Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— А то що? — поцікавився князь.

— Спитай у Єнева.

Аладар здригнувся, неначе від ляпаса. Десять років тому великий князь Єнев відмовився визнавати об’єднаний Алеткар. За Ґавіларовим наказом, Садеас викликав того на дуель. І вбив.

— Погрожуєш? — запитав Аладар.

— Так. — Далінар обернувся й поглянув тому просто у вічі. — Годі з мене вмовлянь і прохань, Аладаре. Непокора Елгокару означатиме насмішку над пам’яттю мого брата й над тим, за що він боровся. Алеткар буде монолітним.

— От кумедія, — відповів на це Аладар. — Добре, що ти згадав про Ґавілара: адже той об’єднав королівство не честю, а ножами в спину й військами на полі бою — стинаючи голову кожному, хто опирався. То старі часи повертаються? Щось не надто це схоже на благі слова з тієї твоєї хваленої книжки.

Холін заскреготів зубами, відвернувся й став демонстративно спостерігати за битвою. Його першим порухом було сказати Аладарові, що такий тон порушує субординацію, й добряче вишпетити свого підлеглого. Вчинити з ним, як із недисциплінованим новобранцем.

Але що, якби Аладар просто не став його слухати? Як би він примусив того до покори? На це в нього не стало б військової моці.

Далінар відчув роздратування — радше собою, ніж Аладаром. Він вирушив на цю вилазку не воювати, а проводити перемовини. Переконувати. Навані мала рацію: щоб урятувати це королівство, потрібно дещо більше, ніж грубі слова й військові накази. Його мали не боятися, а визнати авторитетом і лідером.

Але як цього домогтися, буря його забирай?! За все життя він спромагався переконувати інших тільки тоді, коли робив це з мечем у руці або з піднесеним під носа кулаком — мовляв, понюхай, чим пахне. Це Ґавілар завжди знаходив потрібні слова — такі, що спонукали людей дослухá́тися.

Далінарові не було діла до дипломатичних вивертів.

«Половина хлопців, які б’ються на тому плато, певне, гадала, що їй немає жодного діла до солдатської служби, — шепнув йому внутрішній голос. — Дати маху в цьому починанні — завелика розкіш для тебе. Не скигли, а змінюйся».

— Ворог надто сильно насідає, — сказав Аладар своїм генералам, — бо прагне зіштовхнути нас у прірву. Скомандуйте нашим трішки податися, щоб позбавити паршенді позиційної переваги, і тоді ми зможемо їх оточити.

Штабісти закивали, а один заходився вигукувати накази.

Далінар, примруживши очі, оцінив ситуацію і тихо промовив:

— Не треба.

Генерали припинили віддавати розпорядження, а їхній великий князь глянув на Далінара.

— Паршенді готуються відступити, — пояснив він Аладарові.

— Виходячи з того, як вони діють, такого не скажеш.

— Їм потрібен простір для маневру, — наполягав Холін, проаналізувавши вир битви, що кипіла внизу. — Яхонтосерце вони майже дістали. Тож іще трохи нас потіснять, а потім стрімко відступлять до хризаліди, щоб виграти час і зрештою видобути свій трофей. А тобі варто цьому завадити.

Паршенді ринули вперед.

— Я підкорився наказу вирушити на цю вилазку, — сказав Аладар, — проте, за твоїми ж правилами, останнє слово в тактичних питаннях — за мною.

— Я лише висловив зауваження, — відповів Далінар. — Сьогодні я навіть власною армією не командую. Чини як знаєш — я не втручатимуся.

Аладар обміркував його слова й півголосом вилаявся.

— Припустімо, що Далінар має рацію. Накажіть людям приготуватися до ворожого відступу й виставте вперед ударний загін: нехай захопить та втримує хризаліду — адже досі її мали б майже розбити.

Генерали внесли корективи в тактику бою, й вістові побігли розносити їхні накази. Стоячи пліч-о-пліч, обидва великі князі спостерігали, як паршенді сунули вперед, і над полем битви розносилися оті їхні співи.

Аж раптом ворог відійшов, як завжди шанобливо переступаючи через трупи. Готові до такого повороту подій, люди кинулися його переслідувати. Під проводом Адоліна в осяйній Збруї, ударний загін, що перебував у резерві, прорвав стрій паршенді та пробився до хризаліди. У пролом ринули свіжі сили, відтісняючи неприятеля на фланги та обертаючи його відхід на тактичну поразку.

За лічені хвилини паршенді полишили плато й, поперестрибувавши провалля, врятувалися втечею.

— Поглинь тебе Геєна! — буркнув собі під ніс Аладар. — Ненавиджу цю твою прозорливість.

Далінар примружив очі, зауваживши, що дехто з утікачів затримався на плато неподалік від оспорюваного й не поспішав услід за основними силами, які продовжували форсований відступ.

Холін махнув одному з Аладарових слуг, щоб той подав йому підзорну трубу, а відтак здійняв її й навів на ту групу відсталих. На краю плато вдалині хтось стояв — якась постать у блискучому обладунку.

«Паршендійський Сколкозбройний, — промайнуло в голові. — Той, що зітнувся зі мною на Вежі. І замало не вбив».

Далінар мало що пам’ятав про ту зустріч: адже під кінець він був напівпритомний від побоїв. Чому їхній Сколкозбройний не брав участі в сьогоднішній сутичці? Адже це дозволяло «випатрати» хризаліду швидше.

Князь відчув, як тривожно тягне всередині. Один-єдиний факт — отой спостерігач-Сколкозбройний — докорінно змінив його бачення ситуації. Далінар гадав, наче правильно розуміє поточні події, але тепер йому спало на думку, що ворожа тактика не така прозора, як він собі уявляв.

— Що, дехто з них і досі там? — спитав Аладар. — Веде спостереження?

Холін кивнув, опускаючи оптику.

— А раніше — на твоїй пам’яті — вони так чинили?

Далінар похитав головою.

Аладар на хвильку замислився, а відтак наказав своїм людям на плато не втрачати пильності й виставити дозорців — щоб паршенді, повернувшись, не застали їх зненацька. А потім, обернувшись до Далінара, неохоче докинув:

— Дякую. Твоя порада допомогла.

— Коли дійшло до тактики, ти поклався на мене, — мовив Далінар, і собі обертаючись. — То чом би не спробувати довіритися мені й тоді, коли йдеться про благо нашого королівства?

Аладар вивчав його поглядом. Позаду них торжествували перемогу солдати й видобував яхонтосерце з хризаліди Адолін. Дозорці, роззосередившись, пильнували повернення ворога, але паршенді ніде не було.

— Якби ж то я міг, Далінаре… — відповів зрештою він. — Але річ не в тобі. Все впирається в решту великих князів. Тобі я, мабуть, зміг би довіритися, проте їм не повірю ніколи. Ти просиш мене піти на завеликий ризик. Решта вчинять зі мною так само, як Садеас із тобою — на Вежі.

— А якщо я приверну їх на свій бік? Якщо доведу тобі, що вони варті довіри? Якщо зміню природу цього королівства й перебіг цієї війни? Тоді ти підеш за мною?

— Ні, — відказав Аладар. — Вибачай.

На цих словах він розвернувся й повелів, щоб привели його коня.

Повернення пройшло вкрай неприємно. Попри спільну перемогу, Аладар тримався на віддалі. І як же так виходило, що Далінар досягав успіху в стількох починаннях, проте ніяк не міг переконати людей на кшталт нього? І що означала ця зміна бойової тактики паршендійців? Чому вони не залучали свого Сколкозбройного? Занадто боялися втратити Сколки?

А коли великий князь повернувся зрештою до свого бункера у військовому таборі — подбавши попередньо про солдатів і відправивши Елгокарові рапорт — то виявив, що на нього чекає несподіваний лист.

Він послав по Навані, щоб та прочитала йому, що там сказано. А сам чекав навстоячки в особистому кабінеті, вдивляючись