Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Майстер реліквій 📚 - Українською

Читати книгу - "Майстер реліквій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майстер реліквій" автора Крістофер Баклі. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:
Фрідріхом.

— А що ж з дівчиною?

— Тут на неї чекає прекрасне життя. Парацельс ставиться до неї як до рідної доньки.

Дюрер сказав:

— А що як я зроблю її копію?

— Плащаниці? — ледь не поперхнувшись, спитав Дісмас. — Так, ми всі знаємо, що ти на це здатний.

— Я намагаюся допомогти.

— Я якось попіклуюсь, щоб мене вбили і без твоєї допомоги, дякую.

— Якби мені вдалося зробити копію — точну копію — можливо… Ми могли б підмінити її.

— Еге ж. Добре. Їдь до герцога, постукай до нього у двері і скажи: «Я — Дюрер, художник. Хочу зробити точну копію вашої плащаниці. А потім ми її підмінимо на справжню. Можна мені ключі, будь ласка? Кажете, їх чотири? Здається, мені потрібні всі».

— Чому ти насміхаєшся з мене?

— Бо ти сміховинний.

— Її збираються демонструвати, чи не так?

— На стіні замку. Зможеш зробити точну копію з такої відстані? Стоячи у натовпі? В тебе мають бути очі яструба.

— Можливо, через збільшувальне скло…

Дісмас пирхнув.

— Так. Установи свого мольберта на площі серед натовпу та починай витріщатися у лінзу. Геніально!

— Ти не дуже мене підбадьорюєш.

Дісмас розвів руками.

— Добре, підбадьорю. Уявімо, що якимось чином тобі таки вдасться зробити точну копію. Як ти пропонуєш підмінити нею справжню реліквію?

— Ну… З цим ми вже на місці розберемося. Спробуємо?

Дісмас подивився на Дюрера.

— Що ти таке кажеш, Нарсе? Ти хочеш їхати зі мною до Шамбері?

— Я також не хочу провести вічність у пеклі.

— Я думав, ти перейшов на бік Лютера.

— Не знаю. Можливо, Лютер неправий. От чого я точно не хочу, так це того, щоб решту життя мене переслідував твій чортів привид. Тож я роблю це для себе. Не для тебе.

Дісмас посміхнувся.

— А, он воно що. Ну, тепер я все розумію.

Ландскнехти повернулися з борделю майже на світанку. Своїми п'яними балачками вони розбудили хазяйку постоялого двору, що мала сварливий характер, як і всі власниці заїздів у світі.

Дісмас уже прокинувся і збирався навідати Магду.

— Як там Венера? Залишили дівчат знесиленими?

Конрад та Наткер підтримували один одного, похитуючись. Анкс виглядав на диво тверезим та похмурим.

— Що це з ним?

Конрад, хитаючись, підвів пальця вгору та зігнув його.

— Пф-ф-ф!

— А пішов ти! — понуро огризнувся Анкс.

— Ну, не будь так твердо переконаний, що з тобою щось не теє, — зауважив Конрад. — Наткер, ти чув? Я сказав йому не бути таким твердим.

У відповідь на вибух їхнього реготу зверху почулася жіноча лайка. Дісмас помітив, що Анкс щосили стиснув кулаки.

— Конраде, Наткере, — дорікнув Дісмас, — не будьте такими неввічливими. Це може статися з кожним.

— Не зі мною, — сказав Конрад.

— І не зі мною, — додав Наткер.

«Бог зненавидів мене, це точно, — подумав Дісмас. — На додачу до усього я маю примиряти блудливих ландскнехтів, бо у одного з них не встав».

Він поклав руку на плече Анкса і відвів його у бік.

— Ніколи раніше такого не траплялося, — занив Анкс. — Ніколи!

— Не хвилюйся, друже. Зі мною таке весь час трапляється. Ти просто стомився. Вкладайся у ліжко. Поспи трохи. Завтра з'їж сирого м'яса та випий джерельної води. Як зробиш це, повертайся до борделю — і будеш справжнім мінотавром!

Анкс трусонув головою і заявив, що з повіями — на віки вічні — покінчено. Та пішли вони до біса. І всі інші також.

Дісмас розважав Магду розповідями, сидячи на її ліжку у лікарні Парацельса.

Вона мала кращий вигляд, хоча очі були сонні. Вона пояснила, що це від знеболювальних ліків, що їй дає Парацельс. Настоянка, яку він називав «ladanum»[21], діяла дивовижно. Він привіз якусь рослину з Аравійської пустелі, перегнав її сік, додав щось. Настоянка миттєво полегшувала біль, але після її прийому ти становився м'яким та кволим, як уві сні.

Магда, проте, з цікавістю вислухала доповідь Дісмаса про те, як Анкс знеславився у борделі.

— О! Від цього існує один засіб, — сказала вона. — Мій батько раніше готував його для своїх покупців. Це чай, заварений з кори одного африканського дерева. Як же воно зветься? А — йохімбе, дерево кохання. Парацельс також знає його, це точно.

Дісмас посміхнувся. Які речі були відомі Магді! Зненацька засоромившись, вона зашарілася.

— Парацельс не вірить, що ти монах, — сказала вона. — Ставить мені багато питань. Ти подобаєшся йому… — Вона раптом перейшла на шепіт: — Він вважає, що всі інші — якісь убивці.

Дісмас знову посміхнувся.

— Нарс би не зрадів, почувши таке. Він у нас сноб.

— Нарс — це…

— Художник. У нього волосся, як у тебе.

— Так.

Вона кивнула.

— Він відрізняється від інших послушників. Але ми маємо щось зробити для бідолашного Анкса. Дай-но мені клаптик паперу.

Вона записала назву африканської кори та вказівки.

— Віднеси це аптекарю в кварталі Санкт-Андреас.

Дісмас узяв папірець. Непросте завдання.

— Що сталося? — спитала Магда.

— Нічого… Добре… Ну… Взагалі-то багато чого.

Вона взяла його за руку.

— Що тебе непокоїть, Дісмасе?

— Тобі краще не знати.

Вона була така гарна на тлі білої подушки. Наче одна з жінок на картинах того італійця, як же його звали… Боттічеллі? Цю картину він бачив у маєтку свого клієнта. Раптом йому нестерпно захотілося все їй розказати. Але ні. Не треба. Нащо вплутувати дівчину у свої біди?

Він посміхнувся.

— Відпочивай, потім поговоримо.

Вона стиснула його руку.

— Ти прийдеш? Обіцяєш?

— Так.

Він завмер, опустив очі на папірець у руках, потім розгублено відвів їх.

Магда всміхнулася.

— Ти маєш піклуватися про своїх послушників. Але скажи йому, щоб не приймав забагато. Цей засіб надто сильний.

Дісмас відправився до аптекаря у кварталі Санкт-Андреас, віддав йому папірець, страшенно ніяковіючи через те, що змушений просити про таку річ. Він навіть запевнив аптекаря, що це, звісно ж, не для нього. За п'ять гульденів — скажена ціна! — йому дісталася пляшечка з коричневою рідиною.

Він вручив її Анксу, пояснивши, що це від Магди і що він має випити не більше трьох ковтків перед тим, як відправитися до борделю. Тож, звичайно, Анкс вихилив усю склянку одразу.

Наступного дня, знову-таки на світанку, трійця ландскнехтів повернулася до «Райського дому» і зчинила неймовірний ґвалт. Як і минулого разу, Конрад та Наткер були такі п'яні, що ледве трималися на ногах.

Що ж до Анкса, то Дісмас ще ніколи не бачив у людини такого тріумфального вигляду. Він пересувався такою ходою, ніби проскакав верхи півсвіту. Своїм капелюхом він чомусь прикривав пах. Побачивши Дісмаса, він з нелюдською гордістю прибрав капелюха.

— Диви!

— Святі небеса! — здивовано вигукнув Дісмас. — Прикрийся,

1 ... 38 39 40 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер реліквій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майстер реліквій"