Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

277
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 119
Перейти на сторінку:
що в ньому було:

«Мій любий! Він приїхав. Щойно ти поскакав, як він виїхав із заростей. Спершу сказав, що пробуде три дні, а може, й довше. Але коли споночіло, він став наче лисиця чи вовк і почав ходити туди-сюди, і все дивився та слухав. І скоро сказав, що виїде до схід сонця, у найтемніший глухий час. І ще він нібито запідозрив, що я його зраджую. І дивився на мене так дивно, що я дуже злякалась. І я присягалася йому, що я кохаю його, що я — тільки його Тонья. Насамкінець він сказав, що я мушу довести, чи справді йому вірна. Він думає, що навколо моєї домівки сховалися люди і вб'ють його, як тільки він сяде на коня. І він говорить, що перехитрить їх, а для цього одягнеться в мій одяг, у мою червону спідницю і синю кофту, а голову покриє коричневою мантильєю, і так поскаче. Але він каже, що спочатку я мушу надіти його одіж, його pantalones[177], його camisa[178] і капелюха і проскочити на його коні від домівки до великої дороги біля броду та назад. Це потрібно, щоб він побачив, чи вірна я йому і чи не чекає на нього засідка. Мені дуже лячно. Це буде за годину до світанку. Приїжджай, мій коханий, і вбий цю людину, аби я стала твоя Тонья. Не намагайся захопити його живим, а одразу вбий. Адже тепер ти знаєш, що інакше не можна. Ти повинен приїхати якнайшвидше і сховатися в сараї, де вози й сідла. Там темно. На ньому буде моя червона спідниця, синя кофта і коричнева мантилья. Посилаю тобі сто цілунків. Приїжджай обов'язково і стріляй одразу й без промаху.

Тільки твоя Тонья».

Сендрідж негайно повідомив солдатів про ділову частину послання. Вони почали було заперечувати проти того, щоб він їхав сам.

— Мені не потрібна допомога, — сказав лейтенант. — Дівчина зловила його у пастку. І будьте спокійні, мене він не випередить.

Сендрідж осідлав коня і поскакав до Вовчого Броду. Він прив'язав буланого серед заростей понад річкою, витяг вінчестер із чохла й обережно підкрався до хатини Переса. Місяць був щербатий, і його серп, що висів високо в небі, раз у раз застилали рвані молочно-білі хмари, які вітер гнав із Мексиканської затоки.

Сарай ніби навмисне було збудовано для засідки, і Сендрідж без перешкод забрався до нього. У чорній тіні навісу перед хатиною він розрізняв силует припнутого коня і чув, як той нетерпляче бив копитом по втоптаній землі.

Минуло близько години, коли, нарешті, у дверях хатини з'явилися дві постаті. Перша людина, в чоловічому костюмі, швидко підхопилася на коня і промайнула повз сарай у бік броду й селища. Друга, одягнена в спідницю і кофту з мантильєю на голові, вийшла на слабке місячне світло, дивлячись услід коневі, що віддалявся. Сендрідж вирішив не чекати повернення Тоньї — навряд їй буде приємно стати свідком того, що зараз відбудеться.

— Руки вгору! — крикнув він, вискакуючи з сараю і скидаючи вінчестер.

Той, до кого він гукнув, швидко обернувся, але рук не підняв, і лейтенант всадив у синю кофту одну за одною три кулі. А потім ще три: коли маєш справу з Козенятком Франсиском, зайва обережність не зашкодить. Проте з десяти кроків схибити важко навіть у хисткому світлі щербатого місяця.

Постріли розбудили старого, що спав у хатині на своїй ковдрі. Він підвів голову, і раптом надворі пролунав крик нестерпного болю чи душевної муки. Ремствуючи на невгамовність нинішніх людей, старий підвівся з підлоги.

До хатини увірвався блідий як смерть високий чоловік у червоному. Рукою, тремтячою, мов очеретинка на вітрі, він зняв із цвяха ліхтар, а другою рукою розгорнув на столі якийсь папір.

— Подивися на цього листа, Пересе! — закричав він. — Хто його писав?

— Ah dios[179]! Та це ж сеньйор Сендрідж! — прошамкав старий, підходячи до столу. — Pues[180], сеньйоре, цього листа написав El Chivato, як його називають, дружок Тоньї. Кажуть, він погана людина. Але звідки мені знати? Він написав, коли Тонья заснула, і ось ця моя стара рука віддала листа Домінго Салесу, аби він відвіз його вам. А що, в листі написано щось погане? Адже я зовсім старий, і я нічого не знав. Valgame dios[181]! Наш світ — божевільний світ, а випити в домі нічого, ні краплини немає.

Але Сендрідж не відповів. Що йому залишалось? Тільки вибігти з хатини і впасти ниць на землю поруч зі своєю колібрі, чиї пір'їнки завмерли у вічному спокої. Він не був кабальєро і не знався на тонких нюансах помсти.

А за милю звідти вершник, який щойно проскочив повз сарай, хрипко й фальшиво затягнув пісню, яка починалася словами:

Гей, не чіпляйся до моєї любки,

Бо дізнаєшся, що до чого.

із збірки «СВІТИЛЬНИК, ЩО ГОРИТЬ»

Гарлемська трагедія

арлем.

Місіс Фінк на хвилинку зайшла до місіс Кессиді, що жила поверхом нижче.

— Гарна, чи не так? — спитала місіс Кессиді.

Вона гордовито обернулася до подруги, щоб та могла краще роздивитися її обличчя. Обведене величезним зеленувато-пурпурним синцем око запливло і перетворилося на вузеньку щілинку. Розквашена губа трохи кровоточила, на шиї з обох боків червоніли сліди пальців.

— Мій чоловік ніколи б собі не дозволив так учинити зі мною, — сказала місіс Фінк, приховуючи заздрість.

— А я б не вийшла за чоловіка, який би не бив мене хоч раз на тиждень, — мовила місіс Кессиді. — Я ж не порожнє місце, як-не-як дружина. Та вже, либонь, ту порцію, що він мені вчора уліпив, ніяк не назвеш гомеопатичною дозою. У мене дотепер іскри з очей сиплються. Зате тепер він до кінця тижня улещуватиме мене. Отакий синець не обійдеться йому дешевше за шовкову блузку, а на додачу хай ще і по театрах мене поводить.

— Ну, а я сподіваюсь, — з удаваною самовтіхою сказала місіс Фінк, — мій чоловік надто джентльмен для того, щоб звести на мене руку.

— Ой, та облиш ти, Меггі, — засміялася місіс Кессиді, прикладаючи до синця примочку з горіхової кори, — твій чоловік просто якийсь заморожений або сонний, де вже йому вліпити тобі ляпаса. Прийде з роботи, впаде на стілець та зашарудить газетою — ось і вся його гімнастика, чи не так?

— Містер Фінк, безперечно, переглядає вечорами газети, — визнала, труснувши головою, місіс Фінк. — Але безперечно й

1 ... 38 39 40 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"