дозуй. – Кинув Шлунок. – В декого це викликає занадто сильні реакції. Ми не пристосовані ще до цього. ДНК працює над коллапсом, коли створила спочатку комфорт, а Смерть стримує розвиток руху цим, а от жрачку не скоригували. Забагато її для комфорту та не фізичної праці.

-             А все тому, що закладено ДНК на прохання КВ отримувати почуття, гострі.

Нейрончик почервонів. Він теж це пам’ятав.

-             Та, цукор цукром, але є ще спілкування. Щоб викинути гівно – треба проектувати гівно і тоді полетить воно на тебе, а ти не реагуй і отоді й відбудеться колапс гівна в тобі. Йому не стане енергії.

-             Але ж як з’ясувати чи є воно в мені?

-             Твоєю реакцією на людей. Ти кидатимешся на них. Провокуватимеш ситуації підсвідомо. Так що це само спрацює.

-             А якщо я постійно це роблю, кидаюсь, а гівна не меншає і мені хочеться увесь час когось діставати, щоб моє зверху було, щоб знищити кого я вважаю ворогом, бо він кращий та успішніший.

-             Тоді ти збирач гівна. Це престижно в деяких країнах.

-             Авжеж, знаю навіть де. Їм і унітазів не вистачає для цього.

-             Кожен є відображенням тебе в тім сенсі, що так всесвіт показує чого ти вартий на цей момент. А якщо це кумир, то це теж погано.

-             Чому? Він же кращий!

-             Він для тебе повинен бути вигідним, пам’ятаєш? Він виконує те, що в твоєму світі є незакритою потребою. І при цьому він реалізує себе.

-             Аааа!

-             Тобто, прикладом. Візьми в нього що тобі треба, користуйся цим, насолоджуйся. І йди своїм шляхом. Так, щиро прояви емоцію, це теж важливо. Але пам’ятай про своє. Бо кумир в жодному разі не означає, що ти повинен бути як той, твій кумир. Бо це означає прилипалу.

-             А якщо не кумир, а лайно? І я не можу позбавитись того, хто аж муляє в думках і скрізь.

-             То всеодно ти прилипала. Ти віддаєш свою енергію, споживаєш та перетравлюєш його гівно, див.пункт вище і відпрацьовуєш карму гівновоза.

-             Брєд. Я ж бачу, що він не робить правильно!

-             Він не робить по-твоєму, ти хотів сказати?

-             Ну.. але ж… . Таки точно. Не по-моєму.

-             Наведи приклад, коли він порушив закон чи твої права особисто

-             Не маю такого, але мені серце болить.

-             Авжеж. Зараз воно в усих в такім стані. Але конкретно за що болить, що ти можеш в своїй справі зробити те, що ти прагнеш зробити?

Дід потягнувся за Чорною Книгою.

-             Дивись, Нейрончику, я ось тобі дещо покажу.

Він відкрив сторінку, яка була чистою. Перегорнув листок, а там написано:

«Йди своїм шляхом, тим, що підказує серце. Але не чужим. Знаки тільки залишаються знаками. А шлях ти обираєш самостійно.»

-             І що це значить?

-             Тут повинна бути пригода, яку ти згадаєш. Де ти був прилипала. А потім перепиши це. Напиши, що тобі вигідне. Прочитай, прослухай в навушниках свій голос. За кілька разів Мозок це зробить історією, а Ментал заповнить твоїм, вигідним тобі спомином, наче це було.

-             Але, якщо жертва війни? Якщо забирають воювати? Обороняти державу?

-             А ти знаєш задачу їх душі?

-             Ні.

-             Нічого просто так не відбувається. Світ завжди приходить до рівноваги.

-             А чому вони все-таки не переможуть?

-             Бо я малою, бачачи, що чіпають батькові речі, дала собі слово, що загину, але захищу для Роду моє.

-             І почалась нова історія, звичайна була скоригована.

-             Так. Почалась. Втручатись не завжди вигідно. Краще б дочекалась батька.