Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Вітаємо, ваша високосте! — лорди наввипередки кинулися вітати кронпринца. Не було серед тих чоловіків тільки Крістіана. Він стояв осторонь, робив ковток за ковтком з келиха і… посміхався.

Саме його легка посмішка збентежила мене. Не так має поводитися людина, яка щойно програла. Саме лорд Шерве наступав Доріану на п’яти у всіх змаганнях. Навіть не мій брат, що дуже мене здивувало. Однак…

— Нам час вертатися додому, — варто було згадати брата, як він опинився поряд. — Якщо звісно ти не збираєшся затриматися, щоб привітати принца особисто.

Тепло рук. Подих на шиї. Впевненість у діях.

— Ні, — я струснула головою, відганяючи від себе спогади. Поглянула на Гідеона. — Батьку тільки не кажи, що тут сталося.

— Чому? Я гадав, що цим ти захочеш вказати, що сама здатна знайти собі чоловіка.

Гідеон стримувався кілька миттєвостей, а потім посміхнувся.

— Я жартую, Емілі. Жартую. Видихни, будь ласка. 

Я закотила очі:

— Я придушу тебе в кареті. Поки ніхто бачити не буде.

— Я трохи злякався, — зізнався Гідеон. — Зовсім трохи.

І розреготавшись, брат легенько поштовхав мене у бік карети. Якщо хтось і помітив наш ранній від’їзд, я цього не знала. Як і не знала того, наскільки швидко розповзуться чутки.