Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Мікаель знову спробував зателефонувати Еріці, але потрапив на її автовідповідач, який пропонував залишити повідомлення, що Мікаель і зробив. А потім погасив світло і ліг спати. Останнє, про що він подумав, перш ніж заснути, це що в Хедебю йому загрожує небезпека геть здичавіти.

Дивно було прокинутися в цілковитій тиші. Мікаель повністю позбувся глибокого сну буквально за частку секунди, після чого просто лежав і прислухався. В кімнаті було холодно.

Повернувши голову, він подивився на годинник, який поклав на табурет біля ліжка. Той показував вісім хвилин на восьму — він ніколи не був «жайворонком» і зазвичай на превелику силу випливав із сонних марень з допомогою як мінімум двох будильників. Тепер же він прокинувся сам і почував себе цілком відпочилим.

Мікаель поставив воду для кави, а потім став під душ. Забавно було уявити, як він зараз виглядає збоку. Непоганий би вийшов заголовок: «Калле Блумквіст — учений-мандрівник у глухомані».

Від найменшого дотику змішувач перемикався з подачі крижаної води на кип’яток. На кухонному столі не вистачало ранкової газети. Масло повністю замерзло. В шухляді з ножами і виделками не було сирорізки. На вулиці як і раніше стояла кромішня пітьма. Термометр показував мінус двадцять один градус. Починалася субота.

Зупинка автобуса, що прямував у Хедестад, була прямо навпроти «Консума», і Мікаель почав свою діяльність у засланні із задуманого вчора походу по крамницях. Вийшовши з автобуса проти вокзалу, він прогулявся центром міста і купив теплі зимові черевики, дві пари кальсонів, кілька теплих фланелевих сорочок, добротну подовжену зимову куртку, теплу шапку і втеплені рукавички. У «Магазині техніки» він знайшов маленький переносний телевізор з телескопічною антеною. Продавець запевнив, що йому вдається ловити в Хедебю, принаймні, центральні шведські канали, і Мікаель погрозив, що вимагатиме повернути гроші, якщо в нього нічого не вийде.

Він зайшов до бібліотеки, обзавівся читацьким квитком і вибрав собі два детективи Елізабет Джордж. У канцелярській крамниці він купив ручки і блокноти. А ще придбав спортивну сумку, аби було в чому донести покупки.

Під кінець він узяв пачку сигарет і, не відкриваючи, сунув у кишеню куртки. Палити Мікаель кинув десять років тому, але іноді в ньому прокидався потяг до нікотину. Наостанок він відвідав оптика, в якого замовив нові контактні лінзи і роздобув рідину для їх зберігання.

Близько другої години він повернувся в Хедебю і якраз відривав цінники від нового одягу, коли почув, що відчиняються вхідні двері. Світловолоса жінка років п’ятдесяти, переступаючи через поріг, постукала об одвірок кухні. В руках вона тримала тацю з бісквітом.

— Добрий день, я хотіла тільки вас привітати. Мене звуть Гелен Нільссон, і я живу через дорогу. Отже, ми будемо сусідами.

Мікаель потиснув їй руку і назвався.

— Я бачила вас по телевізору. Так приємно, що в гостьовому будиночку тепер вечорами горітиме світло.

Мікаель поставив каву — Гелен запротестувала, але проте всілася за кухонний стіл. Вона скоса подивилася у вікно:

— Он іде Хенрік з моїм чоловіком. Бачу, вам знадобилися якісь коробки.

Надворі якраз зупинилися Хенрік Ванґер і Гуннар Нільссон з візком, і Мікаель поспішив на вулицю, щоб привітатися і допомогти занести в дім чотири великі коробки. Потім їх залишили на підлозі біля залізної грубки, а Мікаель дістав філіжанки для кави і розрізав принесений Гелен бісквіт.

Гуннар і його дружина були приємними людьми. Їх, здавалося, не дуже цікавило, навіщо Мікаель оселився у Хедестаді, — схоже, їм досить було пояснення, що він працює на Хенріка Ванґера. Мікаель поспостерігав за стосунками між Нільссонами і Хенріком Ванґером і відзначив, що в них немає напруженості і непомітно різкої межі між панами і слугами. Гості спокійно розмовляли про справи в селищі, згадували людину, що побудувала нинішнє житло Мікаеля. Подружжя Нільссон поправляли Ванґера, коли його зраджувала пам’ять, а той за це розповів смішну історію про те, як Гуннар Нільссон якось увечері по дорозі додому побачив, що місцевий недоумок з другого боку моста намагається вломитися в гостьовий будиночок через вікно; він підійшов і спитав недорозвиненого зломщика, чому б йому не скористатися незачиненими дверима. Гуннар недовірливо оглядів новий маленький телевізор і запросив Мікаеля приходити до них вечорами, якщо йому захочеться подивитися яку-небудь програму — у них є супутникова антена.

Коли Нільссони пішли, Хенрік Ванґер ненадовго затримався. Старий хотів дати Мікаелю змогу самому розбиратися з архівом і запросив приходити і запитувати, якщо виникнуть проблеми. Мікаель подякував і запевнив, що все владнається.

Знову залишившись на самоті, Мікаель заніс коробки до кабінету і заходився вивчати їх вміст.

Хенрік Ванґер провадив приватне розслідування зникнення онучки свого брата протягом тридцяти шести років. Мікаелю було важко визначити, був такий інтерес результатом одержимості, а чи з роками це стало для старого чимось на кшталт інтелектуальної гри. Проте було цілком очевидно, що старий патріарх підійшов до справи з систематичністю археолога-аматора — документи майже повністю зайняли сім метрових полиць.

Основу зібрання складали двадцять шість товстих папок, що містили матеріали поліцейської справи про зникнення Харієт Ванґер. Мікаелю було важко собі уявити, щоб зникнення звичайної людини викликало такий великий слідчий матеріал. З другого боку, Хенрік Ванґер, безперечно, мав достатній вплив, аби змусити поліцію Хедестада відпрацювати кожен можливий і неможливий слід.

Крім поліцейських матеріалів були ще добірки статей, фотоальбоми, карти, сувеніри, інформаційні брошури про Хедестад і підприємства концерну «Ванґер», щоденник самої Харієт Ванґер (у якому, проте, було не надто багато сторінок), шкільні зошити, медичні довідки і таке інше. Тут були також щонайменше шістнадцять переплетених томів формату А4, по сотні сторінок у кожному. Ці томи становили журнал ходу розслідування, що належав руці Хенріка Ванґера. Тут патріарх акуратним почерком записував власні роздуми, безплідні ідеї, безвихідні концепції і спостереження. Мікаель трохи погортав томи навмання. Текст нагадував художній твір, і Мікаелю спало на думку, що перед ним чистовик, написаний на основі численних старих блокнотів. Під кінець він дійшов до десятків папок з матеріалами про різних членів родини Ванґер; тут сторінки були машинописними і вочевидь збиралися протягом тривалого часу. Хенрік Ванґер вів справу проти власної сім’ї.

Близько сьомої Мікаель почув настирливе нявкання і відчинив вхідні двері. Рудувато-коричнева кішка хутко прошмигнула повз нього в тепло.

— Я тебе розумію, — сказав Мікаель.

Якийсь час кішка обнюхувала дім. Мікаель налив у блюдечко трохи