Читати книгу - "Перли і свині"

Дракони були одноголовими і триголовими. Найшкідливішими вважалися одноголові. У них щодо триголових комплекс неповноцінності. І налітаючи на міста, вони люто все палили, а як потрапляли в полон, їх кастрували і використовували як тяглову скотину. Всі вони лежали на березі океану, бзділи один на одного, повиставлявши білі черева, ситі і набиті, як барабани. Вони затихли, коли побачили нас, а потім почали реготати. Причина реготу була невідомою доти, поки один триголовий дракон розказав, що колись давно його товариш з’їв подібну до нас істоту й отруївся, – «більше ми таким не займаємося». Хрум-хрум там, пару динозаврів у приправу, а так вони намагаються триматися миру. По парі на рік з кожного боку – такі умови, якщо їхній жрець не передумає і не надумає зі своїми пукавками лізти куди не слід. До появи Тахо все мирно і тихо обходилося, але йому потрібні жовті камінці. А у них тут, у драконів, ціла прірва… Він загріб лапою півтонни золота і висипав його прямо у нас перед носом. Мовляв, ось що турбує двоногих динозаврів чи людей. Їх тут тьма поперебувала, але повернулися ні з чим. Вірніше, тут і повмирали. Немає виходу звідси, є людина, на якій спочила Тінь Вогненного, вона знає, де зелена квітка. А так для них це просто каміння. Один придивився до Рити, причмокнув і простодушно сказав: «Схоже, вони її знайшли… М-м-м-м… Тільки допатрати треба… Ми тут, малі, найстаріші, коли що, то до нас».

У більшості своїй вони нагадували велетенських хряків, схрещених з варанами. Вони по одному плюхалися в море, витягували нещасного іхтіозавра, ганяли берегом, як кіт мишу, а потім хтось одним ковтком з’їдав. І всі не переставали бздіти і реготати невідомо з чого, пускати вогняні язики.

Розгадка або смерть були близько. Вечором, як тільки ми прийняли душ, завітав привітний кат і запропонував прогулянку, від якої ми гречно відмовилися.

Із самого рання мажори намагалися стягти Тахо на верхівку піраміди. Жрець тричі падав, і тричі його ловили. Нарешті на четвертий раз він постав у синій туніці і золотій масці, чим дуже розвеселив свого братика Ізраїля Бека. Тахо підняв догори руки і залопотів щось із єгипетської, перуанської, ацтекської мов і закінчив Сергієм Єсеніним. Нарешті повели короля. Його крокодилячий хвіст ніс сам Абрахам Лі. І вже за Абрахамом Лі йшла його свита. Королівська ж, сановна, вже чекала нанизу, підперши голови затискачами, і давала хропака. Саламандри важно слухали абракадабру Тахо. Нарешті поскочувалася колобківська знать, військові, пожежники і ремісничий люд, а для чого прийшли, в товкотнечі забули. Ізраїля Бека це розсердило. Принцеса ревла так, що дармовиси на люстрах обсипалися. Ізраїль Бек призвав своїх військових. Але більшість вийшла на стороні жерця, який давно готувався до подібних подій. Народу довелося розтовкмачити, що відбудеться весілля принцеси з острова 1 і поважного прибульця. Двох колобків розстріляли для наочного прикладу. Мир і святкова атмосфера були встановлені. Кау-Кау стояв у стороні і ввічливо, наче шкодливий кіт, опускав свої волошкові очі. Наречений, обвішаний бомбами і набоями стояв щасливий зі своєю жабоподібною нареченою, – нарешті щось у його житті змінилося. Були присутні всі, окрім пана Біг Кока. Це дещо насторожувало. Він з’явився у самий розпал церемонії з протестом і протестантами-колобками, що не ввійшли у жодну коаліцію, й оголосили цей церемоніал зоофілією. Алебардники-саламандри, не довго роздумуючи, почали дубасити усіх поспіль і вкидати до кліток. Порядок за годину знову було відновлено. Пана Біг Кока взяли у пута і відвели до спеціальної в’язниці. Він ішов, шкутильгаючи, з гордо піднесеною головою, а дракончики сурмили про весілля і сипали згори пахощі. Незрозуміло, чий це був тріумф. Було привезено десять возів хрум-хруму особисто для нижчої верстви. Але сім’я бунту було посіяне в народі. Більшість хотіла нового хрум-хруму, тобто гашишу. Народ розділився на дві групи і вже не зважав на весілля. Тахо дременув у свої апартаменти. І тут у дію вступили Аскарид Боб і Абрахам Лі. З кулеметом наперевіс він сказав, що зараз буде говорити справжній жрець, а не самозванець. І Абрахам Лі, під оплески, вийшов до народу. Він заявив, що зараз буде підвезено новий хрум-хрум, і кожен бажаючий візьме собі скільки завгодно. Ізраїль Бек запротестував, бо плантації коноплі належали саме йому. Саламандри зайняли бойові позиції. Спочатку вони розстріляли половину знаті, бо не могли попасти в ціль з-за їхньої кількості, а потім зчепилися з динозаврами Аскарида Боба. Аскарид Боб був озброєний найліпшою зброєю. Його вояки прямо-таки відкрили кинджальний вогонь по саламандрах Тахо і загнали на верхівку піраміди. Ізраїль Бек, зі свого боку, кинувся допомагати брату, і під двома ударами Абрахаму Лі довелося відступити. Весілля тривало. Дракончики продовжували розсипати пахощі, а Ізраїль Бек з нареченою здирався по трупах на верхівку піраміди. Колобків опозиції шурхали в клітки, а потім у нори. На них чекав веселий, як для динозаврів, суд.

– Вони не навчаться сприймати смерть як належить, доки не з’явиться справжній мученик, – сказав Принц крові. Задумавшись, він додав: – Здається, він вже у нас є. Дайте трохи часу.

Весілля запам’яталося суцільним обжерством і скнінням у в’язницях Біг Кока і його соратників. Він посилав заклики на свободу, щоб повалити тиранію жерців і дати свободу простому люду. Панагія отримала мученика і дві партії, що виборювали завиграшки владу. При цьому всі продовжували бенкетувати й обжиратися та обкурюватися хрум-хрумом. У багатьох закінчувалися капсули, і вони помирали прямо за столами або йшли, хитаючись, широкими вулицями, щоб упасти десь на купу інших тіл чи десь-інде. Біг Кок закликав із в’язниці до непокори, але всі були втішені до неможливого, їх не могла зупинити смерть, нічия смерть; перед ними лежало море хрум-хруму і кайфу від драпу. Дві опозиційні партії примирилися на час весілля. Велетенські скляні ангари, що нагадували супермаркети, завалені були п’яними динозаврами, мертвими динозаврами, конаючими динозаврами. Владу це