Читати книгу - "Вулик"

Слідчий допитує дона Ібрагіма.

— Давайте по порядку. Небіжчиця мала родичів?

— Так, сеньйоре слідчий, сина.

— Де він?

— Ох, та його ж усі знають, сеньйоре слідчий! Цей тип відомий поганими звичками.

— Він бабій?

— Ні, сеньйоре слідчий, не бабій.

— Гравець?

— Ні, наскільки мені відомо, ні.

Слідчий дивиться на дона Ібрагіма.

— П’яниця?

— Ні, він не п’яниця.

Слідчий глузливо посміхається.

— Слухайте, що ж ви називаєте поганими звичками? Колекціонування марок?

Дон Ібрагім ображається.

— Ні, сеньйоре, поганими звичками я називаю багато чого, наприклад, коли людина — педик.

— От воно що! Отже, син небіжчиці — педик.

— Так, сеньйоре слідчий, справдішній педик.

— Що ж, сеньйори, я дуже вдячний вам усім. А тепер розійдіться, будь ласка, по своїх помешканнях. У разі потреби я вас викличу.

Сусіди слухняно розходяться. Опинившись у своєму помешканні на першому поверсі праворуч, дон Фернандо Касуела застає дружину всю в сльозах.

— Ох, Фернандо! Вбий мене, якщо хочеш! Тільки щоб наш синок ні про що не взнав.

— Ні, люба, як же я тебе вб’ю, коли в домі слідчі! Іди спати. Бракує тільки, щоб твій коханець виявився убивцею доньї Марго!

Щоб розважити юрбу на вулиці, яка вже налічує кількасот людей, шестирічне циганча наспівує фламенко, приплескуючи собі долонями. Симпатичне циганча, але ж ми його наскрізь бачимо...

Коли тіло доньї Марго виносять, щоб доправити до моргу, хлопчик шанобливо замовкає.

По обіді дон Пабло заходить до тихої кав’ярні на вулиці Сан Бернардо зіграти партію в шахи з доном Франсиско Роблесом-і-Лопесом Патоном, а приблизно о пів на шосту йде по донью Пуру, щоб трохи прогулятися, а потім кинути якір у кав’ярні доньї Роси й випити шоколаду, який завжди здається йому водявим.

За сусіднім столиком, біля вікна, четверо чоловіків грають у доміно: дон Роке, дон Еміліо Родригес Ронда, дон Тесифонте Овехеро та сеньйор Рамон.

Дон Франсиско Роблес-і-Лопес Патон, лікар-венеролог, має дочку Ампаро, чоловік якої дон Еміліо Родригес Ронда — теж лікар. Дон Роке — чоловік доньї Вісі, сестри доньї Роси; на думку своячки, дон Роке Мойсес Васкес — рідкісний поганець. Дон Тесифонте Овехеро-і-Солана — капітан ветеринарної служби, добросердий і трохи сором’язливий провінціал; він носить перстень зі смарагдом. І нарешті сеньйор Рамон, булочник, власник розташованої неподалік досить великої пекарні.

Шестеро приятелів збираються тут щовечора; люди вони спокійні, розважливі, кожен не без якоїсь слабкості, але поводяться всі солідно, не сперечаються, а лише перемовляються, сидячи за своїми столиками, про щось таке, що не обов’язково стосується гри, до якої вони не завжди ставляться з великим інтересом.

Дон Франсиско щойно втратив слона.

— Кепська справа!

— Авжеж! На вашому місці я б здався.

— Е, ні.

Дон Франсиско дивиться на зятя, котрий грає в парі з ветеринаром.

— Слухай, Еміліо, як там дівчинка?

Дівчинка — це Ампаро.

— Добре, уже добре, завтра дозволю їй устати.

— Он як, ти мене дуже потішив! Сьогодні ввечері вас навідає мати.