Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щира шахрайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Щира шахрайка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щира шахрайка" автора Емілі Локхарт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 52
Перейти на сторінку:
руки не почали тремтіти.

Зрештою Джул впала на рушник на дерев’яній терасі. Вона повернулась обличчям до сонця і не відчула нічого, окрім втоми.

* * *

Трохи пізніше вийшла Імоджен. Вона несла миску кексів із шоколадними крихтами.

— Я спекла це, — сказала вона, — хочу перепросити.

— Нема за що вибачатися, — не поворухнувшись, відповіла Джул.

— Я наговорила тобі грубощів. І брехала тобі.

— Наче мені не байдуже.

— Тобі справді не байдуже.

Джул нічого не відповіла.

— Я знаю, що тобі не все одно, білочко. Між нами не мусить бути брехні. Ти розумієш мене набагато краще, ніж Форрест. І ніж Брук.

— Можливо, це правда, — Джул не втрималась і всміхнулася.

— Ти маєш право злитися. Я був неправа. Знаю це.

— Можливо, це також правда.

— Думаю, таким чином я хотіла відштовхнути Форреста. Я так вчиняю, коли втомлююся від хлопців. Зраджую їх. Шкода, що я тобі не розповіла. Насправді, я не пишаюся собою.

Імоджен поставила кекси біля плеча Джул і лягла на терасу. Їхні тіла опинились паралельно одне до одного.

— Я хочу відчувати себе як удома і прагну втекти, — провадила Іммі. — Волію бути пов’язаною з людьми і хочу відштовхувати їх. Хочу бути закоханою та вибираю хлопців, але навіть непевна, чи вони мені подобаються. Або я кохаю їх і все руйную, або, можливо, руйную навмисно. Навіть не знаю, що з цього обрати й наскільки все заплутано?

— Десь посередині, — відповіла Джул, осміхнувшись. — Але не докорінно. За шкалою від одного до десяти, думаю, це сім.

Вони ще хвилину полежали в тиші.

— Але сьомий рівень заплутаності, мабуть, нормально, — додала Джул.

— Чи можу я, будь ласочка, підкупити тебе кексами, щоб ти пробачила мені? — запитала Іммі.

Джул узяла кекс і відкусила шматок.

— Скотт розкішний, — сказала вона, проковтнувши. — Що робити з таким хлопцем: залишити його самого і дивитися, як він чистить басейн? Гадаю, ти за законом повинна була осідлати його.

Імоджен застогнала.

— Ну чому він настільки сексуальний? — вона схопила руку Джул. — Я була такою відьмою. Вибачиш мені?

— Завжди.

— Ти просто чудова, моя білочко. Ходімо зі мною зараз до магазину! — вона сказала це так, ніби там буде надзвичайно весело.

— Я стомилася. Нехай Брук із тобою сходить.

— Не хочу Брук.

Джул підвелася.

— Не кажи Форресту, що ми їдемо, — попросила Іммі.

— Не скажу.

— Звісно, не скажеш, — Імоджен усміхнулася до Джул. — Я знаю, що можу розраховувати на тебе. Ти нічого взагалі йому не розповіси, чи не так?

6

Кiнець червня 2016 року

Мартас-Вiньярд, Массачусетс

За одинадцять тижнів до того, як Іммі приготувала кекси, Джул опинилася на пляжі Мошап без рушника й купальника. Сонце яскраво світило, і день був спекотний. Після тривалого спуску зі стоянки вона походжала уздовж краю води. Над нею височіли величезні глинисті скелі шоколадного, перламутрового та іржавого кольору. Глина була потрісканою й ледве м’якою на дотик.

Джул скинула взуття і нерухомо стояла, зануривши пальці ніг у море. Десь за п’ятдесят ярдів від неї влаштовувалась Імоджен зі своїм другом, воліючи провести другу половину дня на пляжі. У них не було шезлонгів, але хлопець дістав із сумки бавовняну пляжну ковдру, рушники, журнали та маленьку холодильну камеру.

Вони скинули одяг на пісок, намастилися сонцезахисним кремом і попивали з бляшанок, які діставали з холодильника. Імоджен читала, розкинувшись на ковдрі. Хлопець збирав і складав каміння, одне на одне, споруджуючи витончену скульптуру на піску.

Джул попрямувала до них. На відстані кількох ярдів вона погукала: «Іммі, це ти?»

Імоджен не озирнулась, але хлопець тицьнув її в плече: «Вона назвала твоє ім’я».

— Імоджен Соколофф, чи не так? — запитала Джул, наблизившись до них. — Це я, Джул Вест Вільямс. Пам’ятаєш?

Імоджен примружилась і підвелася. У сумці вона намацала сонцезахисні окуляри й одягла їх.

— Ми разом вчилися, — провадила Джул. — У Ґрінбраярі.

«Її цікаво роздивлятися», — подумала Джул. Довга шия, високі вилиці. Засмагла шкіра. Однак Іммі була худою і кволою.

— Справді? — запитала вона.

— Лише частину першого року. Потім я перевелася, — відповіла Джул. — Але я тебе пам’ятаю.

— Вибач, як кажеш, тебе звати?

— Джул Вест Вільямс, — знову назвала себе Джул. Коли Імоджен наморщила чоло, Джул додала: — Я вчилася на курс молодше за тебе.

Іммі всміхнулася.

— Ну що ж, приємно знову зустрітися з тобою, Джул. Це мій хлопець Форрест.

Джул ніяково застигла. Форрест збирав своє пряме волосся в пучок. Поруч із ним лежав примірник часопису «Нью-Йоркер».

— Хочеш пити? — запитав він напрочуд дружнім тоном.

— Дякую, — Джул стала навколішки на край ковдри і взяла банку дієтичної коли.

— У тебе такий вигляд, ніби ти кудись прямуєш, — сказала Імоджен. — Із сумкою, несеш взуття в руках.

— О, я…

— У тебе немає пляжних речей?

Джул подумала, як їй найпривабливіше відповісти, і її слова виявилися правдою.

— Я пришла сюди спонтанно, — промовила вона. — Я іноді піддаюсь імпульсам. Я не планувала сьогодні йти на пляж.

— Маю в сумочці зайвий купальник, — сказала Імоджен на диво лагідно. — Хочеш поплавати разом? Мені до чортів спекотно, тож або я просто зараз іду купатися, або дістану тепловий удар, і Форресту доведеться нести мене увесь довгий довбаний шлях, — вона кинула погляд на вузьке Форрестове тіло. — Не знаю, чи до снаги це йому. То ти хочеш поплавати?

Джул підняла брови.

— Я могла б до вас приєднатися.

Витягши з сумки бікіні, Імоджен простягла Джул.

Купальник був білий і дуже відвертий.

— Швиденько одягай його під спідницю, а ми чекатимемо на тебе у воді.

Імоджен разом із Форрестом, сміючись, побігли до моря.

Джул уперше вдягла речі Імоджен.

У купальнику Іммі вона пірнула у хвилі й виринула, сповнена дивовижного щастя. День був блискучим і, здавалося, не можна не відчувати вдячності за змогу стояти в океані, дивлячись на обрій, поки навколо хлюпає солона вода. Форрест й Іммі мало розмовляли, натомість пірнали у хвилі, верещали та сміялися. Утомившись, вони ставали навшпиньки туди, де падали хвилі, легко підстрибували і дозволяли воді нести їх, піднімаючи та опускаючи. «Ось іде велика» — «Ні, наступна ще більша. Он, бачиш?» — «О, чорт, я ледь не померла, але це було чудово».

Коли всіх трьох уже трусило, а пальці посиніли, вони повернулися на ковдру Імоджен, і Джул опинилася посередині. З одного боку, загорнувшись у тематичний морський рушник, лежав Форрест, а з другого — обличчям до сонця вмостилась Імоджен, досі вкрита краплями води.

— Куди ти поїхала після Ґрінбраяра? — запитала Імоджен.

— Після того як мене вигнали, — відповіла Джул. — Ми з тіткою поїхали з

1 ... 37 38 39 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щира шахрайка"