Читати книгу - "Клошмерль, Шевальє Габріель"

Вона вийшла кудись увечері й не вернулась ні того дня, ні другого — небувалий випадок зі старою панною. Сусіди сполошилися і кинулись на розшуки — трохи з цікавості, а трохи в неясному передчутті якоїсь незвичайної події: ці риси були в них, видно, розвинені дужче, ніж хвалене їхнє почуття милосердя.

Встановили, що напередодні Клементина Шавень пішла до Пуальфара. У нього вона хотіла спитати поради щодо болю, який у неї почавсь, як гадали, від фіброми — наросту, та ще й у досить делікатному місці. Стара панна вважалась однією з тих аптечних завсідниць, які мріяли створити для Пуальфара домашнє вогнище, де б його старість протікала в мирі, скрашеному молитвами. Вона ко-ристала з усякого приводу, навіть зі своїх інтимних недуг, щоб привернути вдівцеву увагу до несправедливо не-хтуваного й ще придатного для доброго вжитку тіла. Тож усі розшуки скерували в тому напрямку.

Було доведено, що сам Пуальфар від попереднього вечора-теж не подавав ніяких ознак життя. Привчений до раптових зникнень дивакуватого хазяїна, його помічник Базеф, не вельми турбуючись, зачинив. у належний час аптеку, де вже звик порядкувати сам. Однак збіг між двома зникненнями давав привід думати про відсутність Пуальфара зовсім інакше. Помічник ніби пригадував, що бачив напередодні, як Клементина Шавень заходила до Пуальфара, а от чи виходила — цього сказати не міг. Його примусили піднятися до хазяїнового помешкання над аптекою. Невдовзі він повернувся й покликав жінок,

— Підіть самі подивіться,— сказав він,— там, здається, робиться щось дивне... і

В коридорі їм ударив у ніс запах воску й ладану, а коли вони постукали, за дверимаі зчинилась якась велика метушня. Потому почувся лютий голос, в якому насилу впізнали голос,Пуальфара:

— Забирайтеся геть, пекельні могильники!

Ці бентежні речі супроводив вибух пронизливого й ще бентежнішого сміху: адже доти ніхто в Клошмерлі не чув', щоб аптекар сміявся. Помічник знов застукав У двері.

— Це я, пане Пуальфаре,—мовив —він.— Я, Базеф!

— Базеф. помер,— почулось у відповідь.— Весь світ вимер. Позоставались тільки пекельні гробарі!

— Ви бачили Клементину Шавень, пане Пуальфаре?

— Вона мертва. Мертва, мертва, мертва!

І знов почувся сміх, страшний і моторошний. Двері лишалися зачинені. Запала тиша. Занепокоєні жінки зійшли вниз, щоб обміркувати дальші дії. У цей час вулицею саме проходив Босолейль і його гукнули всередину на пораду.

— Треба заявити Кюдуанові,— заявив, подумавши, Босолейль.

Покликали сержанта, а з ним і слюсаря. Ті тихо піднялися нагору, щоб висадити двері зненацька. Двері легко піддалися, і перед усіма постало страшенно дивовижне видовище. Вікна були зачинені, штори опущені, кімната тонула в швмороці, ледь-ледь освітлювана блиманням свічок, розставлених круг ліжка, та ще в чашечках потріскували ароматичні пастилки. На килимку перед ліжком, стоячи навколішки у скорботній позі 'й'тжовавши галову в руки, бовванів Пуальфар. А на ліжку непорушно лежала Клементина Шавень. Допитливі клошмерляни вдерлися так щвидко, що аптекар не мав часу й опам'ятатися. Він підвівся на гамір і глухо мовив, прикладаючи пальця до уст:

— Тихше! Вона мертва. Мертва, мертва, мертва! Я її оплакую. Ніщо нас тепер не розлучить.

— Якщо вона мертва,— зауважив Кюдуан,— то її тут залишати не можна.

Пуальфар хитро всміхнувся.

— Я її забальзамую, люди добрі,—мовив він.—І виставлю у вітрині.

Базеф спробував був повернути хазяїна до дійсності, нагадавши йому про його професійні обов'язки,

¡7 2—і 599

193

— Пане Пуальфаре, клієнт просить іпекакуани. Де ви поставили іпекакуану?

Аптекар з великим співчуттям подивився на свого помічника.

— Брехливий нікчемний кретине! — просто відказав він.

І нараз розлютився, вхопив свічника й, несучи його у витягненій руці, рушив на ошелешений людський гурт — чисто мов той архангел у ярмулці з китичкою.

— Геть, мерзенні блюзніри! Геть, пекельні гробарі, перебрані чорти!

— Таж він з глузду зсунувся, хіба ви не бачите! — вигукнув завжди тямущий Босолейль.

Усі кинулись до нещасного Пуальфара, який відчайдушно відбивався, горлаючи:

— Моя кохана померла. Вона мертва, мертва, мертва!

Пуальфара зв'язали й відвели вниз, а тим часом побігли по лікаря Мураля, щоб він зайнявся Клементиною Шавень.

Вона не була мертва, як це встановив Мураль, а тільки в глибокому схожому на летаргічний сні, викликаному штучними засобами. * ;

— Якби я знав, що їй дали...— мовив лікар, дивлячись на непорушне тіло старої панни.

Розглядаючись довкола, він помітив на круглому столику дві чашки і попросив Базефа провести аналіз їхнього вмісту. Аналіз показав наявність сильного снотворного, далі Мураль легко дізнався, якого саме, перевіривши замкнуту на ключ шафу, де зберігались "ОТРУТИ. І відразу вжив необхідних заходів.

Клементина Шавень очуняла в незнайомій кімнаті, заповненій стривоженими й страшенно зацікавленими жінками, які чекали, коли вона нарешті заговорить.

— Де я? — Жалібно спитала аптекарева жертва.

— А ви нічого не пригадуєте?

— Ні, нічого.

— Мабуть, це й краще,— єхидно прошепотів хтось у гурті.

Це озвалась Жюстина Пюте, що прибігла в числі перших; звертаючись до сусідів, вона докинула:

— На цілісіньку ніч зачинитися з цим божевільним! Як подумати, що могло статись,— аж мороз дере по шкірі.

Читач уже знає про Пуальфарові дивацтва й розуміє, що нічого лихого не сталось. Але становище старої панни залишалось невизначеним: пролежавши без пам'яті чотирнадцять годин, вона ніяк ЦЕ могла точно дізнатись, який у неї фізичний стан. Дляі цього їй треба було звернутись на обстеження до лікаря Мураля. Боячись найгіршого, вона на це не зважувалась. Померти їй судилося через сім років від операції, так і не дізнавшись, чи вона мала цілковите право до кінця життя називатись панною.

Пуальфара лікували протягом шести місяців у божевільні, де психіатр нової школи застосував до свого пацієнта метод дедалі докладніших зізнань. Розворушена запитаннями, пам'ять аптекаря виказала його таємницю: у чотирнадцятилітньому віці він уперше відчув статевий потяг у ногах ліжка, де лежала його мертва кузина двадцяти трьох літ, яку він потай пристрасно кохав. Запах квітів, змішаний із запахом трупа, особливо подіяв йому на юну плоть, і відтоді його потім завжди тягло відтворити це приємне почуття. Це поступово вирване зізнання допомогло вилікувати Пуальфара повністю. З лікарні він вийшов із додатковою вагою в дванадцять кілограмів, з рум'яним і веселим обличчям. Та коли він знов з'явився у Клошмерлі, клошмерляни натякнули йому, що тепер не довіряють його лікам. Тоді він перебрався до невеличкого містечка От-Савуа, де його й тепер вважають душею товариства.

Що ж до Клементини Шавень, то вона назавжди втратила свій' авторитет, бо її лютий ворог, Жюстина Пюте, одним тільки словом, що нашептав їй лихий геній, увіко-вічнила прикрий спогад про ту безславну ніч. Жюстину вже не вдовольняли наклепи позаочі на нотерпілу суперницю: вона хотіла заявити тій у вічі своє презирство. І вона при кожній нагоді зачіпала Клементину, щоб почати суперечку, якої та все уникала. Але врешті Клементи-ні Шавень терпець увірвався. Вона не змовчала. А Жюстина Пюте, цього тільки й чекала.

— Я дивуюся,—сказала вона,—з вашої гордості, потому як ви дозволили з собою таке зробити.

— Що саме я дозволила з собою зробити? — спитала Шавень, стаючи в оборону.

І тоді Пюте привселюдно мовила це жахливе слово:

— Таж усі добре знають, бідна дівчинко, що ви дозволили себе ПУАЛЬФАРУВАТИ!

Від того часу слівце "пуальфарувати" назавжди ввійшло в клошмерльську говірку.

✓

ВІТЕР ШАЛУ (Продовження)

Поки стільки подій ішло своїм швидким плином, небезпечно переплітаючись між собою, вибиваючи із звичної колії родини та ламаючи добрі давні звичаї, які ось уже три чверті сторіччя створювали щастя Клошмерля, кохання плюндрувало нове серце, і то серце особи визначної з огляду на її соціальний стан. Люди високого походження не можуть кохати так просто й природно, як це заведено серед плебеїв, де кохання не спричинює ні переміщення капіталів, ані нерівного шлюбу.

Схилімося ж на мить над ніжною постаттю дівчини, свіжої й цнотливої, яка переживає то радість, то смуток, то велике захоплення, то глибоке пригнічення, що беруться їй просто з душі. Завжди й попри все вона чарівна, і ніколи глибоко не відчуває ні болю, ні сподівань, що в неї легко змінюються, як от небо міняється, — характерна прикмета істот, народжених для беззастережного кохання, на голос якого вони вирушають, тільки-но їм у поле зору потрапляє об'єкт пристрасті. Така була в свої двадцять років Ортанс Жіродо — закохана по вуха. Ще ж і те слід сказати, що вона була гарна собою, та й серце мала палке.

Коли взяти до уваги Іасента Жіродо і його жіпку_— подружжя, яке, з огляду на власний досвід, вважало дії, пов'язані з зачаттям,, ганебними для всього людського роду,— то воно дивно, як це така, замріяна врода, таке трепетне серце могли з'явитися в іц>ому середовищі. Нотари-ха (пихата, обличчя червоне від невиліковного нетравлення десь від тридцяти років, волосся" рідке й сухе, очі невиразні, уста принадні, як ото вічко в тюремній камері, у дівоцтві Філіппіна Тапак, з роду Тапаків-Донделів, багатих діжонських бакалійників, украй засліплена своїми привілеями й переконаннями, своїм походженням і посагом, портретами своєї родини у себе в вітальні, своїм талантом гри на піаніно та хистом до пірогравюри) була здорова, сухоребра жінка, яка своєю худорбою охолоджувала будь-які любовні: зазіхання і відбивала охоту навіть у власного чоловіка.

Вона була вища на цілу голову за нотаря, тонконогого, клишавого та. вузькогрудого, що був жалюгідним спільником по "ліжку,— уся його велич містилася в поважному животі, такому дивовижному, що він нагадував скорше великий гнійник, аніж мішок з нутрощами. Довгий і загострений ніс ніби вистромлявся назустріч усім запахам. Сіре солодкаве обличчя було наче виліплене з— м'якої глини, що втікала під накладний комірець брезклими зморшками, як у товстошкірої тварини. Але нещирі, жорстокі й жовтаві очі, зволожувані білуватою рідиною, бігали з крижаною жвавістю, що виказувала в усій його істоті, як і в усіх його вчинках, прагнення витягти з усього якомога більшу грошову вигоду.