Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео.
Тримати себе в руках і не зірватися було найважчим випробуванням. Я знав: якщо залишуся вдома, скажу щось, про що потім пошкодую. І хоча головою розумів, що не маю права звинувачувати Аріель, щось всередині мене розривалося на шматки.

Думка, що ця дитина могла не народитися, що я міг ніколи не дізнатися про неї, з’їдала мене зсередини. Це був не просто удар — це було щось більше.

Я поїхав до Ашера, тому що тільки він міг допомогти мені не втратити контроль.

Коли двері відчинилися, я побачив його холодний, трохи втомлений погляд.

— Я відчуваю себе твоєю коханкою, — пробурмотів він, перехрестивши руки на грудях.

Я мовчки пройшов усередину. У квартирі було темно, лише вітальня була залита приглушеним світлом настільної лампи.

— Дякую за теплий прийом, мені потрібна твоя порада, — кинув я, кидаючи куртку на спинку дивана.

Ашер не відповів, тільки зачинив двері й пройшов за мною.

— Ти рідко просиш поради. Це про Аріель?

Я гірко усміхнувся, запустивши пальці у волосся.

— Ніби може бути щось інше.

Ашер мовчки взяв пляшку віскі, налив собі трохи й уважно подивився на мене.

— Я слухаю.

— Аріель вагітна.

— Я знаю, — його реакція була майже непомітною — лише легкий рух пальців на склянці.

Кожен м’яз у моєму тілі стиснувся.

— Що?

— Я знав, Лео, — Ашер повільно зробив ковток і поставив склянку на стіл. — Дізнався на прийомі у Гарперів.

Я провів рукою по обличчю, намагаючись не вибухнути.

— І ти не сказав мені?

— Це не було моїм ділом.

— Ти жартуєш? — моє терпіння тріщало по швах.

— Це було її рішення, Лео. Не моє.

— Три місяці, Ашер! Три довбані місяці! — Я встав, намагаючись хоч якось заглушити ту злість, яка наростала в мені.

— Вона хотіла позбутися цієї дитини. Вона записалася на прийом. Чорт, вона стояла за крок від того, щоб…

Я не зміг договорити.

— Але вона не зробила цього, — Ашер залишався спокійним, його погляд був холодним і зосередженим.

— І що? Це має мене заспокоїти? Це не змінює факту, що вона збиралася це зробити!

Ашер мовчав, вичікуючи, поки я сам себе загнав у кут.

— Їй потрібна твоя підтримка, а не твої звинувачення, — нарешті сказав він.

— Я не звинувачую її! Я злий! Чорт, Ашер, ти навіть уявити собі не можеш, що я зараз відчуваю!

— Я можу, — спокійно відповів він.

— Та ну? І як би ти себе почував, якби Евелін зробила те ж саме?

Його очі звузилися, але він зберігав звичну холоднокровність.

— По-перше, мене більше хвилювало б, що вона не залетіла від когось іншого.

Я стискав щелепи так сильно, що аж заболіли зуби.

— По-друге, якби вона справді завагітніла, то точно не мовчала б.

Ось у чому була вся суть. В цьому вони й відрізнялися. Евелін була вибуховою, прямолінійною, вона завжди говорила те, що думала. Аріель же постійно щось приховувала. І це бісило мене найбільше.

Я опустив голову, втупившись у склянку з віскі.

— Вона просто не довіряє мені, — прошепотів я, ненавидячи сам звук цих слів.

— А ти дав їй привід довіряти?

Його слова були, як постріл. Я різко підняв погляд на нього, але нічого не сказав. Тому що, чорт забирай, він мав рацію. 

Бажання продовжувати розмову про вагітність Аріель зникло так само швидко, як і моя витримка. Тому ми з Ашером переключилися на всі можливі теми, які не стосувалися її. Пляшка віскі допомагала заглушити думки, і я був вдячний Ашеру за його мовчазну присутність. Він, як завжди, залишався холодним, спостережливим і раціональним. Я знав, що йому це не надто цікаво, але він дозволяв мені говорити, коли мені було потрібно.

Додому я повернувся лише під ранок. Мерлін залишилася ночувати, тому я знав, що Арі не була одна. Але я більше не міг ховатися від неї, як боягуз. Це був мій шлюб, мій вибір, мій тягар.

Правда, в реальності все виявилося набагато складнішим.

Побачивши її за сніданком, бліду, виснажену, з тінями під очима, я відчув, як щось стислося всередині. Мерлін нічого не сказала, але її погляд говорив достатньо. Вона знала. Вона бачила, як між нами виросла прірва, і, схоже, не надто схвалювала це.

Я міг би повернутися на роботу, заховатися в паперах, звітах, нарадах, але це не мало сенсу. Вихідні я взяв для нас, а зараз навіть не міг змусити себе нормально подивитися їй в очі. Чорт, я був розлюченим і водночас таким безпомічним перед її мовчанням, що вважав найкращим рішенням просто піти в кабінет і закопатися у роботу, роблячи вигляд, що мене це хоч трохи відволікає.

Вперше за все життя я відчував себе справжнім боягузом.

Коли я спустився вниз, щоб пообідати, або, швидше, щоб переконатися, що вона пообідала, то знайшов її на дивані. Вона сиділа, загорнувшись у плед, стискаючи в руках чашку чаю.

Я мовчки підійшов ближче. Арі навіть не підняла на мене погляду, втупившись кудись у точку перед собою.

Я знав, що її останніми днями нудить. Я знав, що вона відмовляється нормально їсти. Але вона не могла приймати вітаміни на голодний шлунок.

Я зітхнув, провівши рукою по волоссю.

— Ти поїла? — запитав я рівним, майже байдужим тоном.

Вона здригнулася від мого голосу, ніби не очікувала, що я тут.

— Не дуже хочеться… — тихо відповіла вона, ледь торкаючись губами чашки.

Я стискув щелепи, намагаючись приборкати гнів.

— Аріель, — сказав я, намагаючись не підвищувати голос. — Ти повинна поїсти.

— Я знаю… — прошепотіла вона. — Просто… я не можу, Лео.

Вона виглядала такою тендітною, такою змученою, що я майже піддався пориву сісти поруч, обійняти її, сказати, що все буде добре.

Але чорт забирай, я все ще злився.

— Ти випила вітаміни? — я сів навпроти, спираючись ліктями на коліна.