Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Це могло бути їхньою грою. Щоденним сюрпризом, з якого починається день. Едем привозив би їх у ті куточки Києва, де вони ще не бігали, або навпаки — в давно знайомі та близькі місця. 

А можливо, цим хлопчиськом міг бути сам Едем. Поруч бігли б його батьки — не біологічні, а справжні. Мама іноді жартома зачіпала би батька плечем, і він час від часу спотикався б, тому що на дружину дивився би частіше, ніж під ноги. 

Асфальтову доріжку змінила втоптана земля, потім під ногами розсипався пісок. Та ось кросівки знову відштовхуються від твердого ґрунту. Едем озирнувся на Затойчі — з того піт лив, як із садової лійки, — і зрозумів, що вже майже пів години ширяє в хмарах умовного способу. 

Перш ніж повернутися до гвинтокрила, Едем спустився до Дніпра. Треба було вирішити, як провести цей день. Сьогодні в нього є одна суперможливість — величезні гроші, і лише кілька годин, щоб її використати. Але як — Едем поки що не уявляв. Якщо для свого задоволення, то володіння мільярдом втрачає сенс — з таким самим успіхом можна було опинитися в тілі дещо біднішої людини, адже будь-які твої фантазії вкладуться в суму і з шістьма нулями. 

Тут, біля річки, його й знайшла Іванка. У спортивному костюмі кольору бороди Абдель-Керіма і з рюкзаком за плечима, з яким вона розлучалася тільки в душовій. Із його неосяжного черева вона вийняла Едемові пляшку води, другу кинула Затойчі, який відпочивав на пагорбі. Потім дівчина сіла на пісок біля води й роззулася. 

— А ти що тут робиш? — запитав Едем тільки після трьох жадібних ковтків. 

— Прийшла зі звісткою. Надійні джерела повідомляють: антикорупційна прокуратура готується сьогодні викликати на допит братів Білевичів. 

— Ха! — Едем від несподіванки пролив воду на костюм. 

Забудовники брати Білевичі — власники компанії, в якій працював покійний Олег Фростов. Це вони використали незаконні схеми, що їх виявив Фростов, і вони ж, Едем був у цьому певен, підвели свого бухгалтера під монастир. Дорогоцінний час, проведений учора з прокурором Мостовим, не розвіявся за вітром — бюрократична машина рухалася. 

— Це добра новина? — Іванку здивувала реакція Едема. — Ми встигли позбутися їхніх активів, а я це пропустила? 

Ось так Едем і зрозумів, що доля переплутала червоні дні в календарі і вручила йому подарунок, про який він без Іванки й не згадав би. Сьогодні в його руках був ключ од фінансового благополуччя братів Білевичів. 

— Коли про це дізнаються інші? 

— Пресконференція прокурора призначена о пів на другу. Ще є час зіграти на пониження або скинути акції. 

Не можна йти в плавання, доки не вирішив усіх проблем на березі. До того ж, воздати упирям по справедливості — хіба можна було вигадати цікавіше заняття? 

— Нагадай, хто володіє акціями? 

— У вас двадцять три відсотки. Найбільший пакет у самих братів — сорок чотири відсотки, і вони вже напевно нічого не продаватимуть. Другий великий тримач — компанія «Рубікон», а ті втікають із «Титаніка», якщо самі побачать айсберг попереду судна. 

Не найгірші карти, сказав би Артур, аби він зараз тут опинився. Залишалося правильно зіграти ними. 

— Я знаю цей вираз обличчя: знову плануєте пустити кров. Цього разу братам Білевичам? — Іванка спостерігала, як Едем креслить прутом прямокутники на піску. 

— Не пам’ятаю, з ким я ворогував минулого разу, але тепер це буде актом справедливості. Два дні тому тут, у Києві, загинула людина, порядна і смілива. До її загибелі доклали рук троє, двоє з них мають прізвище Білевич. Та цього акту мені не здійснити без твоєї поради, Іванко. 

Іванка похитала головою, і Едем згадав, що в сумнівних справах вона Вікторові Шевченку помічницею не була. Причина — не у відсутності знань. Іванка не множила зла. 

Як розорити братів? Відповідь ховалася десь поряд, вискакувала, наче кріт із дальньої нори в механічній грі, але Едем ніяк не міг поцілити по ньому молотком. 

По той бік річки рвалося вгору місто зі скла та бетону, а тут блакитна хвиля гралася зі стопами Іванки. Там брати Білевичі пили ранкову каву, а тут Едем малював на піску війська, які зруйнують їхню імперію. 

Помалу в голові прояснилося. Мозок Віктора Шевченка дозовано, наче по краплині морфію, впорскував потрібну інформацію, і коли Едем нарешті склав цілісну картину, то відчув такий самий приплив адреналіну, як при пілотуванні гвинтокрила пів години тому. Він підскочив, не в змозі стримати рішення, що рвалося на поверхню. Охоронець теж миттєво став на рівні. І тільки Іванка спостерігала за босом знизу вгору. 

— Той телеграм-канал, що ми купили — «Жирний фінансист», — у тебе є доступ до нього? 

Іванка кивнула, зачерпнула піску й простежила, як він протік між пальцями. 

— Напиши твіт, що сьогодні братів Білевичів викличуть на допит. 

Її брови склалися під прямим кутом. 

— У цім житті я не люблю підбори, ксенофобів і діяти наосліп. Ви хочете одним постом знецінити акції, які тримаєте на руках, — тисяч на сто? 

Едем підняв долоню, зображуючи людину, яка присягається в суді. 

— Це частина плану. Після того, як сьогодні антикорупційний прокурор публічно запросить на допит братів Білевичів, усі знатимуть, що «Жирний фінансист» знає про справу Білевичів більше, ніж решта. Це коштує сотень тисяч, повір. 

Іванка повернула брови на місце й узялася клацати нігтями по екрану. 

Едем жестом покликав до себе Затойчі. 

— Мені знову потрібні твої зв’язки, — він говорив півголосом. 

Затойчі повів кутиком рота, і його усмішка вийшла, як зазвичай, зловісною. 

— У Печерському райсуді є суддя на прізвище Назаров. Кілька місяців тому він виніс вирок одному молодому чоловікові — Олегу Фростову. Олег працював у братів Білевичів. Вирок несправедливий, куплений. Білевичам треба було знайти стрілочника, і суддя їм допоміг. Фростов не витримав і позавчора наклав на себе руки. Хай твої знайомі сьогодні ж поділяться тією інформацією, яка в них є на суддю. Про витрати не турбуйся. 

Едем ще не договорив, а Затойчі вже набирав у телефоні чийсь номер. 

— Готово, — відгукнулася Іванка. 

Ну що ж, перші карти лягли на стіл. Едем починав