Читати книгу - "Жарт"

Як це пояснити? Леош Яначек стверджував, що ця невловна складність ритму випливає з перебіжних змін настрою співака. Змінами у співі реагує він на барви квіток, на погоду, на краєвиди.

Та чи не занадто поетичне це тлумачення? Коли я навчався перший рік в університеті, викладач розповів нам про один зі своїх експериментів. Він попросив співати кількох народних виконавців, причому кожного окремо, ту саму пісню, яку неможливо було ритмічно записати нотами. Виміри, які він здобув завдяки точній електронній апаратурі, дали йому змогу встановити, що кожен співав так само.

Отож ритмічна складність тих пісень не залежить від браку точності чи настрою виконавця. Вона підкоряється якимось таємничим законам. Отак, наприклад, у танцювальних моравських піснях друга половина такту завжди на частку секунди довша за першу. Але як записати нотами цю складність? В основі метричного устрою складної музики лежить симетрія. Нота ділиться на дві половини, половина ділиться на дві чверті, такт ділиться на дві, три, на чотири однакові частки. Але як оцінювати такт, що ділиться на дві частки неоднакової тривалості? Найбільший клопіт для нас сьогодні — як записати нотами оригінальний ритм моравських пісень.

Одне можна сказати з певністю: наші пісні не могли народитися з барокової музики. Чеські, може, й походили від неї. У Чехії був вищий рівень цивілізації, тісніший контакт сіл із містами, селян із замками. У Моравії теж були замки. Але сільський люд був там простіший і більш ізольований.

Сільські музики в цім краю не грали в замкових оркестрах. За цих умов у нас збереглися народні пісні, причому і найдавніші. Цим і пояснюється їхня різноманітність. Вони датуються різними етапами їхньої довгої, повільної історії.

Коли опиняєшся віч-на-віч із нашою народною музикою, то неначе бачиш танцівницю з «Тисяча й однієї ночі», яка одну за одною скидає з себе вуалі.

Погляньте, ось перша вуаль. Тканина з тривіальним малюнком. Це наймолодші пісні, 50-60-х років нашого століття. Вони прийшли до нас із заходу, з Чехії. У школах дітей вчили співати цих пісень. Більшість їх мажорна, хіба що тільки адаптована до нашого звичного ритму.

А ось друга вуаль, уже строкатіша. Це пісні угорського походження. Вони супроводжували експансію мадярської мови. Їх поширювали циганські оркестри в XIX столітті. Чардаш і рекрутські співи.

Коли танцівниця скидає ще одну вуаль, з’являється наступний пісенний пласт. Це пісні корінних слов’ян XVI–XVII століть.

А четверта вуаль ще краща. Це пісні, що сягають XIV століття. За тієї пори із південного сходу спускалися до нас із карпатського хребта пастухи-валахи. Їхні пастуші й розбійницькі співи не знали ніяких акордів і гармоній. У них суто мелодійна основа. Архаїчні тональності, породжені сопілкою і флоярою.

Коли падає остання вуаль, на танцівниці вже нічого не залишається. Вона танцює голісінька. Найдавніші пісні, що виникли ще за доби язичництва. Вони базуються на архаїчній системі музичного мислення. На системі чотирьох нот, тетрахорді. Косарські, обжинкові пісні. Пісні, пов’язані з обрядами патріархального хутора.

Народні пісні й обряди — це тунель під історією, в якому збереглося чимало з того, що вже давно зруйнували війни та революції, а також цивілізація. Тунель, крізь який я проглядаю далеко в минувшину. Я бачу Ростислава і Сватоплука, перших моравських князів. Бачу давній слов’янський світ.

Та чого казати тільки про слов’янський світ? Якось ми думали над текстом одної пісні. Там співається про хміль, що бозна в який спосіб пов’язаний із возом і козою. Хтось їде на козі, хтось сидить на возі. І там вихваляють хміль, який робить із дівчат наречених. Змісту цієї пісні не розуміли вже ті, що співали її. Тільки інерція безсмертної традиції підтримувала в ній пов’язаність слів, що вже давно стали незрозумілі. Урешті знайшлося єдине пояснення: діонісійські оргії в Стародавній Греції. Сатир їде на цапові, і бог вимахує оповитим хмелем ціпком.

Античність! Мені це здалося неймовірним! Але згодом, в університеті, я вивчав історію музичної думки. Структура найдавніших наших співів справді пов’язана з античною музикою. Лідійський, фригійський або ж дорійський тетрахорд. Спадна концепція гами, де в основі лежить верхня, а не нижня тональність, що настане лише тоді, коли музика почне мислити гармонійно. Тим-то наші найдавніші народні пісні належать до тієї самої доби музичного мислення, що й пісні Стародавньої Греції. Вони зберігають для нас дух античності.

5

Того дня за вечерею я весь час згадував, як Людвік відвернув від мене погляд. І почував, що ще дужче прихиляюся до Владимира. Аж перелякався, що проґавив його. Не зумів залучити до того, що було моїм світом. Після вечері Власта лишилася в кухні, а ми з Владимиром перейшли до вітальні.

Я спробував знову розповісти йому про пісні. Але мені не щастило в цьому. Я був наче шкільний учитель. Боявся, що це буде йому нецікаво. Так, він сидів і мовчав, наче слухав мене.

Він завжди був чемний зі мною. Але звідки я міг знати, що діється в його довбешці?

Довгенько набридав я йому, аж до кімнати зазирнула Власта і сказала, що пора спати. Що ж тут удієш? Вона душа нашого дому, його календар, його годинник.

Не будемо з нею сперечатися. Гаразд, синку, добраніч.

Я покинув його в кімнаті з фісгармонією. Там він і спить, на дивані з нікельованими ніжками. Я сплю в сусідній кімнаті, в ліжку із Властою. Навряд чи засну відразу. Буду весь час крутитися, боюся її збудити. Ліпше піду надвір і погуляю. Ніч тепла. За будиночком, де ми живемо, росте садок, наповнений сільськими пахощами, як і колись. Під грушею — дерев’яний ослін.

Клятий Людвік! Чому він трапився мені саме сьогодні? Це лиха прикмета, боюся її. Мій найдавніший приятель! Стільки разів сиділи ми під цією грушею, як були дітлахами. Я так його любив. Уже з шостого класу ліцею, коли ми познайомилися. Він був набагато талановитіший за нас, але ніколи не задирав носа. Школа, вчителі — на все те йому було начхати. Його тішило, що все він робив наперекір шкільним правилам.

Чому ми з ним були такими друзями? Певне, це доля. Він, як і я, був сиротою, не мав одного з батьків. Моя мати померла під час пологів. Коли Людвікові було тринадцять, його батька, який працював мулярем, запроторили в табір німці, і звідти він не повернувся.

Людвік був старший син. І натоді вже єдиний, бо його менший брат помер. Батька заарештували, у матері з сином більше нікого не було. Вони страшенно бідували. Навчання в колежі обходилося дорого.