Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко 📚 - Українською

Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сивий Капiтан" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:
потiм. Значить, ти, Марто, залишилася сама на вулицi?..

Дiвчина так само мовчки кивнула головою i заплакала ще гiрше...

- Ну, заспокойся, заспокойся. Адже сльозами тут не допоможеш. Треба щось робити.

На хвилинку Валенто Клаудо замислився. Рука його машинально погладжувала кучерi Марти. Здавалося, дiвчина послухалася його i потроху заспокоювалась. Вона вже не плакала, лише час вiд часу її тонкi плечi здригалися.

- Слухай, Марто, - мовив Клаудо, наче вирiшивши щось. - Насамперед тобi треба влаштуватися. Не жити ж тобi посеред вулицi?

- Менi нема куди йти, - сумно вiдповiла дiвчина. - Хiба ж ти, дядю Валенто, забув, що в нас немає в мiстi родичiв... жили ми з батьком удвох, а тепер... - її голос увiрвався вiд нового вибуху ридань.

- Зажди, зажди, так не можна, - бурмотiв схвильовано Клаудо. - Ми ж умовилися з тобою, що ти заспокоїшся... бо ж так ми нi до чого не додумаємося. Чуєш, Марто?.. Ну?.. Досить! От, от, так уже краще. Звiсно, я все це знаю, дитинко. Хм... ну, тодi ось що. Дивись, Марто, зi мною прийшов один хлопець. Я зовсiм i забув про нього в цьому гармидерi. От, ми ще з ним порадимось. Iди сюди, Олесю! Вiн, знаєш, Марто, хлопець непоганий, тямущий... Та ти подивися на нього!

Клаудо жартiвливо примусив Марту повернути голову до Олеся. Дiвчина на мить глянула на юнака з-пiд довгих вiй - i знову сховала обличчя.

- Що ж ти мовчиш, Олесю? Е, та я бачу, що й ти розгубився!

I справдi, юнак не мiг вiдшукати жодного путнього слова. Вiн розумiв, що мусить заговорити, що Валенто недаремно звернувся до нього: треба було вiдвернути думки Марти вiд того, що її мучило, якось розважити її. Але, як на лихо, вiн не мiг нiчого вигадати.

- Цього хлопця, Марто, звуть Олесем... трохи дивне для нашого з тобою вуха iм'я, але, зрештою, це неважливо, все одно, як, скажiмо, Алексо. Можеш так i називати його, тобi буде зручнiше...

Марта ще раз крадькома глянула на Олеся - юнаковi здалося навiть, що з деякою цiкавiстю. А Валенто Клаудо вже щось вирiшив.

- Слухайте, тiтонько, - звернувся вiн до однiєї з лiтнiх жiнок, що вже не раз i собi витирала сльози, дивлячись на Марту. - Допоможiть нам. Адже ви самi бачите, яке тут дiло... Ви ж не вiдмовите в допомозi дiвчинi, яка потрапила в бiду? Давайте ми залишимо у вас цi речi, скажiмо, на якусь добу, а там усе з'ясується, гаразд? Ось вам, тiтонько, трохи грошей, щоб хтось перенiс до вас речi. А ми пiдемо. Нам треба ще багато чого обмiркувати. Ходiмо, ходiмо, Марто, все буде гаразд. Бувайте, тiтонько, спасибi вам! А ми, Марто, пiдемо з тобою насамперед до їдальнi, поснiдаємо. Ти ж, напевне, ще нiчого не їла?..

3. ЯК БУВ СХОПЛЕНИЙ ПЕДРО ДОРIЛЬЯ

В маленькiй їдальнi на сусiднiй вулицi було в цей час безлюдно. Валенто Клаудо посадив Марту й Олеся за столик у кутку зали i замовив їм їжу. А собi взяв лише склянку кислого червоного вина.

Незабаром юнак i дiвчина з апетитом їли, зрiдка поглядаючи одне на одного. Олесь вiдчував деяку розгубленiсть: i як то вiн не мiг знайти жодного пiдходящого слова там, на вулицi? Адже Марта, мабуть, вважає його зовсiм дурним, незграбним... I коли зрiдка дивиться на нього, то немов вивчає... погляне - i одразу ж знову вiдведе погляд... Цiкаво, що ж вона справдi думає про Олеся?..

Валенто Клаудо сидiв навпроти них, маленькими ковтками пив вино, добродушно посмiхався i жартiвливо говорив:

- Люблю дивитися, як їсть молодь. От, наче й зовсiм не хотiли, вiдмовлялися... А поставили перед ними їжу - дивись, звiдки й апетит узявся! Не те, що ми, старики... Ну, доїли? Добре, добре! Що ж, хай вам дадуть iще по чашцi кави, а ми тим часом поговоримо про деякi невiдкладнi справи. Треба ж щось вирiшити. А щоб вирiшувати, слiд зважити на все, що сталося ранiше.

Валенто Клаудо вiдставив свою склянку, обiперся на лiктi i вже цiлком серйозно сказав:

- З речами ми розпорядилися. Але ти, Марто, досi не розповiла менi докладно про те, що сталось. Я чув тiльки тих тiток, а вони ж нiчого не знають, крiм самого факту. От, скажи менi, дiвчино, в чому тут рiч? Наскiльки я знаю, Педро досi нiчим не привертав до себе уваги полiцiї. I раптом - обшук, арешт... Як це зрозумiти, Марто? Батько щось накоїв?

Марта розвела руками:

- Коли б я знала, дядю Валенто!.. Це ж сталося так несподiвано... Батько щойно повернувся з роботи, як його i схопили. А за що - звiдки менi знати?

Валенто замислено подивився на неї:

- Та я й не сподiвався, що ти надто багато знаєш. Тим бiльше, що навряд чи Педро дуже змiнився за тi два мiсяцi, якi я його не бачив. Не думаю, щоб вiн раптом почав займатися полiтичними справами i зацiкавив своєю особою жандармерiю, та ще в такiй мiрi, щоб його заарештували... I все ж таки мусить бути якась, хоч найменша причина для всього цього... Слухай, Марто, а вiн останнiм часом не розповiдав тобi чогось незвичайного? Ану, згадай!

Дiвчина подумала трохи i вiдповiла:

- Повернувшись з вiйськового параду на Авеню-дель-Прадо, батько розповiдав про появу там якогось казкового велетенського автомобiля, що спинив рух усiх машин, i панцерникiв, i танкiв... i що той автомобiль не могли пошкодити нi кулi, нi гранати... але про це гомонiли всi сусiди. Тiльки та й рiзниця, що батько був на тому парадi особисто i розповiдав про те, що бачив на власнi очi. I про те, як вiн чув голос якогось Сивого Капiтана, що керував тим автомобiлем, i...

Вона спинилася, боязко озирнулась навкруги. I тiльки переконавшись, що в їдальнi нiкого, крiм них самих, немає, закiнчила пошепки:

- I погрожував урядовi... i фалангiстам теж...

- Е, дитинко, це все бачив i чув не лише Педро, а й тисячi iнших людей, що були на парадi, - вiдмахнувся Валенто. - За це не арештовують, бо тодi треба було б посадити у в'язницi десятки тисяч людей. Гаразд, згадуй далi. А що говорили жандарми, ти не чула?

Раптом Марта сплеснула руками.

- Ой, як

1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"