Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Джекі, на мої папери хтось пролив каву. Алана каже, що не робила цього, як думаєш це не вона?

Я опустила очі й знизала плечима.

– Ти нікого не бачила? – запитав він.

– Ні.

– Не знаєш хто б це міг бути?

– Н...ні...

– Гаразд. Мабуть, Алана нам бреше, недобре Алано. Джекі, можеш йти. – я невпевнено розвернулася, але тато легко торкнувшись мого плеча поцікавився: – А де твій Генрі?

Я підняла на нього очі.

– Він... уже... спить.

– Тоді йди до нього, солодких снів, люба. – він повернувся до покоївки. – Алано, мені прикро, та брехні я не терпітиму. Вас звільнено.

Я злякано глянула на неї і на батька, і стала смикати його за штанину. Сльози потоком потекли з очей.

– Тату... це я... пробач мене. Я посадила Генрі на папери, а він... він упав і, чашка... я просто злякалася. Я не хотіла... Пробач, тільки не кричи, пробач будь ласка. Не звільняй Алану, це я винна, пробач...

Він уважно глянув на мене, не промовивши й слова, просто спостерігав, як я заливаюся сльозами, і в мене перехоплює подих. Він холоднокровно дивився на мене, не видавши жодної частки належної емоції. Він повернувся до Алани і сказав:

– Незважаючи на щирість моєї дочки, я не зміню свого рішення. Вас звільнено. На все добре.

Потім тато легко взяв мене за руку, не зважаючи на мою істерику і повів у кімнату. Він поклав мене на ліжко і вкрив ковдрою. А потім встав і вийшов із кімнати.

– Тату?

Він обернувся.

– Я не навмисно. Не злись, прошу.

– Добраніч, Джаклін.

Він зачинив двері. А на ранок я знайшла в смітнику зіпсовані папери. Слід від кави давав чіткий відбиток махрової дупи Генрі. Батько з самого початку знав, що це моя провина. І звільнив Алану ні за що. До роботи він її, до речі, так і не повернув. Найняв іншу. Ось такий у мене батько.

– Божечки, ти коли–небудь висипаєшся? – запитав Метт, коли я вкотре позіхнула. – Неважливо. Ось, розбери ці папки, і вали додому відсипайся. Увечері йдемо на баттл–вечір.

Він розвернувся, розкладаючи папки, наспівуючи Big Bang гурту Rock Mafia. Мелодія, що чіпляє, я почала свистіти у відповідних моментах. Він просяяв, піднімаючи мене зі стільця. Я почала співати другий куплет, ми затанцювали, регочучи в перервах. Я приїхала додому, але сну ні в одному оці. Здається, Метт сказав, що початок о дев'ятій. Я вирішила пошукати подібні заходи в інтернеті. Хто знає, раптом у когось із організаторів є канал із записами виступів. Порившись як слід, я знайшла ірладнський канал із купою відео подібного жанру, але не зрозуміла там ні слова. А порившись ще, знайшла аматорський запис із нашого караоке–клубу. Запис тривав хвилини дві з половиною. Зал гудів, а оператор верещав прямо в динаміки. Загалом, нічого я особливо не з'ясувала. Я зателефонувала Монті і запросила його на вечір, він сказав, що ТАКЕ пропустити не посміє. Я невпинно кричала Uptown funk, поки їхала до клубу, Бруно Марс би мене насварив за такий спів, але навряд чи ненавидів би з огляду на те, як я закохана в його творчість. У залі було битком. Тут навіть був свій ведучий. Мій легковажний настрій відпав, щойно я увійшла до зали. Я захотіла заритися з головою в мішуру, обнявши себе за ноги, і наспівувати собі Mad World. Може, не пізно змитися? Точно. Я круто розвернулася, і впевнено рушила до виходу, випадково штовхнувши плечем якогось хлопця, одразу згадався кліп на пісню Bitter Sweet Symphony, та я і в половину не така зухвало-пафосна, на жаль...

– Джек! Ось ти де, я на тебе зачекався!

На мене біг Метт, він обійняв мене і повів, тримаючи за плече. Трясця. Не вирвуся. Ми кілька разів пройшлися списком пісень, які будемо співати. Це були пісні, які найпростіше почати грати в тон. Метт верткий і вміє підлаштуватися під ритм суперника. Напевно, так добре, що програвав, бо грав разом із ним, а не проти. Пісень у списку було з десяток, я просто маю сказати число, і вони почнуть грати за мною. На сцену вийшов худорлявий темношкірий хлопець на ім'я Бран, враховуючи, що мій асоціативний ряд звузився до одного персонажу «Гри Престолів», я надалі зватиму його неСтарк. Так, от неСтарк вийшов у центр сцени і крикнув у свій мікрофон, вітаючи присутніх, зал загудів.

Я втупилася на Кріса. Вродливий, високий, темноволосий, світлоокий, з дуже ДУЖЕ привабливою посмішкою. Сексуальний. Трясця, не прикопаєшся. За гітарою стояв худорлявий хлопець, простої зовнішності, він був нижчим за Кріса, з темно–каштановим волоссям, світло–синіми очима, рівними, але доволі великими зубами, в принципі в нього акуратна зовнішність, але коли він хвилювався – посміхався, а я не дуже люблю, коли люди посміхаються кожні п'ять секунд. Мені здається, цей чолов'яга і вбиваючи когось буде посміхатися. Бррр. На ударних сидів пухкенький молодий чоловік із густою, але доглянутою бородою, акуратним носиком і світло–блакитними очима. Без коментарів. Він занадто милий, щоб його оцінювати.

– Команди скликані. Без передмов. Жереб.– крикнув неСтарк, перекрикуючи відлуння власного голосу.

На сцену вийшла висока дівчина в короткій спідниці з чашею в руках. У чаші лежали порожнисті м'ячики з цифрами 1 і 2.

– Дами вперед. – сказав Кріс, коли дівчина кокетливо простягнула йому чашу.