Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Я знаю, що я вчинив, однак усе це було, ніби уві сні.

— Зараз уже краще.

— Зараз мені дійсно краще? Ну добре, як ти думаєш, що мені тепер робити?

— Рятувати якомога постраждалих людей і влаштувати молебень за душами померлих.

— Ходімо до кімнати, — сказав туси. — Жінка, напевне, ні жива, ні мертва від страху.

На подив, він повів живого будду до кімнати другої дружини. Щойно вони увійшли, як мати впала перед живим буддою на коліна і почала бити поклони прямо до його гарних чобіт. Туси підвів свою другу дружину, яку вже на тривалий час занехаяв, і сказав:

— Підводься й поклич людей, щоб принесли нам чогось смачного.

Говорив він таким тоном, ніби щойно був тут, у цій кімнаті, і ніколи не втрачав себе. Він також додав:

— О Небо, який же я голодний! Скільки це я не наїдався як слід?

Мати віддала наказ, і він ланцюгом передався вниз. Потім друга дружина спрямувала на живого будду свої сповнені блискучих сліз очі — вона хотіла в повній мірі висловити свої почуття, адже до неї повернувся чоловік, якого вона вважала назавжди втраченим.

Після землетрусу всі дивні явища в долині зникли. Родини, в яких були загиблі чи зруйновано оселі, отримали від туси рятівну допомогу. А невдовзі прийшов час збирати мак на полях.

Білий колір у нашому житті присутній повсюди.

Достатньо тільки подивитись на підпорядковані туси землі, на житла й храми — складені з каміння й глини будівлі, як буде зрозуміло, наскільки нам подобається цей чистий колір. На верхніх одвірках і над віконними рамами багато хто викладає плитки прозорих білих кварців, а вікна й двері по периметру штрихують чистою білою фарбою. На високих бічних стінах нею малюють голови яків і ваджри, здатні відганяти злих духів. Усі малюнки на стінах і тумбах у наших кімнатах, що зображують разом сонце й місяць у повному блиску, або низки символів щастя й довголіття, виконані із чисто білого ячмінного борошна.

А от мені довелося побачити інший білий колір.

Густа і тягуча білизна, крапля по краплі, просочувалась з макових коробочок, збиралась, тремтіла і падала — це мак почав виділяти біле молочко, ніби земля розплакалась. Його сльози безмовно висіли на маленьких, блискучих, зелених плодах із таким виглядом, що ось-ось упадуть, але не падали. То була надзвичайно зворушлива картина! Люди, які раніше серпами косили ячмінь, тепер із тонкими кістяними ножами в руках робили на макових коробочках маленькі надрізи, і з них просочувалось біле молочко. Воно збиралося крапля за краплею між небом і землею, ніби маки безмовно плакали на вітрі. Тепер коли люди виходили в поле, у їхніх руках з’явився ще один предмет — келих з волового рогу. Коли біле молочко збиралось під надрізом на коробочці в величезну краплю, що мала ось-ось впасти, її зіскрібали кістяним ножем у такий келих.

А на коробочці робили новий надріз, щоб таким чином знову отримати важку краплю білого молочка й зібрати її.

Уповноважений Хуан надіслав своїх людей із ханьських земель, щоб вони обробляли це біле молочко. Вони спорудили дерев’яний намет неподалік від замку, встановили в ньому казан і зачинили двері, ніби варили там якесь зілля. Коли тільки дещиця аромату, що доносився з їхнього «цеху», потрапляла в ніс, людина відразу ж злітала на небо. Туси Мерці, великий туси Мерці, за допомогою незнаної раніше чарівної речі звільнив людей, адже це чар-зілля давало змогу людині забути всю гіркоту цього тлінного світу.

У цей час лама-знахар, який на певний час потрапив в опалу через той землетрус, запропонував своє пояснення, яке кардинально розходилось із думкою живого будди Цікера. Він сказав, що така чарівна річ може належати тільки небесним духам. І тільки завдяки безмежній удачі туси цю річ отримали чорноголові тибетці тут, у нижньому світі. А землетрус стався тому, що небожителі розсердились, коли втратили таку дорогоцінну річ. При цьому лама-знахар проголосив, що завдяки його молитвам духи вже погамували свій гнів. Туси глибоко втягнув п'янкий аромат, що ширяв у повітрі навколо, і, посміхаючись, кинув погляд на живого будду. Той сказав:

— Якщо ти, туси, віриш ламі-знахарю, тоді я краще повернуся, піду до свого монастиря.

— О Небо, наш живий будда знову розсердився. Однак я знаю, що він говорить неправду, інакше я б почав умовляти його зостатися, — туси говорив так, ніби живого будди тут не було.

— Кого хоче слухати туси — це не моя справа, — сказав у свою чергу живий будда з таким виглядом, ніби перед