Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Антон та інші нещастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Антон та інші нещастя"

577
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антон та інші нещастя" автора Гюдрун Скреттінг. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 43
Перейти на сторінку:
наостанок. Про банан. І думаю: хоч би Іне не помітила мої почервонілі очі.

— Можливо, — кажу коротко.

І ми повертаємося до наших справ. Про тата й усе решта я подумаю згодом. Багато думатиму. Але спершу мушу допомогти Іне, моїй найдорожчій подружці.

Вона добре попрацювала, доки мене не було, це відразу видно. На червоній картатій скатертині стоять мисочки з м’ясними кульками й кубиками сиру й іще багато з чим, чому я навіть назви не знаю. На серветках, покладених на тарілочках — червоні серденька з написом «Love».

Іне всміхається, начеб трохи засоромлено.

— Залишилось хіба запалити свічки, — каже вона.

Я раптом завважую в поведінці Іне щось дивне. Щось зовсім їй не властиве. Вона нервує, по-справжньому. Попри те, що я й сам напружений до краю після всіх перипетій останньої години, намагаюся усе ж її заспокоїти. Як умію…

— Усе буде просто чудово! Я певний, що вони знову закохаються!

— Думаєш?

— Навіть не сумніваюсь!

Я виймаю з пакета троянду.

— Ми покладемо її на фортепіано. Це ж теж буде трохи по-французькому, правда?

Іне дивиться на мене й усміхається. Я знову заливаюся гарячим рум’янцем.

— Приготуєш усе у ванній? — питає Іне згодом. — А я трохи повправляюся.

Звісно, я все приготую. Я ж бачив по телевізору, як це робиться. Це так приємно, та ще й під музику. Ванна в Іне набагато гарніша, ніж у нас з татом.

Спершу я набираю воду. Дуже гарячу, щоб не вистигла, доки батьки Іне наберуться стільки романтики, щоб купатися у ванні. Потім обриваю пелюстки дев’яти червоних троянд. Вісім — у воду, останньою посипаю романтичну стежку від дверей.

Я затримуюся на хвилинку, оцінюю свою роботу. Хоч я й не експерт з ванн, але, як на мене, дуже стильно. Одну справу таки зумів сьогодні залагодити правильно. Хоч щось!

Дуже гаряче у цій ванній. Аж до запаморочення. Обігрів увімкнений на повну потужність, хоча надворі скоро літо.

Я знімаю футболку. Щоправда, оголений торс прикрашає чоловіка, якщо тому є що демонструвати. На щастя, тут мене ніхто не бачить.

На упаковці з ароматичними свічками написано, що вони горять упродовж п’яти годин. Добра новина. Навіть якщо я запалю їх зараз, вони все ще горітимуть і пахтітимуть жувальною гумкою та літом, коли батьки Іне увійдуть до цього романтичного куточка.

Але моє планування трохи невдале. Краще було б поставити свічки на підвіконня над ванною. Палаючі свічки безпечніші, коли стоять десь високо. От лишень проблема в тому, що я не досягаю до підвіконня. Щоб досягти, треба залізти у ванну. Якщо ж залізу у ванну, то замочу ноги вище колін.

Ні… Треба зняти штани. І цієї миті я згадую ще одну фразу, яку міг би викрикнути у мікрофон на Малій сцені. «Чому ти ніколи не переш мою спідню білизну?» — міг би я крикнути. Бо мені вже добряче набридли плавки з морськими зірками.

Я швидко стягую штани. Якусь мить вагаюся, чи не замкнути двері, але чую, що Іне далі грає на фортепіано у вітальні. Запалити свічки — це ж недовго!

Скоренько запалюю дві свічки на підвіконні, посередині ставлю келихи на вино. Дуже гарно! Батьки Іне мають бути задоволені. Навіть її вічно невдоволений тато…

Та саме тієї миті, коли я з запаленим сірником, у надто тісних плавках стою у ванні, за дверима чуються кроки. Важкі, квапливі й дуже цілеспрямовані кроки.

А далі не дуже усвідомлюю, що трапилося. Вочевидь, послизнувся. Від переляку. Пригадую лише, як сів на задок. У ванну. По шию у воду з трояндовими пелюстками.

То повернувся тато Іне. Надто рано. Він не відразу мене побачив. Бо спершу витріщився на підлогу — на трояндові пелюстки. Потім — на дзеркало біля умивальника, де лежала моя футболка. А тоді — на столик з пляшкою сидру.

Неймовірно, скільки всього тато Іне міг встигнути напридумувати за такий короткий проміжок часу. Я, наприклад, встиг згадати нашу зустріч у супермаркеті. Що він, скажімо, міг собі подумати про те, що мені подобається досліджувати те й се. І про кондоми. І про його КАТЕГОРИЧНУ заборону ночувати Іне вдома в Уле. Навіть уявити боюся, що він думатиме, коли побачить мене у ванні з пелюстками троянд…

Доки я все це прокручую в голові, тато Іне помічає мене. Спершу боковим зором, як невиразні лаштунки. Потім — як міраж чи щось таке.

І раптом мовби отямлюється, оживає і рикає громовим голосом: «ЯКОГО БІСА!». Я стартую з ванни, наче ракета.

Спробую не забути цього, коли стану дорослим: трояндові пелюстки — дуже дієвий засіб! Цікаво, що було б, якби тато Іне схопив мене цієї миті? А що він послизнувся на пелюстках, я отримую фору. Встигаю замкнутися у туалеті, який має окрему кабінку у їхній ванній. І подаю сигнал біди, чи як воно називається…

— Що, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ти тут витворяєш? — репетує тато Іне за дверима.

У нього дуже грізний голос. І не менш грізні кулачиська. Ще би, стільки років мити свої авта! Коли він гупає ними в двері, здається, що їх не два, а вісім. Кулаків тобто.

Я затуляю вуха. Тато Іне так горланить, що я й слова вставити не можу. Та навіть якби міг вставити, навряд чи він мені повірив би. Надто незаперечні докази моєї провини. Та і я надто слабкий.

За якийсь час стає підозріло тихо. Я забираю долоні від вух.

Може, він сподівається мене обдурити? Може, зачаївся за дверима зі своїми кулаками й сподівається, що я вийду, бо подумаю, що шлях уже вільний? Та я не такий дурний! Хочте вірте, а хочте — ні!

Я роззираюся навколо. У туалеті є вікно. Точно знаю, що воно виходить на веранду.

Ось таке називають парадоксом. Усе життя я мріяв бути високим. Високим, сильним і широким у плечах. Однак цієї миті, коли йдеться про життя і смерть, мені раптом дуже хочеться стати ще меншим. Тоненькою скіпочкою… Бо туалетне віконце в помешканні Іне дуже маленьке.

З-за дверей знову долинають звуки. Але зовсім інакші. Не гупання кулаків, а шкряботіння чогось маленького й металевого, що обертається у замковій щілині. Це тато Іне намагається відчинити двері.

— Ну, постривай! — бурмоче він, і я чую, як він це каже крізь зціплені зуби.

А я думаю, що, можливо, віконце в туалеті не таке вже й маленьке. Якщо зумію протиснутися в нього ногами вперед, то зісковзну на веранду, звідти зістрибну на землю і накиваю п’ятами.

Надворі погожа днина. Я відчиняю

1 ... 38 39 40 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антон та інші нещастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антон та інші нещастя"