Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остання подорож Сутіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"

247
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остання подорож Сутіна" автора Ральф Дутлі. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 76
Перейти на сторінку:
пропащій тусовці. Амедео! Війна, 1915 рік. Амедео. Італійський улюбленець богів, які обдарували його в одинадцять років плевритом, у чотирнадцять — тифом і гарячкою, з якою він на цілий місяць завис між життям і смертю, у шістнадцять — сухотами і кривавим кашлем. І це — людину з таким іменем. Улюбленця богів? Подарунок цинічних богів для Моді ле моді, le Maudit, проклятого Моді. Якому Сутін згодом не зможе пробачити, що той втягнув його у свої пиятики і гулянки. Клятий алкоголь ще більше роздразнив смертоносну кислоту стінок його шлунка.

Цього не міг би передбачити ніхто. Моді й Хаїм. Звабник усього світу, людина з такою харизмою і переодягнений аристократ, у перервах між двома косяками і грандіозним сп’янінням бере під своє крило боязкого мовчальника, який не вміє їсти не плямкаючи. Старий Монпарнас хитає головою. Син збанкрутілих торговців деревиною з Ліворно і син полатайка зі Смілович — пара друзів, дивнішої за яку Монпарнас ще не бачив. Від подиву квартал закляк. Один голосно регоче, безконечно декламує свого Данте, ні, не декламує, вивергає його рядки в повітря розкотистим голосом, з насолодою смакуючи італійські звуки. А Сутін мовчки сидить у своєму кутку, хапається за голову, облизує сухі губи й чудується цій виставі.

Моді, завжди п’яний від абсенту і бренді, життя — кайф. Він курить гашиш і опій, а ще стверджує, що то — єдині доступні засоби, які можуть зарадити його сухотам. До того ж він завжди вимитий. Не починає дня, не увійшовши у свою стару потовчену ванну. Чистий і свіжий він вирушає на лови в монпарнаські кав’ярні. Він може — що завгодно, ідеї просто вилітають йому з-під пальців на папір, все мусить діятися швидко, блискавично, моментально, так швидко, як мчить життя, нема ескізу, на який би він потратив більше, ніж кілька хвилин. У кав'ярнях він чигає на якогось випадкового клієнта, який підсуне йому за графічний портрет склянку джину. Він розраховується блоком своїх рисунків. Легкість, з якою він кидає на папір декілька ліній, голова, очі, ніс, пихатий рот, — просто непристойна.

А для його дивного друга зі Смілович кожний малюнок — спопеляюча мука, яка закінчується переважно знищенням. Чистотою не розв’язати проблем контакту з тими назовні. Надходить час, коли Сутін вибудовує з тілесних запахів глухий мур між собою і світом. Якщо й знаходиться хтось, хто підійде надто близько, така людина обов’язково своєчасно відвернеться. Інтенсивний запах стає його зброєю проти надто надокучливого світу.

Винахідливий Моді демонструє йому навіть, що треба чинити з вошами і блощицями, як не підпускати до тіла цих непроханих паразитів. Він зсуває обидва пролежані матраци в Сіте Фальґ’єр і насипає навколо матрацного острова вал з попелу. А потім стверджує, що ці хитрі бестії заповзали на стелю майстерні й падали звідти на людей, які тримали в руці свічку чи книжку. Які винахідливі тварюки, вони значно кмітливіші за нас.

Сутін нічого не чує. Фужіта, поводир сліпих, співмешканець у Сіте Фальґ’єр, веде Сутіна в госпіталь Ланнек. Так, що в нас тут? Безліч блошиних яєчок. Лікар чудується і видобуває з художникового вуха ціле гніздо блощиць.

Сутін знову чує. Чує і в катафалку голос Модільяні. Голос тут же, біля його лівого вуха, яке лежить на зігненій руці, прикрите Сутіновою долонею. Сутін вслухається. Голос поруч.

Є така комаха… її годують собою люди… вина вона не п’є… вона смокче кров… вона може… темної ночі… вирости розміром у слона… і потоптати людей, як колосся… голова то її трон… ось вона йде, зі своїми численними родичами… щедро обдаровуючи вас ними… щоб ваше розчарування було не таким гірким…


Що, ти справді не знаєш, хто такий Лотреамон? Лунає в Сутіновому вусі. Та ви що, тільки Талмуд у тому своєму задрипаному селі читали?

Де це було, коли Моді зі своїм розкотистим «ррр» декламував йому просто у вухо Лотреамонову терпку «Оду вошам»? У Вулику, у Сіте Фальґ’єр? Моді говорить доти, доки не вводить себе в транс й екстаз, декламуючи пісні Мальдорора. Вони — його євангелія, його щоденна радісна звістка, його сатанинська монотонна молитва. Він нікуди не вибирається без цієї пошарпаної книжечки в боковій кишені поплямленої темної оксамитової куртки. Він не втихомирюється у своїй майстерні, міряючи приміщення кроками і кидаючи блискавки поглядів у своїх слухачів, він сам перетворюється на поверженого лотреамонівського ангела, стає сатанинським звабником, який прагне помсти і збирається покарати Бога за створення невдалого людського роду. Сутін і далі чує, як Модільяні хрипить, викашлює, свистить, рипить фрази Мальдорора. Ним заволодів диббук. Мовою Лотреамона говорять сухоти Моді.

О вошо зі звуженими зіницями… поки людство розшматовує само себе… ведучи фатальні війни… поки божественна справедливість… верже блискавиці помсти на цю самолюбну землю… поки людина не признається до свого Творця… глузуючи з Нього не без підстав… панування над всесвітом тобі гарантовано…


Він буквально купається у чорних водах Мальдорора, захоплено і з огидою виштовхуючи з себе глузливі монотонні пісні Мальдорора. Рот Модільяні повний Мальдорора. Він постійно демонструє Сутінові, скільки всього той ще не читав, змушує Сутіна читати.

Який вільний Моді, коли декламує. Вільний від найменшого болю. Він — уже не тіло, він — суцільний голос. Його язик розкошує, торкаючись солі безсмертної поезії. Опій і поезія. На якусь мить Бодлер виліковує його сухоти. Немов відірвавшись від усього, немов запанувавши над втіленням свого болю. Сутін не може відвести очей від гавкітливих гримас, сидячи на своєму матраці на підлозі, він дивиться вгору на розгнузданого Моді, який викрикує похвалу воші.


О донько бруду!.. О бруде, королю світових імперій… дозволь очам мого гніву насолодитися… майстерною грою твого зголоднілого поріддя…

1 ... 37 38 39 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання подорож Сутіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання подорож Сутіна"