Читати книгу - "Прокляття дому"

Звичайно ж, вони могли погуркотіти полінами, які відділяли їх від спальні їхньої схованки, коли Рене запитався у своєї двоюрідної сестри Ніколь, чи знає вона, як робляться діти. Звичайно ж, трохи пізніше, коли Рене пояснював Ніколь те, чого вона ще не знала, вони могли зненацька вибігти зі схованки і перетворити все на жарт. Але коли Рене, який був трохи старшим за них, спитав у Ніколь, чи не хотіла б вона випробувати все те, про що він їй розповів, а вона відповіла «ні», а тоді ще і ще повторювала багато разів «ні», поки Рене міцно тримав її і розсував їй ноги своїм тілом, обоє були голі після купання, аж поки Ніколь, якій було всього дванадцять років і яка була слабшою за Рене, що мав уже восени розпочати навчання в коледжі, не розплакалася, а він затулив їй рота, а тоді почав ривками смикатися на ній, він і вона тільки дивилися через вузькі щілини між полінами, які давали можливість добре все роздивитися. Спочатку вибігати було надто рано, а тоді вже запізно, і межа між надто рано і запізно була такою тонкою, що її навіть не можна було б назвати нейтральною територією. За дерев'яною стіною, за яку Рене посадив обох глядачів, було темно й тісно, і якби вони хоча б легенько поворухнулися, все би розвалилося.

Вони дивилися. Вони дивилися довго-довго, доки комори за їхніми повіками на виповнилися тим, чого їм ліпше було не бачити. Він не пригадує собі, як вони з подругою виповзли згодом зі своєї схованки, як вони, переступаючи через стоси полін різної висоти, вибралися назовні. Зрештою, якщо виходити з того, про що людина згадує, то він цілком можливою вважав би й версію, що вони так ніколи й не вибралися зі своєї схованки, а сидять навпочіпки й нині під дахом дровітні, вкритим за стільки часу купою опалого листя і сухим гілляччям. Ліпше б йому ніколи було не збагнути, що до місця людей міцніше прив'язує спільні хіть і сором, аніж спільне щастя.

Він тільки одного ще тоді не збагнув, не збагнув, що там, де він живе, його подруга проводила тільки канікули. Він все ще живе там само, хоча його руки вже перетворюються на руки старого чоловіка. Він збагнув це тільки тоді, коли поїхав до Берліна в гості, незабаром після посвяти в юність, на ті особливі вихідні, коли один-єдиний раз напрямок руху був протилежний, коли приїжджим був він, а вона була в себе вдома, тоді він це збагнув, але було надто пізно. Ти — сонце мого серця, написав їй однокласник, він постійно називав її так: Ти — сонце мого серця, а тоді ще всяке різне на маленьких записочках, які вона тримала в пеналі. Вона сміялася з нього, коли він випадково побачив усі ці записки і запитав її, кому ще, крім нього, можна називати її сонце його серця. Це лише жарт, правда, не більше, ніж жарт, — сказала вона, але він не засміявся у відповідь, тоді вона надулася і вперше промовила те, що для неї, очевидно, вже тоді не підлягало сумнівам, а для нього й досі під питанням, вона сказала, що в Берліні, де вона в себе вдома, вона може вільно робити все, що заманеться.

Відтоді для нього вже неможливо було в наступні канікули ще будь-коли чекати на неї біля довгого стола, поки вона снідала з рідними, раптом він побачив себе там, як він стоїть, немов офіціант, що сам себе подає до столу, на таці, з голови до п'ят, з пучком петрушки в роті і між пальцями ніг, начиненого печеними яблуками. Не бажаєте скуштувати мене? Відтоді амфібія, що нею він був досі, вирішила жити на суші, амфібія ж, що нею досі була вона, вирішила жити у воді, чи, може, навпаки, у всякому разі їхня спеціалізація на Пізньому середньовіччі призвела до того, що одного прекрасного дня, без будь-яких пояснень, вона разом зі своїм хлопцем постукала до нього в двері, бо забажала познайомити хлопця з другом дитинства, як вона його назвала. Він, друг дитинства, стояв на порозі свого дому, з паперовою серветкою в ніздрі, бо перед самим їхнім приходом у нього пішла кров носом, і він спиняв кровотечу. Вона стукала в двері все ще тим самим ритмом, що й колись у їхньому дитинстві. Він відчинив двері і побачив за ними свою подругу і її супутника. Добрий день, зайдете? Берлінський приятель зиркнув на вимазаний кров'ю клаптик паперу, що стирчав з носа друга дитинства його коханої. Не буду заважати. Згодом вона рідше стукала до нього, коли проходила повз його дім в товаристві того чи іншого приятеля, яких вона привозила із собою на село, але щоразу, зауваживши його ноги, що визирали з-під машини в майстерні, яку він спорудив поруч із домом, вона гукала йому «привіт». І от коли врешті вона вийшла таки за одного зі своїх приятелів заміж, з часом стало очевидно, що він допомагатиме її чоловікові витягати взимку човен і весла на берег і перевертати його, вішати байдарку на задню стіну дровітні, весною разом з орендарями підправлятиме місток в озеро, або, принагідно, коли в неї з чоловіком не було на те часу, підстригатиме живопліт, згрібатиме старе листя і взагалі робитиме все те, для чого садівник давно вже був надто старим. Вона платила йому погодинно, і сума була значно вища за усталений тариф.

Візьмеш коробку з книжками, звісно, в мене ще вільна ліва рука, візьми черевики, добре, млинок до кави залишається, так, добре, він вже й так поржавлений, одяг і пальта я з шафи вийняла і поклала на ліжко, вони вже не помістилися в жодну з