Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

-Вбивця! Ти вбила власного сина. 

У відчаї кричала вона, захлинаючись сльозами . Дивно та Марина Аласі навіть не намагалася захищатися. 

Я тим часом опустилася на коліна поряд з хлопцем і обережно підняла його голову. Він помирав. Я бачила як повільно згасає життя в його ясних очах. Мені вартувало багатьох зусиль стримувати сльози, що душили мене. 

-Не хвилюйся...- прошепотіла я.  - Все буде добре. 

Мирча спробував посміхнутися мені у відповідь. Його посмішка вийшла надто сумною. 

-Ти маєш знищити договір, що підписала. - ледь чутно прошепотів він. - Спали його і все скінчиться. 

Він натужно закашлявся. На його вустах з'явилася рожева піна. 

-Мовчи. Тобі не можна розмовляти. - прошепотіла я. 

-Ти не розумієш... Знищ договір. 

Він поглядом вказав на фоліант, що лежав на підлозі, поряд з алтарем. З нього стирчав кінчик білосніжного паперу. 

-Добре...- погодилася я, втираючи сльози які бігли по щокам. 

В цей час годинник у вітальні почав відбивати північ. Його бій потонув в гуркоті феєрверків, що долинав з містечка. Десь там вирувало життя і ніхто не підозрював про , що зовсім поряд відбувається страшна трагедія. 

-Мерщій. Ти повинна зробити це до того як годинник закінчить відбивати північ. 

Я неохоче залишила хлопця і схопивши фоліант, витягнула з нього договір який підписала власною кров'ю. Марина була зайнята бійкою з Іркою. Вони наче дві кішки тягали одна одну за волосся . Вовк і Заблоцький спостерігали за цією ганебною бійкою широко розплющеними від подиву очима. Вовк все ще тримав пістолет біля Денисової скроні. Про мене вони здається зовсім забули. 

Я тремтячою рукою піднесла папірець до палаючої свічки і той спалахнув яскравим, блакитним полум'ям, обпікши мої пальці. Я скрикнула і впустила папірець, який розвіявся попелом. 

Поривистий вітер, який взявзя невідомо звідки загасив свічки і приміщення занурилося в суцільну темряву. Я почула пронизливий крик Марини Аласі. Підлога під ногами задрижала наче при землетрусі . Вітер лише посилився. Він закружляв по кімнаті, зриваючи з вікон штори і перекидаючи меблі. Раптом спалахнуло яскраве світло і вікна в їдальні розсипалися на крішечні уламки. Я скрикнула і обхопивши голову руками впала на Мирчу , намагаючись прикрити його собою від гострого скла. Хоча навряд чи могло воно завдати йому більшої шкоди чим кинджал Марини. 

Враз все стихло, так само раптово як і розпочалося. Я, зібравшись з духом, нарешті наважилася розплющити очі і озирнулася довкола.  Їдальню заливало тьмяне світло, що лилося з вулиці, але його виявилося достатньо щоб зрозуміти , що все скінчилося. Я очікувала побачити безлад, та все було як завжди і вікна були цілими, і меблі на місці. Ні Марини Аласі , ні її прихвоснів ніде не було. Можливо це все мені наснилося? Але ні... Мій погляд зупинився на Ірці , що налякано виглядувала з-під стола під яким ховалася. Денис стояв, спершись спиною до стіни. Його руки все ще були зв'язані за спиною, а рот заклеєний клейкою стрічкою. Та більш ніхто не погрожував йому зброєю. Цікаво, куди ж вони усі поділися? Я озирнулася довкола ... 

Там де стояла Аласі я побачила лише купку бруду біля якої валявся кинджал. 

А де ж Мирча? Що сталося з ним? 

Хлопця мені було шкода. Саме він врятував мене від смерті і тепер я була в боргу перед ним. Він пожертвував власним життям, щоб врятувати моє. Та його ніде не було видно. Схоже , що він зник як тільки розвіялося закляття. Мій погляд зупинився на крішечній порцеляновій фігурці трубадура. Тій самій фігурці яка зникла перед приїздом Мирчі Ракоці. Я обережно підняла її,  і серце моє тужливо стиснулося в грудях. Тепер я зрозуміла чому обличчя хлопця здавалося мені таким знайомим...

Я, похитуючись підійшла до колишньої подруги. Дівчина вже вилізла зі свого сховку і тепер стояла, винувато опустивши очі долу. Я бачила, що їй ніяково переді мною за все те, що вона вчинила, але на жаль нічого вже не можна було змінити. 

-Візьми. Вона твоя...

Я простягнула їй порцелянову фігурку трубадура. Ірка схлипнула і несміливо взяла мій подарунок. Вона витерла ніс і нарешті наважилася підняти на мене очі червоні від сліз. 

-Це він?..- ледь чутно прошепотіла вона.

Я кивнула головою. 

-Так. Мені дуже шкода...

-Ти вибачиш мене?

Ірка з сумом дивилася на мій подарунок. 

-Так , звісно.

Я натягнуто посміхнулася у відповідь. Дівчина ожила і з надією подивилася на мене. 

-Ми знову друзі?

-Ні. Не думаю...

Я могла пробачити їй її зраду, але розуміла, що між нами все скінчено. Наша дружба згоріла разом з отим папірцем. 

Більш нічого не говорячи я підняла ніж і звільнила Дениса.