Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Так, - відповів я, з жалем відзначаючи невелике тремтіння в голосі. Тут же прочистив горло і глибоко вдихнув, щоб наступного разу відповісти спокійно.

- І ти не пручався? - продовжував з'ясовувати Дірас.

- Ні, навпаки, навіть розслабився.

- І що відчув?

- Першої миті відчув чужу магічну силу, що розтікається по всьому тілу, а потім різко стало дуже боляче, немов усі м'язи скрутило.

Чоловік на це нічого не відповів, тільки якось невизначено хмикнув і задумливо потер перенісся. Потім запитав:

- А зараз ти як?

- Біль від магії пішла, напевно. Просто в мене й до цього все боліло.

Я спробував нарешті піднятися на ноги, але Дірас мене зупинив.

- Почекай, - сказав він і присів навпочіпки поруч зі мною. Доторкнувся до руки. - Я спробую тебе вилікувати. Розслабся і не бійся, я обережно. Якщо знову відчуєш біль, відразу ж говори або прибирай руку.

Хлопці на чолі з Тайлором витріщилися на нас так, ніби відбувалося якесь священне дійство, яке їм пощастило побачити вперше в житті. Я ж почувався манекеном, над яким проводять тренування. Але все одно, гірше бути не повинно, навпаки, з'явився ще один шанс позбутися болю. Тому я кивнув Дірасу і розслабився.

Знову сторонні потоки сили почали вливатися в моє тіло, тільки цього разу вони не викликали жодного дискомфорту. Навпаки, відчуття були доволі приємними, на додачу лікування, нарешті, подіяло. Біль став потихеньку зникати, ще більше розслабляючи тіло. Я навіть прикрив очі від задоволення. Був би в тілі дракона, так і замурчати міг, як робив це, ніжачись у променях сонця на світанку.

- Полегшало? - запитав Дірас, вириваючи мене з легкого забуття.

Я розплющив очі й побачив його обличчя з добродушною усмішкою на тонких губах, що змусила мене трохи зніяковіти й відвести погляд.

- Так, - відповів я.

- Добре.

Лорд Дірас піднявся, одразу ж сховавши посмішку і знову набуваючи серйозного вигляду. Слідом за ним встав і я, струсивши з одягу налиплу землю.

- Що ж, неприємна ситуація вирішилася, - звернувся до всіх Дірас. - Тож, продовжуємо заняття. І Майкон, - додав він трохи тихіше, звертаючись до переляканого ельфа, який стояв поруч, - перестань трястися, за твій вчинок тебе ніхто карати не буде. Але надалі, якщо захочеш зробити добру справу, попередь про це свого вчителя. І взагалі, у нас у замку є лікар, у подібних випадках краще звертайтеся до нього. - Суворо закінчив маг.

Майкон часто закивав у відповідь, показуючи, що все засвоїв і такого більше не повториться.

- Саріде, - звернувся до мене Дірас, - відійдемо в сторону. З огляду на обставини, що відкрилися, для тебе в мене будуть окремі настанови.

Чоловік пішов до одного з кутів тренувального майданчика, де стояла лавочка, яку я відразу не помітив. Я пішов за ним, крадькома озираючись. Тайлор уже роздавав команди своїм учням, розбиваючи їх на пари, але мені вдалося вловити його погляд, трохи розгублений і водночас дуже не задоволений. Одразу згадалося вчорашнє попередження Тора, про те, щоб я не намагався сподобатися лорду, тільки ось я зовсім не намагаюся, все це виходить випадково і само собою. Але, здається, неприємностей мені не уникнути.

Дірас дійшов до лавки та сів, жестом запрошуючи мене сісти поруч. Місця було достатньо, щоб я зміг зайняти місце на шанобливій відстані від лорда, але не на самому краю.

 - Саріде, природа твоєї сили трохи інша, ніж у більшості магів, - почав пояснювати Дірас без зайвих вступів, - тож надалі будь дуже обережний, приймаючи від інших магічну допомогу. - Я з розумінням кивнув. Чоловік продовжив: - Як бачиш, до всього іншого це робить тебе більш вразливим. Будь-яка магічна сила може завдати тобі болю, навіть невинне лікування.  Але ти не хвилюйся, - він поспішив мене заспокоїти, мабуть, помітивши на моєму обличчі тривогу. - Я навчу тебе закриватися від чужого впливу. Власне для цього ми сюди та прийшли. Так би мовити, індивідуальний урок, - він усміхнувся. - Але мушу тебе попередити, більш досвідчений або сильніший маг, зможе пробити твій захист. Ну і від зовнішніх бойових заклинань він теж не здатен захистити, цього ти вчитимешся окремо.

- Добре, я все зрозумів, - згідно кивнув я. - Але можу я поставити запитання?

- Звичайно.

- Що ж за сила в мене така, чим вона відрізняється і чому?

Маг помовчав трохи, щось обдумуючи. Потім відповів:

- Одні легенди свідчать, що вміння керувати силами природи першими опанували ельфи, а потім уже, по доброті своїй душевній, навчили інших. Інші легенди кажуть, що силу подарували дракони. Жерці Дволикого ж твердять, що владу над стихіями даровано найлютішими породженнями Луноликої Нури. Деякі ж вважають, що саме люди перші навчилися володіти магією, відчувши з природою особливий зв'язок. Хто з них правий, достеменно не зрозуміти, але я вважаю, що всі їхні твердження вірні, бо вивчаючи природу наших сил, давно вже зрозумів, що вона йде з різних джерел. І, на жаль, не всі ці джерела дружні, як ти встиг щойно переконатися. Природа нашої з тобою сили схожа, а може бути одна й та сама, тому я не заподіяв тобі болю. А ось ельфійська, і я майже впевнений, що людська сила тобі чужа, а вона, на жаль, найбільше поширена. - Дірас розвів руками, закінчуючи своє пояснення.

Весь цей час я сидів, слухаючи дуже уважно. Уявляючи, як колись давно, мій далекий предок навчався магії у великого і могутнього дракона. А можливо, він і сам був драконом, який навчився ставати людиною. Друга версія мені подобалася більше. Шкода, що дракони давно зникли, інакше я б обов'язково до них приєднався.

- Ось значить як, - усе ще перебуваючи під враженням, неголосно відповів я. - Цікаво, яке ж джерело моєї сили?

- Я б теж хотів це знати, - усміхнувся маг. - Але на жаль, я навіть про свою силу занадто мало знаю. Наші предки не дружили з грамотою і не вважали за потрібне записати свою історію. Тому почнімо навчання. Я ще хочу, щоб ти з іншими встиг потренуватися.