Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Перед шукачами стояла дерев'яна, темна скриня вкрита рунічними написами.  

— Це точно вона? — зловісно зиркнувши на напарника, запитав шукач.
— О так! Будь певен, я ці написи розрізню з десятків тисяч інших, — відповів другий шукач міцніше стискаючи в руках металеву лопату.
— Подумати тільки скільки років вона пролежала тут? Здається час не підвладний їй, — виставляючи ножа поперед себе, промовив перший шукач.
— Може відкриємо? Все одно лише один з нас зможе забрати скриню.
— Згоден. Навряд вона вже чим зашкодить. Але потім — до останнього.
— Так — до останнього. Будь певен, я переріжу тобі горлянку цією лопатою.

Відкривши скриню, шукачі побачили, що вона пуста. Але в наступну мить, їхні душі наповнилися емпатією та співчуттям один до одного.

— Я щойно хотів тебе вбити. Вибач брате.
— І ти мені вибач брат, я прагнув тобі перерізати лопатою горло. 
— Що з нами сталося? Це через неї? — сіпнувши головою, вказав на скриню шукач з ножем.
— Так. Але. Я гадав, що буде... Це ж скринька Пандори. Міфологія. Хвороби. Біди. Чому я не хочу тебе вбивати?
— Так само братику. Так само. Її необхідно знищити, допоки світ не змінився.
— Знищити? Як? Якщо ми не можемо просто повбивати один одного? — скрикнув шукач з лопатою.
— Закопати? — відкинувши від себе ножа, запитав інший.
— Пізно. Готуйся до тихого, мирного життя. Час апокаліпсиса настав.