Читати книгу - "Скляні бджоли"

Присутність на лекціях була обов'язкова, я мав відвідувати їх тричі на тиждень. Зазвичай вони починалися у вечірні години й закінчувалися переважно аж після півночі. Я часто згадую те, як блукав велетенською спорудою, намагаючись розгледіти в сутінках написи на табличках з темами лекцій, що висіли на дверях. Було доволі складно розібрати шрифт у пору, коли вже незабаром коридорами літатимуть кажани. Так трапилося, що я помилився й потрапив не на той захід.

А ще в історичному семінарі був поширений кепський звичай з усього робити серії. Лектор, керівник курсу, директор академії, які не могли нам сказати майже нічого нового, хотіли підняти свій авторитет тим, що втискали низку тем в одні рамки й таким чином надавали нудьзі нового розширення. Просто неймовірно, стільки людей заробляють собі таким чином на шматок хліба.

Отак я втрапив на одну із серій такого штукаря, коли якось, запізнюючись, дуже поспішав. В останніх променях світла я розібрав таке оголошення:

Біографічний відділ

Проблеми світу автоматів

12 частина

Ротміст Ріхард:

Перехід до досконалості

Коли вгорі на дзвіниці годинник почав бити восьму годину, йому вторили дзвінки у всіх коридорах. Дивно, що при такому просторовому занепаді так доскіпливо звертають увагу на пунктуальність. В останню хвилину я вскочив до аудиторії та зробив відмітку про свою присутність. Хочеш-не-хочеш, а я мав перебути тут чотири-п'ять годин.

Хтось може подумати, що біографічний відділ мусив би бути не таким нудним, як інші, тим більше, що тут переважно йшлося про автобіографічні виступи, про свідчення очевидців, які або посідали визначне місце під час якихось подій, або мали з цього приводу якісь особливі думки. Перефразовуючи відомий вислів, тут можна було сподіватися на частину історії, побачену крізь призму темпераменту.

Проте тут майже не було місця для таких підходів, радше якраз навпаки. Із самого лише перебігу подій, із самого досвіду можна небагато вивчити, якщо тільки до цього не додаються вищі якості спостерігача. Можливо, саме у поширенні такого погляду й була невисловлена мета цього заходу. Тут почалися виснажливі повтори, ніби, повсідавшись на купі сміття, привиди зібралися на конференцію говорити про віджите.

У біографічному відділі слухали або тих, хто, так би мовити, сам творив історію, або ж тих, хто потрапив під її колесо. У першому випадку слухачі швидко позбувалися всіх своїх ілюзій — залишалося тільки дивуватися разом з Оксеншерна[57] з надзвичайно куцого розуму всіх тих, що керують країнами. В інших випадках доводилося вислуховувати безкінечні «якби» та «але». Всі ці привиди, які виявили свою неспроможність в ході історичних подій, тепер кинулися читати мораль іншим. А проте, хай би скільки вони мали часу, їм годі наздогнати вічність, те, що вони проґавили, коли для них було «тут і зараз».

І якщо завдяки екскурсам у минуле, під час яких я мусив бути присутнім, у мене й виробилося якесь переконання, так це те, що в історії можна як завгодно критикувати будь-які події та постаті, але в ній є необхідність. Усе, що ви робитимете, буде нагадувати гарольда зі старого годинника, який незмінно сповіщає годину, яку щойно пробило. Хіба це допоможе, якщо ми заплющимо очі й заткнемо вуха? Всі ці привиди, які post festum[58] доводять, як було б краще зробити те і те, може й були розумнішими, справедливішими, добрішими, ніж ті, яким довелося діяти, проте вони перебували в стані меншої необхідності. З цим слід примиритися. Наші очі також бачать недосконало, адже в кожну історичну побудову вмонтовано опірність. Що б то була за історія без болю?

Довгі вечори неспростовно довели, що такі теми неможливо розглядати ні з природничого, ні з мистецького, ні з гуманітарного погляду. Будь-яка муха-одноденка, будь-яка черепашка має значно складнішу форму й довшу тривалість, ніж великий Вавилон. Тут Творець промовляв безпосередньо. Кожна велика картина, кожен талановитий вірш є виваженішими, досконалішими, ніж килим зі строкатих клаптиків, у який сплітаються події цілого століття. Якщо предки та їхні діяння здаються такими великими, тоді мистецтво, пісня мають їх перевершувати. Кожна дитина знає про те, що мораль не має до всього цього жодного стосунку, і про те, як легко добрі люди потрапляють під вплив зла.

Безперечно, не бракує величних і сміливих жестів, та як рідко пробивають вони в'язкий опір набутої маски, ницої, злої критики. Політика не створює жодних витворів мистецтва. Вона чинить вплив на невдячний матеріал. Недосконала побудова недосконалих істот — ось яке враження залишають усі ці становлення й проминання. І навіть у спогадах одним з найбільших, найпекучіших видів болю залишається спостерігати, як колесо історії всупереч будь-якій розумній логіці продовжує свій спустошливий рух. Це одне з відгалужень чистилища, адже біль під час дії короткий і зникає разом із життям.

Залишається обнадійливе припущення, що в історії та над нею є якийсь сенс, який годі визначити нашими засобами. Ми не знаємо і не повинні знати, чим є історія у своїй субстанції, в абсолюті, поза часом. Ми здогадуємося, та не знаємо вироку суду мертвих. Несподіваний блиск може ввірватися й зруйнувати стіни.

В історичному семінарі не пропонували рішень, а там, де намагалися це робити, вони були незадовільними. Я також надавав перевагу тим лекціям, як та, про ротмістра Ріхарда, в яких ще відчувалися, ще не були вичерпані конфлікти. Ріхард не міг знати про ті несподівані повороти історії, які позбавлять його тему гарячої зацікавленості, що існувала протягом довгої низки років. Ніщо так швидко не змінюється, як актуальне, особливо якщо воно в кожного на язиці. Це можна вважати законом.

Ріхард ставився до своєї теми не як до матеріалу, що став історичним, про який можна довідатися в архівах і бібліотеках. Пережите він сприймав як вино, яке ще не встигло перебродити. Це виходило з