Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Емілі, що трапилося у маєтку герцога? — Джозі увірвалася до моєї кімнати якраз після того, як служниці допомогли мені перевдягтися і я тільки-но вирішила дістати зі схованки щоденник Хісарії.

З того свята, про яке питала сестра, пройшло всього нічого. Навіть сонце до обрію ще не схилялося. 

— Звідки ти знаєш? — я поглянула на дівчину, підтиснувши губи. Сестра застигла мене зненацька. Я стояла посеред кімнати поряд з горщиком з рослинами.

— Я щойно з міста, купувала собі стрічки, — очі Джозі горіли. — Розповідай! Розповідай мені усе! Я хочу знати кожну дрібничку!

— Нічого не сталося, — запевнила я її та присіла навпочіпки перед горщиком. — Не знаю, що ти там чула, однак…

— Він обійняв тебе! — зітхнула вона, підскочивши до мене. — Не кажи, що це нічого не значить! На очах всієї аристократії! Емілі!

І це мене розлютило. Її голосний тон. Її захоплення.

— Нічого не було, — обрубила я, дивлячись їй у вічі. — Його високість просто хотів похизуватися перед лордами під час стрільби з лука.

— А квітка, яку він тобі подарував? — Джозі не збиралася здаватися. — Ти подобаєшся йому. Самому принцу!

— Та тихіше ти! — я схопилася з місця і кинулася до дверей, які сестра не зачинила за собою. — Хочеш, щоб батько почув?

Сестра зблідла і злякано поглянула на мене:

— Але ж добре, якщо він дізнається, ні? 

— Поки не знаю, — чесно відгукнулася я. — Джозі, у родини дуже величезні проблеми з грошима. І зараз коїться якась дурня. То батько хоче видати мене за графа Гувін, то наш брат серйозно розглядає можливість одружитися з Луїзою де Лое. Я не знаю, як краще. Мені треба подумати, яку стратегію обрати, щоб усі залишилися у виграші, розумієш?

— Луїза де Лое? — сестра витріщилася на мене. — Він що, з глузду з’їхав? Вона ж отруйніше за ісафірську гадюку!

— Тому не голоси, прошу тебе, — я притисла руки до грудей. — Поки я не зрозумію, як мені краще вчинити. Добре?

— Добре, — сестра всілася на моє ліжко та опустила очі. — Вибач, я не подумала.

— Ти й не мала про таке думати, — зітхнула я, сівши поряд та обійнявши її. — Ти моя молодша сестра, я маю піклуватися про тебе.

— Ненабагато я тебе і молодше, — видихнула вона мені в плече. — Я можу чимось тобі допомогти?

— Поки ні, але дякую за пропозицію.

— Ой, а що ти там вирощуєш? — Джозі забула про мене за мить, схопилася і поквапилася до горщика. — Щось воно якось кволо виглядає, їм місця, напевно, не вистачає.

Я підійшла до сестри та мовчки з нею погодилася. Якщо три молоді паростки невідомих рослин зеленіли й потроху міцнішали, то головна рослина вже скинула половину пожовклого листя. А стовбур домашнього дерева починав чорніти.

Так, наче нові сусіди, вбивали його.

— Я пересаджу їх, — промовила до сестри. — Вивчаю, які рослини можна вирощувати поруч з іншими.

— Заздрю тобі, — видихнула вона. — Я досі не в змозі відрізнити острогін від полину.

Засміявшись, я розвернула Джозі обличчям до дверей:

— Іди, мені треба побути насамоті. І якщо в мене з’являться почуття до когось з лордів, я тобі розповім першій. Обіцяю.

Сестра широко посміхнулася, обійняла мене і залишила саму.

А я впала на ліжко і замружилася. Голова йшла обертом від того, що сталося сьогодні на заході. Доріан майже перетнув межу, майже…

…

Я відчуваю гарячий подих на шиї. Від чоловіка позаду віє небезпекою, наче від хижака, який впіймав свою здобич. Тепло його тіла — обіймає, огортає та розпещує.

— Леді Браер, вам сподобається, — пекучий шепіт лоскоче вухо.

Шепіт, від якого все всередині перевертається, а подих перехоплює. 

М’який дотик гарячих губ до ніжної шкіри шиї. Нижче і… ще нижче. Руки, що стискали мої плечі, опиняються на талії. Ще нижче — на стегнах. Стискають так міцно, що мені стає спекотно.

Я хочу озирнутися, однак він тримає мене на місці. Чужі губи продовжують залишати поцілунок за поцілунком на шкірі. Наче тавруючи мене кожним легким ледве відчутним дотиком.

Серце калатає в грудях. Я хочу озирнутися, зустрітися поглядом з темними нахабними очима. Торкнутися його губ, зупинити. Або ж піддатися і потрапити в цю пастку.

Сукня кудись зникає, я відчуваю прохолоду світу. І тепло чоловіка позаду. Незнайоме відчуття народжується десь в середині, десь у животі. Схоже на передчуття чогось бажаного. 

Я нарешті озираюся, тягнуся губами до губ чоловіка, який зводить мене з розуму дотиками та поцілунками. Піддаюся і…

І замість очей кольору шоколаду, зустрічаюсь поглядом з холодними блакитними очима. Злякано застигаю на місці, відчуваючи лише холод. І помічаю легку посмішку на обличчі Крістіана.

Та прокидаюся.