Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик 📚 - Українською

Читати книгу - "У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ" автора Іван Дмитрик. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 72
Перейти на сторінку:
року, себто тоді, коли закінчувалася війна в Европі, прийшли накази про зміцнення конспірації всього підпільного руху. Відтоді сотні не можна було називати прізвищем командира, лише кожна з них одержала номер польової реєстрації. Чоти переіменовано на "підвідділи", при чому й вони отримали свої числа.

Наша сотня дістала число У 94.

В той час розчленовано деякі сотні на чоти-підвідділи і кожній з них призначено операційний терен. Чоти-підвідділи об'єднувалися в сотню-відділ для більших акцій. Кожна чота будувала підземні бункри, криївки на харчі та зброю і підземні санітарні шпиталики. Були дані інструкції як це треба робити.

Десь тоді нам відчитано наказ Головного Командуючого, генерала Тараса Чупринки, до бійців УПА, в якому, між іншим, було сказано, що в перемогу над Німеччиною внесли великий вклад і ми, українські повстанці. Ми не дозволяли німцям грабувати українські села і відплачували за розстріли і палення сіл. УПА у боротьбі з Німеччиною пройшла першу бойову школу. Тепер вона вступила на шлях боротьби з сталінським режимом, щоб боротися на життя і смерть. Цей наказ був надрукований у журналі "Повстанець" та в інших підпільних виданнях, які поширювано між стрільцями.

Ціле літо 1945 року ми тяжко працювали: копали бункри і будували криївки для переховування харчів, зброї, амуніції та виряду; сушили сухарі і часто витягали їх з вогких криївок, щоб не заплісніли; відбували теренові вправи. Все це відбувалося в атмосфері поголосок про те, що з Німеччини йдуть транспорти червоноармійців і затримуються на залізничних станціях у місцевостях, де стоять відділи УПА.

Незабаром тривожні вістки справдилися. Ворог кинув частину Червоної Армії проти нас. У нашому терені майже в усі села прийшли червоноармійці. Вони широкими розстрільними прочісували сусідні ліси й поля. Ми переходили з місця на місце і старалися заховатись на тилах наступаючих частин. Лави червоноармійців часто проходили зовсім близько біля нас, отже мусіли бачити нас, але не зачіпали, лише стріляли по вершках дерев.

Головна Команда приготовилася на прихід Червоної Армії. Виготовлено велику кількість пропаґандивної літератури усіма мовами народів СРСР і поширювано її всюди, де існувало наше збройне підпілля. Червоноармійці знаходили листівки в кишенях своїх шинель і мундирів, піднімали їх на шляхах і полях, читали на парканах, будинках, телефонних стовпах і мостах. Листівки з'ясовували, що УПА не воює проти Червоної Армії, лише проти Сталіна і його НКВД, і закликали червоноармійців, після перемоги над Гітлером, повернути свою зброю проти Сталіна і його комісарів.

НКВД мав чимало клопоту з цією літературою. Командири виривали її з рук бійців, які підсміхаючись казали, що їм треба "курітельной бумаґі". Енкаведисти не знали,чи робити облави на "лісових бандитів" чи на листівки, щоб вони не попадали в руки червоноармійців. А "література" далі мандрувала з рук до рук і чимало причинилася до того, що Червона Армія виявила себе небоєздатною в боротьбі проти УПА й скоро була відкликана з "повстанських республік" далі на схід.

Прикладів небоєздатности Червоної Армії в боротьбі проти УПА можна навести дуже багато, і про них знає кожний колишній вояк УПА. Бували випадки, що під час несподіваної зустрічі Червоної Армії з УПА, не загинув ні один стрілець. Бувало, що відділи Червоної Армії відкривали "через помилку" вогонь по відділах НКВД, що переводили проти нас облави.

В нашій сотні був такий випадок: пройшовши форсовним маршем одного дня понад сорок кілометрів з одної гори на іншу, ми втомлені лягли відпочити під кущами над потічком. Ми були мокрі, бо змочив нас перед тим густий дощ і дехто виліз з-під кущів на поляну. Стрільці спокійно лежали на траві і сушилися, коли раптом на доріжці, недалеко поляни, з'явилася група червоноармійців з двома вівчурами. Це була передня стежа, за якою доріжкою посувався відділ, що нараховував коло трьохсот вояків. Тримаючи своїх собак на припоні, бійці посідали на поляні і закурили. Вони були так близько, що ми навіть чули запах махорки. Наша ситуація була погана. Але бійці, покуривши, встали й пішли до села Затварниця. Пізніше ми довідалися, що вони говорили в селі, що бачили в лісі "ету вашу УПА", але "оні нас нє троґалі" і "ми їх тоже нє троґалі". Подібних випадків було безліч.

Не минуло багато часу, і Червона Армія залишила наш терен. Забралися теж відділи НКВД, а з ними прославлені партизанські відділи "червоної мітли", що перетворилися в здеморалізовані банди. Мабуть усім їм Москва не довір'яла, бо задовго вони перебували на протиупівському фронті. На їх місце прийшли свіжі відділи НКВД з Сибіру й перші відділи польського "людового" війська.

Та на деякий час акції проти УПА майже цілковито припинились. Коли поглянути на той перший період наших бойових дій на Закерзонні, то треба сказати, що, не зважаючи на всякі недоліки, відділи УПА пройшли їх успішно без більших втрат. Ворог, при всій своїй чисельній і технічній перевазі, не зміг зліквідувати повстанський рух. Він поніс ідейну і фізичну поразку. Це, очевидно, надзвичайно скріпило наш дух і піднесло в нас віру, що боротьба з більшовиками таки можлива.

У червні 1945 року сотенний Дідик стягнув усі підвідділи й ми стали табором на горі Лопінник над селом Лоп'янка. Тут зроблено серйозні заходи, щоб одягти нашу сотню. Мундири ми шили з конопляного полотна. В них ми скидалися трохи на бойків, трохи на моряків. Фарбувати полотно ми не мали чим, але й на це знайшлася рада. На полонинах росло чимало чорних ягід. Стрільці качалися по них, і за кілька хвилин наші мундири нагадували німецькі маскувальні халати.

Сотенний Дідик дбав також, щоб ми фізично зміцніли і добре харчувалися. Харчі надходили з сусідніх кущів, і ми їх маґазинували в криївках. Частину харчів здобували у ворога. Завдяки добрій розвідці нашої підпільної сітки ми часто заздалегідь довідувалися про різні транспорти і робили засідки.

В той час ми взяли в полон багатьох енкаведистів та різних партійних "риб". Шлях з Тісної до Балигорода вони називали "шляхом до пекла" й боялися його, як вогню.

У червні 1945 року на нашій горі відбувся курс політвиховників і культурно-освітніх референтів. Наша сотня охороняла курсантів. Я радо ходив туди на стійки і з цікавістю прислухався до викладів. Курсантів було приблизно сто, і всі вони були молоді, інтелігентні

1 ... 37 38 39 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик"