Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Поєдинок з абвером 📚 - Українською

Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

266
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поєдинок з абвером" автора Андрій Купріянович Ткаченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:
ним другий та ще кілька струснули повітря. То розсаджувало вагони з боєприпасами… Скрегіт металу, тріск дерева злилися в пекельний гуркіт. Його множила гірська лу^ на. А в серцях тих, хто ризикував життям, сміливо і мужньо йшов назустріч смерті, бурхала радість.

Згодом Володченко доповів:

— Група завдання виконала. Знищено паровоз і дванадцять вагонів з боєприпасами. Вхід до тунелю завалений.

ОСТАННІЙ РЕЙД

Крокував планетою 1945 рік — останній рік другої світової війни. Фронт невпинно котився зі сходу на захід та з півночі на південь. Червона Армія визволяла від фашистської неволі країни Центральної Європи, але гітлерівці ще чинили запеклий опір. Німецьке командування покладало великі надії на укріплення в Словаччині. Вороже угруповання «Південь» готувалось до контрнаступу, скупчуючи свої сили в районі словацьких міст Банська Бистриця, Рожнява, Брезно.

Спецзагін на чолі з М.П.Морським, що діяв на той час у районі Банської Бистриці та Ружомберока, був вимушений часто передислоковуватись і дедалі вище підніматися в гори, щоб уникнути сутичок з переважаючими силами противника. Ворожі підрозділи особливо скупчувались поблизу залізничних та шосейних шляхів. Діяльність загону звужувалась, а іноді ставала зовсім неможливою. Радіохвилі все частіше несли в Центр повідомлення про важкі бої з гітлерівцями, скрутне становище, відсутність боєприпасів, харчів, про людські втратив

Невтішні радіограми надходили і від Зіни, яка виїхала до Німеччини слідом за «Соколом». Шлезінгер відбув до фашистської столиці згідно з наказами з Берліна й Києва. Тривалий час він не виходив на зустріч із зв’язковою, не давав про себе жодної інформації. Намагання відновити перерваний зв’язок не давали бажаних наслідків. Що сталося з «Соколом», куди він пропав — лишалось загадкою. Пайчер теж безслідно зник разом зі своєю сім’єю.

— Що робитимемо із загоном Морського? — запитав генерала полковник Сидоров, передаючи йому радіограму, в якій повідомлялося:

«…Після 6-годинного бою гітлерівці захопили і спалили наш табір. Щоб уникнути оточення, пробиваємось далі в скелясті гори по глибокому снігу».

Генерал задумався. Потім розкрив папку, що лежала на столі, й простягнув Сидорову щойно одержане з Москви повідомлення:

«Верховне Головнокомандування Червоної Армії зобов’язало 2-й і 4-й Українські фронти розгромити основні сили ворожого угруповання «Південь» і визволити південну Чехословаччину від фашистської неволі».

— То що робитимемо із загоном Морського? — запитав на цей раз уже генерал.

— На мій погляд, йому слід іти на з’єднання з частинами Червоної Армії. Основне завдання він виконав. З наближенням фронту до району дій загону, останній може потрапити у ще скрутніше, або й безвихідне становище…

— От вам і відповідь на питання.

Увечері Морський одержав розпорядження Центру: «Ідіть на з’єднання з Радянською Армією. Маршрут вибирайте, виходячи з обстановки. Час і місце переходу лінії фронту заздалегідь повідомте для попередження командування фронту».

У штабі почалась підготовка до походу на схід. Бобров, який кілька діб вишукував найбезпечніший шлях до фронту, дійшов висновку, що тільки гірські стежки надійні для переходу.

Начальника штабу підтримав комісар, але вимагав провести попередню розвідку. Це означало, що треба комусь пройти важким і небезпечним о цій порі року гірським маршрутом.

У першопрохідці зголосився один з досвідчених командирів груп розвідки Олександр Ларіонов.

— А як ваші рани? — запитав Морський.

— Уже загоїлися. Та ви не хвилюйтесь, товаришу підполковник, гірські шляхи східного напрямку мені відомі.

На світанку наступного дня шестеро лижників вирушили в багатокілометровий похід. Незважаючи на небезпеку, вони невпинно просувалися вперед. Заночували на хуторі за кілька кілометрів од фронту. Там знайшли собі провідника, який гірськими стежками на ранок вивів групу в долину, де вже стояла радянська військова частина.

Зв’язавшись з командуванням підрозділу й погодивши план переходу лінії фронту загоном, розвідники пішли назад тим же шляхом. За кілька годин вони проминули знайомий хутір і заглибились у гори.

Вечоріло. Сутінки згущувались. Шістка, долаючи втому, пробиралася косогором. Раптом у горах почувся гуркіт. Ларіонов збагнув: снігова лавина, і вчасно відвів людей під скелю, що височіла правобіч стежки. Всі притиснулись до кам’яної брили. Поволі гуркіт почав стихати. Коли розвідники вийшли з укриття, то побачили, яка небезпека їм загрожувала: величезні снігові кучугури застряли в гущавині правічного лісу, повз який пролягав їхній маршрут. Тепер гірські проходи були завалені снігом.

Обходячи небезпечні місця, люди спустилися з гори і мало не наткнулися на групу гітлерівців, що будувала оборонні укріплення. Довелось чекати ночі. Але й з настанням темноти просуватися вперед було неможливо — освітлювальні ракети весь час висіли над фашистським об’єктом. Вернулися назад і стали шукати інших стежок…

Затишне словацьке село Балаш лежало в глибокій долині, оточеній вінком гір з хвойним лісом. Навкруги панував величний спокій, пронизаний сонячним сяйвом.

Леготом бралися гори, веселіше дзюркотіли струмки, І навіть сніговий пилок, що сипався з смерек, іскрився й палахкотів, пахнув весною.

Бійці раділи сонцю, теплу, поверненню на рідну землю. Ще зусилля — і фронт лишиться позаду, а там — все по-іншому, все своє…

У штабі, що розташувався на околиці Балаша, не стихала робота. Загін готувався в дорогу. З нетерпінням чекали повернення з розвідки групи Ларіонова.

— Термінове повідомлення дозорної варти! — вигукнув начальник штабу, входячи до кімнати. — З віддалених постів доносять: в напрямку нашого розташування суне велика колона гітлерівців.

— Попросіть до мене комісара, — стрепенувся Морський.

Григор’єв з’явився так швидко, ніби за дверима стояв. Радились недовго.

— Підніміть по тривозі всі підрозділи. — наказав командир. — Рушимо на з’єднання з армією. — Після невеликої паузи додав: — Пошліть розпорядження Кисловському в Зазрів, хан використає увесь запас снарядів і вдарить з гармат по гітлерівцях, що йдіть сюди, та по скупченню противника на залізничній станції. А потім, години через дві, хай підніме угорців і веде слідом за нами.

За кілька хвилин тихе гірське село завирувало: лунали гучні команди, в небі спалахували сигнальні ракети, поспішали зв’язкові. Довідавшись про виступ загону, заметушилися й селяни. Почувся плач жінок, дітей. Багато місцевих жителів пішло разом з загоном, щоб

1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поєдинок з абвером"