Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:
Узєлкова, йшлося радше про друге. 

Усі нарешті всілися, окрім компанії, на яку кричала Тоня, — ті так й стовбичили біля дверей. 

Віталій підставив очкастому оператору вільний келишок, той швидко наповнив його, відчуваючи захоплення від того, що хтось зараз вип’є щось типу штрафної й наздожене товариство. Опер швиденько перекинув її в горлянку, тихенько крекнув та знову посунув келишок до оператора. 

— Ей, ви! — почулося від дверей. Це була Альона, червона зі злості, з вологими від сліз очима. — Ви чєго нас звалі? Сказать что хотєлі? 

— Я? — м’яко перепитав Віталій, ніби розмірковуючи. Потім підвівся й відкашлявся. І оператор, і звукач жваво почали дзеленчати виделками об келихи, вимагаючи загальної уваги та мовчанки. 

Поліціянт витер долонею рот, подивився на Ваню й прокашлявся: 

— Значит, ребята. Сєгодня ми помінаєм парня… Хорошего парня. 

Почувши це, Тоня зайшла на чергове скорботне коло, жінки обійняли її, а дід теж підвівся й погладив онуку по голові. Тоді встали й усі решта — хтось одразу, а декого вже довелося підіймати сусідам. 

— Рому, — продовжував опер. — І вот ми с Іваном сейчас билі в управлєнії, ізвінітє, нє успеєлі на кладбіще, но билі ж там. — Вані довелося швидко проковтнути заливний язик та хитнути головою на знак підтвердження — такі вже правила цієї гри. — Так вот, шо я хотєл сказать, — поліціянт подивився у свій келишок, потім різко підняв голову. — Рому убілі. Убілі вори, брігада по спутніковим тарєлкам. Он тада застукал іх на горячєм. На крише. 

Вони довго кричали, хтось — від болю, хтось — просто за компанію, а хтось — тому, що від нього саме цього і чекали. Ваня мовчав. Мовчала знімальна група. Решта ж намагалася викричати з себе злість на тих, хто зіштовхнув хорошого хлопця з даху дев’ятиповерхівки. Якби троє крадіїв опинилися тут — їм би не жити. 

Бронзовий Голос ухопив бутерброд з рибою та швидко проковтнув його, намагаючись не привертати уваги загалу. Схопив би й наступний, але вирішив, що це вже буде зайве, — коли усі всядуться й вип’ють, тоді й з’їсть. Навколо всі кричали й вигукували погрози вбивцям, і тільки дід застиг, дивлячись кудись крізь стіл. Здавалося, він так здивувався цій новині, що скам’янів. 

А от Антоніна лютувала за двох. Куди й поділася її вчорашня краса — дівчина була схожа на маленьке звірятко із зоопарку: вона розкидала навколо тарілки, до жінок в косинках доєднався Узєлков, схопив Тоню за плечі та намагався приборкати це стихійне лихо. 

— Ваня! — гукнув боксер, і Бронзовий Голос ніби прокинувся зі сплячки. Нащо він їм знадобився? Допомогти з Тонею? Він просунувся між кухнею та стільцями знімальної групи до місць, де зазвичай у таких залах сиділи наречені. 

Кросівки, які знову забув випрати, чіплялися за ніжки стільців. Ваня ледь не впав, та оператор Коля притримав за лікоть. Нарешті просунувся мимо діда, який так і стояв, втупивши скляний погляд у заливне, й підбіг до Тоні. Боксер розвернув дівчину до себе спиною й притулив її до Вані так, ніби йшлося про дитину, яка стомилася в чужих руках чекати на батьків. 

Тільки чому в ролі родича тут він? Думати про це було ніколи — Ваня обійняв Тоню за плечі й притулив до себе. Узєлков кивнув: мовляв, добре, вгамовуй, і сів на своє місце. Частина гостей теж почала всідатися, а надто збурені вийшли на вулицю злоститися під цигарку — хвиля люті спадала. 

Й тоді Віталій, в руці якого знову опинилася повна чарка, продовжив: 

— Значіт, от ліца поліції могу сказать, шо ми сдєлалі всьо возможноє — прєступнікі затримані, оні точно сядут, — і перехилив чарку. Люди видихнули, ніби щойно поставили крапку в долі Романа. Хтось просив передати гаряче, але більшість наповнювала чарки та бокали. 

Тоня промовляла незрозуміле, а Ваня дивився на опера. От, значить, як він розв’язав проблему — погодився з колегами та списав усе на цих хлопчиків із тарілками. Цікаво, коли саме він вирішив це зробити — коли щойно стояв біля машини й спостерігав за сваркою біля дверей? Ні, ні, ні, Віталію зателефонували, й він пішов типу до аптеки. Почув пропозицію, від якої неможливо відмовитися? Що, теж тепер перескочить на звання? 

Ваня гладив дівчину по голові, дивився на опера та ярився — як це так? Списати справу за першої-ліпшої нагоди? І як після цього повірити в те, що не всі вони кончені? Просто притулили справу до дати — завтра ефір, а сьогодні гоп — і винні намалювалися. Як зручно. Той мордатий начальник у кабінеті на Короленка буде задоволений — прийшов, знявся, переміг. Як на замовлення. 

Опер не міг не відчувати цього настирливого та красномовного погляду, але старанно уникав його — щось пояснював сусідці справа, мабуть, описуючи героїчну спецоперацію з затримання рецидивістів. «Падло ти», — подумав Ваня, сподіваючись, що Віталік нарешті підійме голову та прочитає цей вирок у погляді. Та той все ніяк не обертався. 

— Снял? — спитала Іра пошепки, коли підійшла ніби втішати Тоню. 

— Шо снял? — не зрозумів Ваня, вкотре дивуючись спроможності адміністраторки завжди тримати свою справу в пріоритеті. 

— Ну, допрос, — тихенько пояснила Іра, кривлячи обличчя. 

— Не було допиту, — рішуче відповів він і вже збирався було додати про те, що справу, вочевидь, сфабриковано, та тут Тоня відірвала мокре обличчя від його діафрагми й різко прокричала: 

— Їх расстрєлять, тока расстрєлять! 

Пізно, все пізно — нікому вже не треба правди. Ваня від безсилля заплющив очі, а коли нарешті розкрив їх, то побачив, що Узєлков підвівся й пропонує їм із Тонею сісти. 

Коли боксер всадив Тоню, то притягнув Ваню за шию до себе й прошепотів на вухо: 

— Тока про тєбя і говоріт. Посіді, попізді про шото, — і ведучий з кремезним сусідом вирушили на вулицю, а Ваня всівся поруч із Тонею, остаточно перетворившись на нареченого, який заспокоює п’яну молоду. 

Тоня говорила, а він намагався слухати, хоч Арчі Гудвін кликав добряче продумати наступні дії. Тут би став у пригоді бада-бум, та де він, коли так потрібен? Злякався ліків й витік через кров, яку пили всі дивні люди, які цієї осені зустрічалися Вані на його дурному шляху. 

— А чего у вас клипов нет? — спитала Тоня, витираючи носа серветкою. 

— Що? — Ваня не очікував подібного запитання, бо досі дівчина щось розповідала про Романа — згадувала їхні дитячі приколи й те, як вони дарували одне одному на свята одяг, підбираючи луки, як в акторів у кіно та серіалах. 

Про

1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"