Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

– Дуже! 

– Добре, сідай вже! – якось легко і гармонічно це прозвучало з її уст, що Тихін слухняно вмостився за столом.

Ароматний омлет, тости, чай, все це зникло зі столу за кілька хвилин. Зазвичай з усього цього Тихін снідав хіба чаєм чи кавою. Та й не тільки в їжі діло. Просто залізна леді зараз була такою милою, домашньою, що просто освітлювала кухню своїм теплом. 

“Он вона, яка може бути!” – подумав Тихін і замріяно усміхнувся. 

– Про що думаєте… ой, думаєш? – усміхнулась і Жанна. 

– Про те, що в мене сьогодні гарний ранок. – чесно відповів. 

– Я звикла робити гарні ранки сину. Вже на автоматі прокидаюсь раніше. – винувато підняла на Маєвського своє великі очі. 

– Ясно. А тепер сину трохи не до тебе. Діти ростуть, це нормально.

– Нормально. Тільки якось надто швидко. 

– У 18 то не швидко, а якраз. От у мене братик є, так той ледь не 15 з дівчатами. І щоразу з новою. Як березневий кіт. 

– А ти? – вдала, що зайнята  цукорницею Жанна і сховала трохи зарум"янені щоки за вазочкою для цукерок, в якій цукерки були хіба що в день її покупки, років сто тому. 

– А в мене нічого цікавого. Звісно, були романи, і перше кохання. Як у всіх. Тільки потім я зацікавився кар'єр… картінгом! Так, картінгом. Знаєш, машинки такі? 

Всі чари ранку миттєво розвіялись.

Бо Маєвський згадав, що він слідчий під прикриттям, а не безтурботний підліток, що починає закохуватись в дівчину. Чи й вже закохався. 

На щастя, Жанна була надто розгублена і зосереджена на власних почуттях, тому різкого похолодання в їхній розмові не помітила...