Читати книгу - "Найкраще в мені"

Тоді він був або в будинку, або за будинком. Тед пригнувся, перебіг у лісову тінь, а тоді обійшов будинок, пробираючись між дерев. Там теж нема. Тед повернувся до свого сховку за дровами тою самою дорогою. А в гаражі Довсона досі не було. Це означало, що він був у будинку. Може, попити пішов, а може, відлити. Хай там як, а повернеться скоро.

Він влаштувався зручніше й став чекати.

* * *

Довсон побачив чоловіка утретє, цього разу ближче до шосе. Він помчав за ним, гілки дерев і кущів хльоскали по обличчю, та здавалося, що того чоловіка він ніколи не наздожене. Тяжко дихаючи, він поступово притишував ходу, аж доки не зупинився коло шосе.

Чоловік зник. Якщо, звісно, він взагалі там був, у чому Довсон раптом втратив упевненість. Лоскітливе відчуття, що за ним спостерігають, відступило, як і крижаний жах; усе, що залишилося, було відчуття втоми й перегріву з домішками розгубленості й ошуканості.

Такові ввижалася Клара, а тепер Довсонові ввижався темноволосий чоловік у штурмівці, і це в розпалі літньої спеки. Чи був Так таким само божевільним, як і він? Довсон стояв незворушно, чекаючи, доки дихання прийде до норми. Він був переконаний, що чоловік стежив за ним, та якщо так, то хто він такий? І чого хотів від нього?

Він не знав, та що дужче прагнув зосередитися на побаченому, тим далі воно тікало від нього. Наче сни одразу після пробудження, спогади блякли, аж доки він повністю не втрачав упевненості будь у чому.

Він похитав головою, щасливий, що майже завершив роботу над «Стінґреєм». Він хотів повернутися до готелю, прийняти душ, прилягти й все обміркувати. Темноволосий чоловік, Аманда… рівно з моменту вибуху на платформі його життя пішло шкереберть. Він подивився в напрямку, звідки прийшов, і вирішив, що дорогою назад нема сенсу кружляти лісом. Ліпше піти по шосе, а тоді піднятися під’їздом. Вийшовши на асфальт, він був рушив до будинку, але раптом помітив старий пікап, запаркований у кущах.

Йому стало цікаво, що це могло би означати: у цій частині лісу не було нічого, окрім Такової садиби. Колеса були цілі, й він припустив, що пікап вийшов з ладу, і його водій міг піти під’їзною дорогою в пошуках допомоги. Спустившись до пікапа, Довсон побачив, що двері зачинені. Він поклав руку на капот: теплий, та не гарячий. Може, стоїть тут з годину чи дві.

Те, що авто було прибране з дороги і заховане в кущах, не влізалося йому в голові. Якщо його власник чекав на евакуатор, то був би сенс лишити авто на дорозі. Складалося враження, наче водій не хотів, аби пікапа взагалі помітили.

Тобто його сховали навмисно?

І тут раптом усі частинки головоломки встали на свої місця, починаючи тим, що він ледве не перестрів Ейбі ранком. Це був не його пікап — уранці він був за кермом іншого авто — та це нічого не означало. Довсон обережно дослідив протоптану кимось навколо кузова стежку і зупинився, помітивши декілька загнутих гілок.

Тут хтось зайшов у ліс.

І цей хтось приїхав сюди, аби непоміченим прокрастися до будинку.

* * *

Тед утомився чекати. Він витяг камінця з кишені й заходився вибудовувати план: якщо зараз він розіб’є вікно, аби виманити Довсона, той може не захоче вийти. А от несподіваний шум — інша справа. Коли щось надворі лясне чи хрусне, то захочеться вийти й подивитися, що ж там таке. І тоді він, можливо, пройде повз купу дров, просто в кількох футах від Теда. І тоді Тед не промаже.

Задоволений, він поліз до кишені й витяг жменю камінців. Обережно, він визирнув із-за дров і нікого не побачив крізь вікна. Тоді, швидко підвівшись, він щосили жбурнув щебінь і встиг сховатися, коли камінці, відбившись від стіни, голосно посипалися додолу.

За його спиною зграя шпаків з криком зірвалася з дерев.

* * *

Довсон почув притишений стукіт, і зграя шпаків злетіла над ним, а тоді одразу ж всілася назад. То не був звук пострілу, то було щось інше. Сповільнивши ходу, він тихо наближався до Такового будинку.

Там хтось був. Він знав це напевне. Без сумніву, хтось із родичів.

* * *

Тед сидів наче на голках, не розуміючи, куди в біса подівся цей Довсон. Він не міг не почути гуркоту щебеню, але де ж він? Чому не виходить?

Він витяг з кишені ще камінь і жбурнув його з більшою силою.

* * *

Новий, голосніший стукіт змусив Довсона завмерти на місці. Поступово він розслабився й підкрався ближче, визначивши джерело звуку.

Тед. Ховається за стосом дров. Озброєний.

Він сидів спиною до Довсона й виглядав на будинок. Невже він чекав, що Довсон вийде звідти? Хотів виманити його на шум?

Несподівано Довсон згадав про дробовик і пожалкував, що не відкопав його. І що не мав при собі хоч якоїсь зброї. У гаражі дещо було, проте він ніяк не пробрався б туди повз Теда. Він обдумав варіант повернення на дорогу, але Тед навряд чи пішов би з засідки просто так, якщо не мав би вагомої причини. Та все одно, по тому, як Тед вовтузився, було видно, що він стомився чекати, а це був добрий знак. Нетерплячість — ворог мисливця.

Довсон заховався за деревом, намагаючись придумати, як вийти з цього всього неушкодженим, а то й не загинути.

* * *

Минуло п’ять хвилин, тоді десять, Тед закипав. Нічого. Нікого. Жодного руху ані в дверях, ані у вікнах. Та орендоване авто стояло перед будинком — він міг розгледіти наліпку на бампері — і хтось нещодавно працював в гаражі. І то точно не був клятий Так, чи та клята Аманда. Тож як Довсона не було надворі, не було за будинком, то він мав би бути всередині.

Але чому він не виходив?

Може, він дивився телевізор чи слухав програвач… чи спав, чи мився, чи бозна-чим ще займався. З якоїсь причини він нічого не чув.

Тед посидів за дровами ще пару хвилин. Лють виходила з-під контролю, і він нарешті вирішив, що годі