Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

— Вип’ю трохи пізніше…

— Ні, ти вип’єш їх зараз, — я різко відставив її чашку на столик. — Але перед цим ти поїси.

Вона роздратовано видихнула, але навіть не спробувала сперечатися.

— Добре, — ледь чутно погодилася вона.

Я підвівся, пройшов на кухню, знайшов їжу, яку залишила Мерлін, і повернувся з тарілкою теплого супу та шматочком тосту.

— Їж, — наказав я, простягаючи їй тарілку.

Арі поглянула на мене так, ніби я змушую її ковтати отруту, але все ж узяла ложку.

Я мовчки сів поруч, спостерігаючи, як вона обережно бере ложку супу до рота.

Мене розривало на частини. Я все ще не міг стерти з голови слова лікарки про те, що вона записувалася на аборт. Але водночас я не міг дивитися, як вона мучиться, як відмовляється від їжі, як опускає плечі, ніби носить на собі весь тягар світу.

— Ти досі злишся? — несподівано запитала вона, не піднімаючи на мене погляду.

Я не одразу відповів.

Злився? Чорт, я був розлюченим до чортиків.

Але водночас я не міг ненавидіти її. Я не міг навіть довго тримати на неї образу.

— Їж, Аріель, — лише сказав я, уникаючи прямої відповіді.

Вона кивнула, опустивши голову.

Для мене не було проблемою роздавати накази, змушувати людей виконувати те, що я вважав правильним. Але не коли це стосувалося її. Чорт, це було важче, ніж я міг припустити. Але поки що це був єдиний спосіб змусити її їсти й випити ці кляті вітаміни.

Я збирався дістати з холодильника нутеллу для Аріель, щоб хоч трохи підняти їй настрій, коли у двері подзвонили. Я нікого не чекав, та і сумніваюсь, що Арі когось би запросила зараз до нас додому.

— Це Мерлін? — тихо запитала вона, злегка нахиливши голову.

— У неї є ключі, — відповів я, напружено вдихаючи. — Я подивлюся.

І, чорт забирай, краще б я не відкривав ці кляті двері.

На порозі стояв мій дядько.

Джеймс Блейк-Грейвс.

Його темно-сірий костюм був бездоганним, як завжди, а на обличчі читався вираз стриманої байдужості. Але я знав, що його присутність тут не була випадковістю.

Він ніколи не приховував свого ставлення до Аріель, хоч я і знав, що фізично їй поруч із ним нічого не загрожує. Але після всього, що сталося… після того, що я сам дізнався, їм точно не потрібно було бачитися зараз.

— Тебе ніхто не запрошував, — мій голос був рівним, майже байдужим.

— Ти б ніколи і не запросив, — так само рівно відповів Джеймс, оглядаючи мене з ніби-то незацікавленим виразом обличчя.

— Що ти тут забув?

— Ти взяв вихідні, — відповів Джеймс з удаваною байдужістю. — Вирішив перевірити, чи ти взагалі живий.

— Я вирішив провести час із дружиною. Це проблема?

— Ти не брав вихідних навіть на медовий місяць.  Тож я подумав, що сталося щось справді важливе. Враховуючи… на кому ти одружений.

Його погляд повільно перемістився на Аріель, яка саме вийшла з кухні. І в цей момент мені вартувало всього, щоб не заїхати йому в обличчя.

Тон, яким він сказав ці слова. Спосіб, у який його погляд ковзнув по ній, ніби оцінюючи, аналізуючи. Ніби вона була чужинкою в цьому домі.

— Доброго дня, — Аріель спробувала зберігати нейтральний вираз обличчя, але я бачив, що вона напружена.

Вона завжди боялася його.

— Доброго, — так само нейтрально відповів Джеймс, але в його голосі читалася прихована насмішка.

Потім він знову подивився на мене.

— Ти не пропустиш мене?

Я не зрушив із місця.

— Якщо ти прийшов поговорити, то ми підемо в мій кабінет.

— Це було грубо, — Джеймс хмикнув, ніби це його навіть трохи потішило. — Я просто хотів пообідати з вами. Думаю, тобі вже варто перестати ховати від мене свою дружину, синку.

Я стискав щелепу, намагаючись не висловити все, що думав про його раптовий «візит ввічливості». Джеймс ніколи не приходив просто так, і вже тим більше не приходив, щоб привітати мою дружину.

— Добре, — коротко відповів я, хоча всередині мене все кипіло.

Я подивився на Аріель — вона намагалася триматися рівно, але я бачив, як напружилися її плечі. Чорт забирай. Якби не її стан, я б виставив Джеймса за двері силоміць, не слухаючи жодних пояснень.

— Будь ласка, сідайте, — сказала вона, показуючи рукою на обідній стіл.

Джеймс лише насмішкувато глянув на неї, але все ж зайняв місце. Мерлін уже сервірувала стіл перед тим, як піти, тому обід не довелося чекати.

Я сів навпроти, Арі — поруч. Джеймс взяв виделку, але перш ніж скуштувати їжу, підняв на неї погляд:

— Сподіваюся, ти хоча б навчилася готувати, Аріель.

— Вибирай слова, — попередив я.

Арі лише коротко глянула на мене, потім відповіла сама:

— Я готую добре, але сьогодні обід приготувала Мерлін.

— Хм. Це змінює ситуацію, — пробурмотів Джеймс, беручи ножа.

Моя рука вже була готова розчавити склянку, але Аріель торкнулася мого зап’ястя. Її дотик зупинив мене. Я глибоко вдихнув.

Джеймс зробив кілька ковтків вина, перш ніж кинути:

— До речі, Лео, чому твоя дружина виглядає так… виснаженою? Не кажи ж, що вже почав ставитись до неї занадто добре.

Арі, що якраз відпила ковток води, мало не вдавилася. Цього разу я не стримався — приборкав свою силу в останній момент, але вилка у моїй руці все ж зігнулася.

— Не намагайся спровокувати мене — прошипів я.

Джеймс усміхнувся.

— Не гарячкуй, племіннику. Я лише припустив. Але я почув дещо і мені стало цікаво..

— І ти вирішив прийти й особисто поділитися своїми спостереженнями? — моє терпіння тануло з кожною секундою.

— До мене дійшла інформація, що твоя «тимчасова» дружина вагітна. Я вирішив переконатися, що це лише чергова вигадка.

— Це тебе ніяк не стосується.

Джеймс хмикнув, схрестивши руки на грудях.

— Судячи з твоєї ворожості, це правда. І мене це, на жаль, таки стосується. Якщо дитина справді твоя, то твоя мила дружина вже напевно прораховує всі можливі способи використати це у своїх інтересах.