Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Витягаю з пачки сигарету, розглядаючи широку спину Матвія. Під смаглявою шкірою видніється кожен м'яз. Грає від його невигадливих рухів.
Крім того, що хлопець приготував просто надзвичайно смачну вечерю, з якою ми покінчили кілька хвилин тому, так він зараз стоїть і миє весь посуд, не дозволивши це зробити мені.

— Ти вважаєш це правильним, що чоловік готує й потім прибирає? — підкурюю сигарету, поправляючи бретельку, що впала. Матвій заборонив одягатися, та й не дуже хочеться. Мені цілком комфортно сидіти перед ним у спідній білизні.

Після мого несподіваного для нас обох пориву, здається, весь сором розчинився і став недоречним.

— Це звичайна вечеря. Яка різниця хто її приготував чи хтось прибирає після? — не обертаючись, спокійно вимовляє він.

У моїй сім'ї було не так, тож дивує поведінка Матвія. Мій батько ніколи не торкався прибирання, тим паче готування. Раз чи два на рік він міг пропилососити квартиру і це був його максимум. Мама нічого не говорила... а може і говорила, але потім зрозумівши, що всі її слова летять у глуху стіну, змирилася.

Я своєю господарчою натурою пішла в батька. Готувати не вмію – руки не з того місця ростуть. Єдине, на що здатні мої руки — це красиво оформити квіткову композицію. На цьому все. Прибирання мене взагалі не цікавить. Напевно, це все слід тривалого спільного проживання з батьками.

Мені зараз двадцять і я вирішила нарешті розпочати самостійне життя, але тут переді мною стоїть Матвій, який сам прибирає і готує, і зовсім нічого не вимагає натомість.

Я потрапила до казки? Як він вийшов таким ідеальним, коли я суцільне непорозуміння?

— Мій батько ніколи не готував...

— А Єфим? — несподівано летить питання.

— Ні.

— Не бачу нічого поганого в тому, що хлопець готує та любить порядок. Не бачу нічого поганого в тому, щоб сходити за продуктами чи вимити унітаз, — хмикає. — У мене не відваляться руки, якщо я зроблю кілька домашніх справ, попри те, що дуже втомився на роботі. Побутові справи відволікають. Це краще ніж дивитися соцмережі та задерти ноги догори. Тим паче якщо домашніми справами займаються двоє — залишається більше часу на інші приємні витівки… наприклад, секс. Або гра у приставку.

— Ти взагалі маєш недоліки? — підводжуся зі стільця й обійшовши стіл, застрибую на нього.

— Так, — Матвій обертається. Хапає зі стільниці рушник і, витираючи руки, наближається до мене.
Його погляд палить. Він досліджує кожен сантиметр моєї шкіри, пробуджуючи всередині темне бажання. Бажання, щоб він мене взяв на цьому бісовому столі.

Від невимушеної розмови не залишилося й сліду, ми обидва на взводі. Обидва погано діємо на друга. Як порох та іскра, їм заборонено стикатися.
Відкинувши рушник, Матвій повільно веде по моїх стегнах. Декілька пасм впали йому на обличчя, хижий погляд пронизує до кісток.

— У мене поганий характер, Вето. Це мій найголовніший недолік. У мене немає гальм. Коли чогось хочу, то обов'язково отримую. Іноді вибираю нечесний шлях. Я егоїст до мозку кісток, але готовий впустити тебе у свій світ. Тільки якщо ти цього захочеш. Ти хочеш цього?

Його пальці легко торкаються мого живота і повзуть вниз.

Роблю глибоку затяжку до сильного запаморочення та видихаю дим йому в обличчя. Гашу сигарету. Курити неможливо, як і відповісти питанням. Його пальці пестять мене через тканину трусиків, і єдине про що я можу зараз думати це про збудження, яке швидко накриває мене.

— Ти хочеш цього? — Матвій вигинає брову, чіпляючи трусики.

— Так, — не зовсім розумію, на що я щойно погодилася.

Хлопець зриває з мене спідню білизну і смикає на край стільниці. Моє обличчя спалахує рум'янцем, коли він опускається навколішки.

— Що ти робиш? — верещу. Чоловічі губи торкаються стегна, недозволенно близько...

— Прийшла моя черга стати навколішки.

***
Я остаточно прокидаюся від звуку що нагадує клацання. Наче хтось зробив фото.

Здасться ж таке?

Ледве відкривши повіки, підіймаю голову на Матвія.

— Ти чому пароль на телефон не ставиш? — хмикає він і відкладає мій телефон на тумбочку.

Все тіло ниє, нагадуючи про бурхливу ніч. Насправді бурхливою. Наповнену неймовірною пристрастю та інтимом, який показують лише у кіно. У кіно з глибокою відміткою «вісімнадцять плюс».

Його неслухняні руки, мої голосні крики. Все змішалося у яскравий коктейль справжніх емоцій…

Я навіть подумати не могла, що таке може відбуватися наяву. Такі сильні відчуття… такі необхідні відчуття…

І там був не лише секс. Були й розмови під келих вина. Розмови про все на світі. Я говорила без угаву, а у відповідь отримувала чуйність і розуміння. Прийняття мого безглуздого марення.

Я нічого подібного не відчувала. Невже так виглядає кохання?

— Ти поставив його на зарядку? Дякую! Багато пропущених? — бурчу і відвертаюсь від хлопця. Напевно зараз я виглядаю не дуже, та ще й голова гуде.

— Моя зарядка підійшла. То що з паролем?

— Мене дратує, як довго він розпізнає моє обличчя, і терпіти не можу вводити пароль. Це все забирає час.

— Три секунди, Вето! — наполегливо вимовляє. — Три секунди, щоб уникнути багатьох проблем. — Задумливо.

— А ти що, вже заліз і переглянув усі мої повідомлення? Та, будь ласка! Там ще є тека з моїми інтимними фотографіями. Можеш перекинути собі. — Жартую.

— Навіщо мені твої інтимні фото, коли ти гола лежиш переді мною?

Тканина, яка прикриває мої сідниці, повільно зісковзує вниз і шкіри торкається прохолодне повітря. Я помітила, що Матвій любить прохолоду.

Далі нічого не відбувається. Точніше, руйнується солодке передчуття майбутніх пестощів. Набридлива мелодія вхідного дзвінка б'є по вухах руйнуючи такий чудовий момент.

— Єфим, — іронічно вимовляє хлопець. З якимось знущанням. Наче йому щось відомо. Від його тону стає ніяково.

— Скинь виклик!

— Та чого ж там?

— Скинь, Матвію, виклик! — голос ламається, як усе всередині. І здається, я чую як тріщить грудна клітка, так сильно в неї врізається серце, що швидко б'ється.