Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мольфар 📚 - Українською

Читати книгу - "Мольфар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мольфар" автора Марія Іванівна Чумарна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39
Перейти на сторінку:
якими рясніє кожна виставка у столичних салонах. Миколині картини говорили: скупі деталі були так закомпоновані, що в кожній із них прочитувався жест, запитання, ствердження, — як у театрі пантоміми. Він сказав про своє враження Миколі.

— В горах дійсно все промовляє до тебе, — розчулено погодився художник. — Я тут навчився жити просто і правдиво, — і мене від міста відгонить, як від каналізаційної труби! В горах промиває вуха і очі, можна дивитися і бачити, слухати і чути!

— На жаль, я цього ще не зумів відчути, — чесно зізнався Дмитро, — для мене гори здебільшого — красива декорація, якою я намагаюся заслонитися від свого буденного світу. Але я серед них чужак, — і тому мені трішки страшно… а твої картини ніби «ретранслюють» ідею гір, — її можна сприймати чисто естетичним чуттям. Особливо вразив мене крилатий ангел серед бурі, — десь далеко на горизонті: він заледве проглядається, але манить до себе погляд і відчуття…

— А чорного ангела ти не помітив? Він на передньому плані: многорукий, як Шіва, — трощить і руйнує… Це моя алегорія, символічна «притча» про циклічність змін у світі. Коли настає час трансформації, — а він уже настає, треба лише приглянутися, до того, що діється у світі, — це значить, що на місці старого «храму» має постати новий. Для цього Бог пошле на землю двох: Ангела-руйнівника і Ангела-будівничого. Перший знищить старий храм — і буде проклятий людьми як руйнівник, а другий збудує новий — і люди прославлять його як будівничого, але в руках найвищих обидва виконають одну роботу…

— І вони вже прийшли водночас…, — Дмитро усміхнувся, згадавши свою розмову з Юром. — Здається, ти пояснив мені, чому людина має пізнати Смерть, аби оцінити сенс Життя…

* * *

Вони довго говорили сердечно, як давні знайомі, — і Дмитро насмілився розповісти про свою зустріч з Юром.

— Я чув про нього від людей, — сказав Микола. — Ця зустріч тобі неспроста подарована: щось має дуже змінитися у твоєму житті. Зі мною теж було щось подібне…

Микола не встиг розповісти свою історію. До Дмитра подзвонила його жінка. Милим грайливим тоном вона повідомила йому, що виїжджає за кордон.

— Ні, не у відпустку, Дмитрусю… я влаштовую своє життя… їду з чоловіком, якого давно люблю…

— А діти?! — Дмитро прихилився до одвірка і наче від чогось відмахнувся.

— Діти поїдуть зі мною. Зараз тимчасово побудуть у моїх батьків…

— Ларисо, я нічого не розумію… це вже давно, а я нічого не знаю?!

— А що ти взагалі знаєш? — її грайливий тон перемінився на різкий фальцет. — Що ти знаєш, чим ти живеш? Набридло мені все, я хочу справжнього життя! І досить! Я залишаю тобі ключі від нашої колишньої квартири, — місця тобі там вистачить! Ключі візьмеш в нашої прибиральниці! Твої речі я вже спакувала, судове рішення підготовлене! Успіхів тобі!

Вона відключила телефон.

Микола побачив по реакції Дмитра, що розмова не з приємних, і відійшов…

Всі уже розійшлися, офіціанти прибирали посуд, а Дмитро сидів на веранді з пляшкою коньяку в руках і бездумним поглядом свердлив порожнечу…

— Ходімо, Дмитре, — Микола підійшов і легко взяв його за руку. — Пройдемося трохи лісом, — переночуєш в мене… поговоримо…

— Я вже не маю що сказати…

— Неправда. Може, якраз зараз почнеш щось по-справжньому розуміти… Якщо вона давно крутила шури-мури в тебе за плечима, — то уявляєш, яким дурнем ти був?

— Ти мене не розумієш…

— Ще й як розумію! Ще й як! Твоя хоч сказала — і пішла собі, а моя не казала… я те все мав побачити на власні очі…

— І в тебе так?!

— І в мене… я ж також женився, як і ти, на перспективній донечці перспективного татка… гівнюки ми з тобою, а не чоловіки… я таку дівчину зрадив…

Микола сів поряд з Дмитром, взяв з його рук пляшку і добряче хильнув…

— Нема нічого ціннішого в світі за тебе самого, — твою душу, — тихим голосом, наче сам до себе, знову заговорив Микола. — Це велика брехня — коли ти дозволяєш собі шукати точку опертя в друзях, в коханій жінці, в дітях, сім’ї, в політиці… чи в грошах… ти втрачаєш свій золотий час жити: і коли будь-що із цього всього довколишнього схитнеться в тобі, — ти летиш у прірву. А воно все хитається, бо все зовні тебе. Ось я зараз на хвильку дозволив собі зануритися у своє минуле, — і голова пішла обертом. А те, що в моєму серці, таке велике, — життя не вистачить, щоби його «розкопати»… Поплач, не бійся бути слабаком… я спершу виплакався, а потім взявся читати Ніцше. Його Заратустра мене протверезив. Він теж бував слабаком серед людей…

Вони співали й плакали до самого ранку — та так і поснули під зорями…

* * *

Дмитро повернувся до міста аж наприкінці літа. Зайшов у свою колишню квартиру, від якої повіяло акуратною пусткою, — і перестав відповідати на телефонні дзвінки. Його мама опинилася в лікарні із сердечним приступом від пережитого, але він лише раз провідав її. І сумління не замучило. Він шукав точки опертя.

Він завжди жалів маму, вийшовши нарешті з-під її надмірної опіки: адже вона ростила його сама, працювала на різних роботах, аби «виштовхати» його в люди. Часто принижувала себе, а сина особливо, — і найчастіше викликала жалість у всіх, хто її знав. Напевно, жалості їй найбільше бракувало, бо теплої синівської любові у собі Дмитро так і не відчув…

Не треба себе дурити. Він не дуже страждав через втрату Лариси. Навіть туга за дітьми не мучила його, бо він і так рідко з ними бачився, — частіше дітьми опікувалася няня або теща.

Він перестав відвідувати дорогі вечірки олігархічних родин, — і відчув певне полегшення: менше доведеться лицемірити й витискати із себе всю акторську майстерність. Тепер він більше не зять олігарха, — можна нарешті вільно дихати….

Два перших місяці важко звикав до нових стосунків з людьми. На кафедрі всі все знали, — і надто вже уважно приглядалися до кожного його поруху, жесту. Він тримав себе в рамках упродовж дня, а ввечері напивався і засинав…

Так пройшла зима, а навесні в гості несподівано приїхав Микола. Мав якісь справи — і вирішив провідати.

Дивно, вони ніколи не були близькими друзями. Так собі, — були дітьми одного середовища. Коли Микола надовго зник у горах, Дмитро навіть забув про його існування. Хіба ця зустріч на презентації картин — зовсім спонтанна…

Але зараз Дмитро неймовірно зрадів приїзду Миколи. Вони просиділи увесь вечір за розмовами, —

1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мольфар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мольфар"