Читати книгу - "Жарт"

809
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жарт" автора Мілан Кундера. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 87
Перейти на сторінку:
заявив, що не хоче бути «королем», бо це рішення згори. Мовляв, не хоче протекцій.

Ох і клопоту він мені завдав. Наче хотів викинути зі свого життя все, що могло йому нагадати про мене. Відмовлявся ходити в дитячу групу співів і танців, яку я створив при оркестрі. Уже тоді він опирався. Казав, ніби не має музикального слуху. Хоча цілком непогано грав на гітарі й частенько разом із приятелями співав якихось американських пісень.

Щоправда, йому насилу п’ятнадцять років. І він дуже мене любить. Нещодавно я побалакав з ним віч-на-віч, може, він зрозумів мене.

З

Дуже добре пригадую ту розмову. Я сидів на стільці-вертульці, Владимир на дивані, напроти мене. Я оперся ліктем на закриту кришку фісгармонії, яка мені така дорога. Чув її змалку. Мій батько щодня на ній грав. Надто ж народні пісні в простих гармонізаціях. Це було так, наче я чув дзюркотіння далеких джерел. Якби ж то він зміг збагнути це…

У XVII і XVIII століттях чеський народ, сказати б, перестав існувати. У XIX столітті він народився вдруге. У колі давніх європейських націй він був дитиною. Звісно, у нього теж було велике минуле, але воно лежало потойбіч прірви у двісті років.

Упродовж того часу чеська мова відступила з міст у села і належала тільки неписьменним верствам. Проте навіть там вона продовжувала породжувати культуру. Скромну культуру, приховану від очей Європи. Культуру пісень, казок, костюмованих обрядів, прислів’їв і приказок. Єдиний місток над тими двома століттями.

Єдиний місток, єдина кладочка. Єдиний пагін назавжди обірваної традиції. І на ньому основоположники нової чеської літератури на початку XIX століття прищеплювали свої творіння. Тим-то наші перші поети так часто збирали казки і пісні. Їхні перші поезії скидалися на звуки народних мелодій.

Якби ж ти збагнув оце, Владимире! Твій батько не просто палкий шанувальник фольклору. Може, трохи й так воно, та крізь це його дивацтво проглядає щось глибше. У народному мистецтві він чує, як струмують соки, без яких чеська культура була б тільки сухим деревом.

Усе це я зрозумів під час війни. Нам хотіли втовкмачити в голови, що ми не маємо права на існування, що ми просто німці, які балакають по-чеському. Нам нелегко було самим собі довести, що ми існували і що ми існуємо. Ми всі тоді йшли до джерел, як прочани.

Я грав на контрабасі в невеличкому ліцейському джазовому ансамблі. Аж якось прийшли до мене з Моравського гуртка і сказали, що треба відродити оркестр із цимбалами.

Хто від цього відмовився б за тієї пори? Я пішов туди грати на скрипці.

Ми вирвали давні пісні зі смертельного сну. В XIX столітті патріоти в останню мить перемістили народне мистецтво у збірки. Новітня цивілізація вже почала витісняти фольклор. Отак на початку нашого століття виникли фольклорні гуртки, які поставили за мету, щоб порятоване у книгах народне мистецтво набуло нового життя. Передовсім у містах, а потім і в селах. Відбувалося це і в Моравії. Там організовували народні свята, «їзду Королів», заохочували діяльність народних оркестрів. Зусиль було чимало, та вони могли так і залишитися безуспішними: фольклористи відроджували, а цивілізація такими ж темпами знищувала традиції.

Нову міць вдихнула в нас війна. Останнього року нацистської окупації ми влаштували «їзду Королів». У місті була вояцька казарма, і поміж місцевим людом юрмилися на тротуарах і німецькі старшини. Наша «їзда» стала справжнісінькою демонстрацією. Ціла чота юнаків у строкатому вбранні, з голими шаблями. Посланці із сивої давнини. Усі чехи розуміли ту виставу саме отак, й очі їхні аж світилися. Мені було п’ятнадцять років, і я був «королем». Їхав на коні в оточенні двох пажів, і лице моє було затулене. Я пишався. Батько мій теж. Він знав, що мене обрали «королем», щоб ушанувати його. Сільський учитель, патріот, усі його любили.

Владимире, дитино моя, я вірю, що у всьому є глузд. Вірю, що людські долі злютовані мудрістю. Те, що цього року тебе обрали «королем», мені видається значущим. Я пишаюся, як і двадцять років тому. Навіть дужче. Через тебе вони хочуть ушанувати мене. І, що там казати, для мене ця честь багато важить. Я хочу передати тобі моє королівство. Хочу, щоб ти отримав його з моїх рук.

Може, він зрозумів мене. Бо пообіцяв узяти на себе роль короля.

4

Якби ж то захотів він зрозуміти, як це цікаво. Я навіть уявити собі не можу нічого цікавішого, нічого захопливішого.

Ось таке, наприклад. Празькі музикознавці довго вважали, що в Європі народні пісні походять від бароко. Мовляв, сільські музики грали і співали в замкових оркестрах, а потім несли музичну шляхетську культуру в життя простих селян. Отож народна пісня не була мистецькою формою sui generis. Вона походила від складної музики.

Та хоч як там було в Чехії, те, що співали ми в Моравії, не підлягає цьому поясненню. Уже навіть з погляду тональності. Складну музику барокової доби писали в мажорі й мінорі. Наші пісні співаються в таких тональностях, які немислимі для замкових оркестрів!

Наприклад, у лідійській тональності. Це тональність, що допускає збільшену кварту. Вона завжди навіває на мене ностальгію за пасторальними ідиліями давніх часів. Я просто-таки бачу язичницького Пана і чую його флейту:

Барокова музика і музика класичного періоду були фанатично віддані культові впорядкованості великої септими. Шлях до тоніки для них був тільки через нижній вступний тон. Мала септима, що сягає тоніки великою секундою, лякала їх. А я у наших народних піснях люблю якраз цю малу септиму, хоч до еолійського ладу вона належить, хоч до дорійського, хоч до міксолідійського. За її меланхолійність. І за те, що вона не тяжіє несамовито до основного тону, яким закінчується усе, і спів, і життя:

Але є пісні з такою своєрідною тональністю, що їх неможливо зарахувати до жодної з так званих церковних тональностей. Від них я просто-таки у захваті:

Моравські пісні за своїми тональностями надзвичайно складні. Їхній тональний устрій загадковий. Починаючись із мінору, вони закінчуються мажором, коливаючись поміж кількома різними тональностями. Часто, гармонізуючи їх, я не можу збагнути їхньої тональності. Надто ж у повільних піснях, які Барток прозвав розмовними. У нашій нотній системі неможливо передати їхній ритм. Інакше мовлячи, в перспективі нашої нотної системи всі народні співаки виконують ті пісні в неточному

1 ... 37 38 39 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жарт"