Читати книгу - "Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тільки так! — Дуже серйозно відповів той. Всі чомусь засміялися.
— Тоді тримайте курс на острів, штурман! — В тон йому сказав вожатий.
— Тільки так! — Повторив хлопчина.
І знову всі засміялися. Але на штурмана це не справило жодного враження. Він навіть бровою своєї нахмурений не повів.
Одна за одною шлюпки пристали до берега. І острів вмить перетворився на піонерський табір: сміх, крики, біганина. Хтось грав у м'яч, хтось вже плескався у воді, хтось ловив сачком метеликів.
Ми сиділи на дереві, не знаючи, що нам робити — показуватися чи ні. Втім, довго вагатися нам не довелося. Якась висока голінасті дівчинка натрапила на курінь і вигукнула:
— О! Дивіться! Тут хтось живе!
Всі збіглися. Підійшов і вожатий… Смаглявий спритний хлопчисько з фотоапаратом через плече шмигнув у курінь і відразу ж вискочив, тримаючи в руках електричний ліхтарик, який я привіз Кукурузо з Києва.
— Ліхтарик, — пояснив він, — механічний. З магнето. Дає струм лише тоді, коли натискаєш на цю ручку.
І почав жікать, показуючи. Кукурузо неспокійно засовався на гілці. Голінасті дівчисько теж прошмигнула в курінь і витягла звідти рушницю.
— Дивіться, сьогодення, мисливську…
— Ой, обережно: може, вона заряджена. Ще вистрілить випадково! — Заверещав хтось із дівчаток.
Кукурузо не витримав:
— А ну не чіпайте!
Всі відразу підняли голови. Ховатися більше не було сенсу. Ми злізли з дерева. І відразу нас обступили піонери.
— А хто ви такі?
— Що ви тут робите?
— Це ваш курінь?
- І рушниця ваше?
— Ви мисливці?
— Ви тут живете?
Я розгублено подивився на Кукурузо. Він спохмурнів і мовчав.
— Так, вони, напевно, просто рибалять тут…
— Або з дому втекли.
— Або в індіанців грають. Як «Маленькі дикуни» Сетона–Томпсона. Пам'ятаєте?
— Або в робинзонов… Правда ж?
Я зовсім розгублено глянув на Кукурузо. Мій друг густогусто почервонів. І раптом сказав:
— Ні в що ми не граємо… У нас відповідальне завдання. Ми браконьєра ловимо.
— Ну–у?
— Ось це здорово!
— А хто ж вам доручив?
— Чому це нам хтось повинен доручати? — Зневажливо хмикнув Кукурузо. — Ми його самі вислідили і самі ловимо.
Помітивши, з яким серйозним інтересом дивляться на нього піонери, Кукурузо зовсім осмілів:
— А ну поклади рушницю. І ліхтарик віддай.
Ліхтарик і рушниця негайно були покладені на місце.
— А все‑таки, як ви вистежили браконьєра? І як ви його будете ловити? — Запитав смаглявий хлопчина з фотоапаратом.
- І рушниця у вас теж для цього? Щоб ловити? — Запитала голінасті дівчисько.
Я вирішив, що треба перевести розмову на щось інше.
— А у вас що–похід? — Поспішно запитав я. — Або просто так — прогулянка? І звідки ви взагалі прибутку?
— Ми з Києва. Юні слідопити. У нас похід по місцях партизанських боїв, — охоче пояснив хлопець з фотоапаратом.
— Тільки так! — Підтвердив штурман.
— Ми вже додому повертаємося. Три тижні в поході — додала голінасті дівчисько.
— Не перебільшуй, Валька! Не три тижні, а дев'ятнадцять днів. Сьогодні двадцятий, — втрутилася в розмову остроносенькая дівчинка в окулярах.
— А ви не боїтеся заблукати в наших плавнях? Вони ж знаєте які!
— Та в нас же і карта і компас. Чого ж боятися!
— Послухай, Ігор! — Звернувся до хлопчині з фотоапаратом вожатий. — Треба ось що з'ясувати. Якщо хлопці справді ловлять браконьєра, може, ми їм тут перешкодимо. Нас багато, ми шумимо — ще злякай його. Ви не соромтеся, скажіть — якщо так, ми можемо переїхати в інше місце. Нам же все одно.
Ми з Кукурузо переглянулись.
— Та чого там, залишайтеся, — сказав Кукурузо. — Він приїде тільки вночі, та й то не сьогодні, а завтра. Так що до завтрашнього вечора ви нам не заважаєте.
— Ну дивіться, — сказав вожатий і звернувся до піонерів: — Раз так, виймайте продукти, розпалюйте багаття — будемо сніданок готувати.
— Тільки так! — Авторитетно підтвердив маленький вилицюватий штурман.
Піонери одразу знову загаласували і побігли до шлюпок.
— Ти, Ігоре, займись вогнищем, — сказав вожатий. — Ти у нас майстер.
— Підемо, я покажу, де хмиз, — по–хазяйськи запропонував Кукурузо.
І ми втрьох пішли в глиб острова. Йшли і, як завжди буває на початку знайомства, ніяково мовчали — не знали, про що говорити.
І раптом Ігор, не розкриваючи рота (ми це добре бачили), голосно не те гаркнув, не то гавкнув. І відразу десь в середині у нього заграла музика. Справжня музика. Джаз. Таке, знаєте: бз–вз, Дудль–будлеї, бум–бем, бу–га–га… Ми зупинилися і витріщили очі на Ігоря: що за чортовиння!
Він засміявся і пересунув з‑за спини вперед те, що ми вважали фотоапаратом.
— Приймач. Портативний. На транзисторах… на напівпровідниках.
Це я тільки у футлярі від фотоапарату його зібрав. Тому що іншого корпусу не було. Та й зручно. Через плече носити можна.
Ось воно що! Так це переносний маленький радіоприймач. Як ми відразу не здогадалися! Про те, що такі є на світі, ми знали. Я в Києві бачив, та й у нас в сільмазі продавалися колись, «Турист» називаються.
— Хороша штука, — опам'ятавшись, поблажливо сказав Кукурузо. — Скільки дав?
— Що — дав?
— Ну заплатив скільки?
— Анітрохи. Сам зробив.
— Що–що? — Кукурузо скривився і приставив долоню до вуха, наче недочув.
Я хихикнув.
— Сам, кажу, зробив, — серйозно повторив Ігор. Я ще раз хихикнув.
— Ага, — криво посміхнувся Кукурузо. — Ну да. Я ж і питаю: скільки дав? У нас в сільмазі «Турист» продавався. Тридцять п'ять рублів. Красивий, під перламутр. Ну, а цей скільки?
— Ось дивак, не вірить… Ну, як хочеш…
З кущів вийшов вожатий:
— Про що це ви, хлопці, сперечаєтеся?
— Та нічого, просто так… — махнув рукою було Кукурузо, але потім, глянувши знизу на вожатого, несподівано єхидно запитав: — Скажіть, а у вас все піонери такі от… або тільки цей?
— А що таке?
— Та нічого… Просто він говорить, що цей промінчик сам зробив… Може, он та дівчинка справжній автомобіль сама зробила, а той штурман — «тільки так» в космос літав?
— Щодо космосу і автомобіля не скажу, а от приймач він дійсно сам зробив. Це точно. Він у нас молодець! У радіогуртку вже третій рік. Академіком буде.
Вожатий говорив серйозно, без всяких
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо», після закриття браузера.