Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

41. Повернувшись знову на острів, зовсім перестав займатися справами республіки: ніколи більше не поповнював декурії вершників[255], не призначав військових трибунів[256] та префектів[257], не міняв керівництво жодних провінцій; Іспанія й Сирія протягом кількох років залишалися без консульських легатів[258]; Вірменію окупували парфи, Моезію — дакійці й сармати, Галлію спустошували германці. Він зовсім занедбав усе: це було великим безчестям та злочином супроти республіки.

42. Тож отримавши свободу на самоті та перебуваючи подалі від громадського ока, врешті розкрив усі свої вади, які довго приховував: про них розкажу спочатку та детальніше. Коли був ще новобранцем, у таборах через надмірну пристрасть до вина його називали “Биберій” замість Тиберій, “Кальдій” замість Клавдій, та “Мерон” замість Нерон[259]. Згодом, коли став імператором та взявся за виправлення звичаїв народу, провів цілу ніч та два дні поспіль, бенкетуючи та випиваючи з Помпонієм Флакком та Луцієм Пізоном[260]. Негайно після цього призначив одного префектом провінції Сирії, а другого — префектом Рима, називаючи їх у наказі найдорожчими й повсякчасними своїми друзями. 2. Цестія Галла, похітливого й марнотратного старого, якого ще Август колись називав непорядним, Тиберій ганьбив перед сенатом: однак уже декілька днів після того сам домовився про бенкет у нього, вимагаючи, щоб той нічого не міняв та не пропускав із заведених звичаїв, так щоб навіть оголені дівчата прислуговували бенкетуючим. Надав перевагу зовсім невідомому претенденту на посаду квестора перед кандидатами з найвідоміших родин через те, що той на бенкеті випив за здоров’я імператора цілу амфору вина[261]. Азелію Сабіну дав двісті тисяч сестерціїв за діалог, у якому вели суперечку гриб, фікус, молюск та дрізд. Згодом встановив навіть нову посаду — керівника імператорських розваг, призначивши на неї Тита Цезонія Приска, римського вершника.

43. На Капрі, опинившись поодаль від усіх, влаштував навіть окремі спальні — кубла таємної розпусти. Там звідусіль зібрав юрми юнаків та дівчат, винахідників неймовірних зносин, яких називав “спінтріями”[262]: одні з одними вони сходилися по троє перед ним, щоб так розбудити його упадаючу похіть. Спальні, що були в різних місцях будинку, обвішав жахливо вульгарними картинами й скульптурами, розклав у них книги Елефантиди[263], аби комусь під час заняття не забракло відповідного прикладу. До того ж, у лісках та парках влаштував численні “Венерині місця”, де поміж скелями та печерами юнаки й дівчата зображали фавнів та німф. Через усе це в народі острів почали відверто називати “козлиним”, дещо переінакшуючи його назву[264].

44. Гула, однак, про нього ще й більша неслава — така, що заледве можна про неї говорити чи слухати, та годі й повірити: набрав собі немовлят, яких називав “рибками”, аби повзали по його стегнах, коли він купався, та збуджували його своїми губками й ручками; дещо старших дітей, що не перестали ще ссати молоко, також використовував для задоволення своєї похоті. Така схильність, очевидно, була в нього від природи та проявилася з віком. 2. Коли йому пропонували або картину Паррасія, на якій Атланта вдовольняла Мелеагра, або мільйон сестерціїв, якщо він соромитиметься цього зображення, то не лише вибрав картину, а навіть повісив її у спальні. Подейкують, що якось під час жертвоприношення настільки спокусився красою прислужника, який ніс кадильницю, що не міг стриматися, й заледве богослужіння скінчилося, тут же відтягнув його та звів, а також і його брата, флейтиста. Коли ж вони обидва почали дорікати один одному за вчинок, то наказав зламати їм гомілки.

45. Також і над жінками часто знущався, бувало, що й навіть над знатними: найочевидніший приклад цього — загибель Малонії. Затягнувши її до себе, Тиберій через рішучий спротив не зміг добитися від неї усього; тож віддав її інформаторам, а на суді постійно перепитував: “Чи ж не шкодувала?” Тоді вона, привселюдно назвавши його смердючим волохатим дідуганом із непристойним ротом, вибігла із суду, подалася додому та заколола себе ножем. Відтоді й виник ателланський ексодій[265], отримав загальне визнання та широко розповсюдився під час найближчих ігрищ: “старий козел облизує кізочок”.

46. Щодо грошей, то був ощадливий та скупий: супутникам у походах і поїздках за кордон ніколи не давав грошей, а тільки постачав їх продовольством. Лиш одного разу він виявив до них щедрість, і то тільки через щирість свого вітчима. Розподіливши їх на три класи, відповідно до достоїнства, дав першим по шістсот тисяч сестерціїв, другим — по чотириста, і третім — по двісті: а останніх навіть не називав “друзями”, а “греками”[266].

47. За весь час правління не збудував жодного великого храму: навіть те, що був розпочав — храм Августа й відновлення театру Помпея залишив незавершеним після стількох років. Не організував жодного спектаклю: навіть на тих, що влаштовували інші, показувався дуже рідко, аби хто не просив чогось у нього, як-от після однієї вистави його змусили викупити Акція, комедійного актора. Декількох сенаторів підтримав у бідності: але щоб не допомагати багатьом, вирішив мати справу лише з тими, які подадуть відповідні причини сенатові. Через це багато хто зі скромності та сорому відступився, як, наприклад, Гортал, онук оратора Квінта Гортензія: Август переконав його народити аж чотирьох дітей, незважаючи на скромні статки[267].

48. Для народу був щедрий лише двічі: перший раз, коли надав кредит у сто мільйонів сестерціїв без відсотків на три роки, а другий — коли за власний кошт відновив блоки будинків кількох власників, що згоріли під час пожежі на Целійському пагорбі[268]. На першу подачку спромігся лиш тоді, коли народ перебував у жахливій скруті й благав про допомогу: рішення сенату, щоб кредитори вклали дві третини свого майна в землю, а боржники негайно виплатили таку ж суму грошима, зовсім не допомогло[269]; друга подачка також була спрямована для полегшення важкого становища. Однак із цією благочинністю так високо заносився, що наказав перейменувати Делійський пагорб на Августів[270]. 2. Подвоївши військам суму, яку заповів для них Август, не давав їм більше нічого, хіба лиш преторіанцям видав по тисячі динаріїв, бо вони не перейшли