Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Покинувшись у чужій квартирі, Жанна спочатку розгубилась. Потім проаналізувала події вчорашнього вечора. І остаточно зрозуміла, що Тихін Маєвський – зовсім не самозакоханий “самодур”, як їй спочатку здалося. Навпаки, він виявився на диво приємним і адекватним. Звісно, це особливо нічого й не змінює, – відразу присадила розгін своїх думок, бо надто вони вже стали “рожевими” і мажорними. Однак, просто дивно, як вона так помилилась? 

А те, що Тихон по-джентльменськи вступив її свою спальню і навіть не намагався робити якісь натяки на більш близьке знайомоство – в очах Жанни його ледь в ранг святого не вознесло. Хоча, десь в глибині душі неприємно зашкряботіла думка, що, можливо, вона просто не подобається Тихону, не приваблює його, як жінка? 

Щоб гіркота таких думок остаточно не зіпсувала ранок, Жанна швиденько встала і оглянула спальню. Класичний холостяцький барліг, прибирання якому було як сметана до борщу – дуже до речі. Може, й не варто це робити без дозволу, та зараз Жанні хотілось хоч якось віддячити Тихону за нічліг і взагалі досить “цікавий “вечір. 

Швидко розклавши речі по своїх місцях, Жанна відчула, як незручно і спекотно в вечірній сукні, що була до речна на вевчері в ресторані, а от вдома в Тихона виглядає як мінімум безглуздо, як от шубка на пляжі. Якийсь дивний бунтарський дух піднявся в ній, коли побачила симпатичну сорочку Тихона. 

“А що тут такого?” – подумала, і знявши сукню, просто на білизну надягла сорочку. Застебнута на всі гудзики, вона ледь не колін Жанні діставала і виглядала досить пристойно. “Аж надто” – прискіпливо оглянула себе в дзеркалі, та тільки не врахувала, що в кімнаті напівтемно ще, і те, що сорочка просвічується на сонці так і не дізналась. 

Ніяких рухів чи звуків з вітальні. Певно, гостинний господар квартири досі спав. А Жанна скільки спати не звикла, вона все життя прокидалась вдосвіта, щоб зайнятись приготуванням їжі, чи роботою. 

“А от їжа зараз була б дуже до речі” – подумала Жанна, бо снідати вона також звикла зовсім рано. Почекавши ще трохи, обережно відкрила двері, у коридорчик, що вів до вітальні, а з неї – до кухні. 

Тихін, мов дитя, спав на дивані. Судячи по тому, як він скрутився клубочком, йому там не надто зручно. Голочки співчуття і сорому кольнули Жанну. Не дуже доречно пригадались слова з дитячої казочки: “в моїй хатці страшний звір сидить”. Саме тим звіром, що виселив законного власника з його хатки, відчула себе Жанна. І мимоволі залюбувалась Тихоном. Досі вона не мала можливості розгледіти його обличчя так близько. 

Правильні мужні риси, кілька шрамів над лівою бровою, шовковисте волосся, на щастя без гелю. Маєвський був привабливим чоловіком, з цим головред “Золотого пера” погодилась без жодних сумнівів. Тільки от були в нього риси, які дуже пунктирно нагадували Жанні іншу людину. Не таку благородну і точно не джентльмена – її колишнього, що залишив по собі тільки спогади і “смугастий” тест на вагітність...

Вже вкотре Жанна переконалась, що саме ця дивна схожість і викликала ту антипатію, що спалахнула під час першої і кількох наступних зустрічей. Дивина, та й годі. Абсолютно різні люди, різні вектори поведінки… А от такий тригер ледь не зненавидіти Тихона її змусив. Добре все-таки, що вона помилялась, бо ж їм ще працювати разом. 

Щоб випадково не бути спійманому на гарячому, вона швидко змахнула марево думок та спогадів і швидко пробралась на кухню та зайнялась сніданком...

***

Розмови за сніданком виявились досить приємними і природними. Якщо, звісно, не звертати увагу на погляди Тихона, що грілись на її, Жанни, ногах і змушували вже пожалкувати, що одягла його сорочку. Хоча, сукня була не надто довшою, а може й коротшою. Десь, в душі, Жанну вони навіть тішили, однак, вона й забула, коли на неї дивились так, а не як на сувору керівницю і оту "залізну леді", чий образ вона роками створювала і шліфувала. 

Тихін їв омлет Жанни так, наче то був якийсь смачнющий делікатес. І це стало ще одним бонусом в скарбничку Жанниної симпатії. А цих бонусів вже було скільки, що в якусь мить їй подумалось, що може даремно вона поставила величезний хрест на особистому житті. Бо навіть те, що вони колеги – явище тимчасове. Бо ж по-перше, помітно що Тихін до реклами має таке ж відношення, як вона, Жанна, бо балету. “Золоте перо” тут, в провінції, було такою собі перепусткою в вищий світ бізнесу, і гарним пунктом в резюме. Тому й допускав ставленик Васильовича, власника мережі агентств, тут на місці, купу зовсім “випадкових” людей. Тільки от останнім часом він схаменувся, та вирішив всерйоз зайнятись філіалом. А коли той підніметься на ноги, Жанна повернеться додому. А якщо ні, ти Маєвський тут точно довго не протримається і якщо їхні стосунки перейдуть певну лінію, то це вже буде після службових відносин. 

– Про що задумалась? – виявляється, Тихін уважно вивчає її, ловить кожну зміну емоцій на обличчі. Жанна зашарілась. 

– Та так, просто. – відповіла, як підліток. І потягнулась за чаєм, який поставила надто далеко на столі. Вже схопила чашку, та Тихін раптом зімкнув свою руку на її кисті. 

Від такого несподіваного і владного жесту, Жанна розгубилась. Мурахи цілою мурашиною колонією розповзлись від руки по всьому тілу. Суміш подиву, нервового збудження і навіть страху вдарила в голову і позбавила голосу. 

Тихін, здається, і сам не чекав такого ефекту. Бо щось схоже на подив блиснуло і в його темних очах. Він обережно вільною рукою забрав чашку з Жанниних рук і поставив на стіл. 

– Чашка. В неї ручка… – важко сковтнув, – відбита. Просто вона була улюбленою, і я її не викинув. Але пити небезпечно. – швидко затараторив.