Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Еверте, ви просите нас вести оперативну діяльність проти редакції журналу, — висловив сумнів Ваденшьо. — Це ж найнебезпечніший шлях.

— У тебе немає вибору. Або ти засукуєш рукави, або саме час передати кермо влади комусь іншому.

Кинутий виклик хмарою повис над столом.

— Я думаю, що зможу впоратися з «Міленіумом», — сказав нарешті Юнас Сандберґ. — Проте все це не вирішує головної проблеми. Що нам робити з вашим Залаченком? Якщо він заговорить, усі зусилля будуть марні.

Гульберґ повільно кивнув.

— Знаю. Це моя частина операції. Думаю, у мене є аргумент, здатний переконати Залаченка мовчати. Але це вимагає деякої підготовки. Я сьогодні ж їду до Ґетеборґа.

Він замовк і огледів присутніх, потім уп’явся поглядом у Ваденшьо.

— Поки мене не буде, оперативні рішення прийматиме Клінтон, — сказав він.

Трохи подумавши, Ваденшьо кивнув.

Лише в понеділок увечері доктор Хелена Ендрін, порадившись із колегою Андерсом Юнассоном, визнала стан Лісбет Саландер настільки стабільним, що їй дозволили приймати відвідувачів. Першими до неї пустили двох інспекторів кримінальної поліції, яким дозволили ставити їй питання протягом п’ятнадцяти хвилин. Лісбет мовчки стежила за тим, як поліцейські увійшли до неї до палати і підсунули собі стільці.

— Доброго дня. Я інспектор кримінальної поліції, мене звуть Маркус Ерландер. Я працюю у відділі боротьби з насильницькими злочинами тут, у Ґетеборзі. Це моя колега Соня Мудіґ із стокгольмської поліції.

Лісбет Саландер не відповіла на привітання, на її обличчі не здригнувся жодний мускул. Соню Мудіґ вона впізнала — інспекторка з групи Бубланськи. Ерландер холодно посміхнувся Лісбет.

— Мене попередили, що ви зазвичай не буваєте багатослівною з представниками влади. В такому разі хочу довести до вашого відома, що вам не потрібно нічого говорити. Проте я був би вдячний, якби ви приділили нам час і вислухали нас. У нас кілька справ і дуже мало часу, щоб обговорити все сьогодні. Надалі нам ще випаде не одна нагода поговорити.

Лісбет Саландер нічого не відповіла.

— Отже, по-перше, я хочу довести до вашого відома, що ваш друг Мікаель Блумквіст повідомив нам, що адвокат на ім’я Анніка Джанніні готова представляти ваші інтереси і повністю в курсі справи. Блумквіст стверджує, що вже раніше за якихось обставин називав вам її ім’я. Мені необхідно отримати від вас підтвердження справедливості його слів, а також дізнатися, чи хочете ви, щоб адвокат Джанніні приїхала до Ґетеборґа і представляла ваші інтереси.

Лісбет Саландер нічого не відповіла.

Анніка Джанніні. Сестра Мікаеля Блумквіста. Він згадував про неї в одному з листів, але тоді Лісбет не стала роздумувати над тим, що їй потрібний буде адвокат.

— Мені шкода, але я просто змушений просити вас відповісти на це питання. Досить сказати «так» або «ні». Якщо ви погодитеся, прокурор з Ґетеборґа зв’яжеться з адвокатом Джанніні. Якщо ви відмовитеся, суд призначить вам державного захисника. Що вам більше до вподоби?

Лісбет Саландер почала обдумувати пропозицію. Вона розуміла, що їй дійсно буде потрібний адвокат, але отримати в захисники сестричку Бісового Калле Блумквіста — це вже перебір. Ото вже він зрадіє. З другого боку, невідомий державний захисник навряд чи буде краще. Врешті-решт вона відкрила рот і видушила з себе одне-єдине слово:

— Джанніні.

— Чудово. Дякую. Тоді в мене буде до вас питання. Ви маєте право не говорити ні слова, поки не прибуде ваш адвокат, але моє питання, наскільки я розумію, ніяк не зачіпає ваших особистих інтересів. Поліція шукає тридцятисемилітнього громадянина Німеччини Рональда Нідермана, який оголошений у розшук за вбивство поліцейського.

Лісбет повела бровою — це стало для неї новиною. Вона не мала жодного уявлення про події після того, як вона всадила сокиру в голову Залаченка.

— Ґетеборзька поліція зацікавлена в тому, щоб зловити його якнайшвидше. Моя колега із Стокгольма хоче до того ж допитати його у зв’язку з трьома вбивствами, у яких раніше підозрювали вас. Тобто ми просимо вас про допомогу. Звідси наше питання: чи маєте ви яке-небудь уявлення… чи можете ви хоч якось допомогти нам з’ясувати його місцезнаходження?

Лісбет з підозрінням переводила погляд з Ерландера на Мудіґ і назад.

Вони не знають, що він мій брат.

Потім вона задумалася над тим, чи хочеться їй, аби Нідерман опинився за ґратами. Найбільш вона хотіла б відправити його до ями в Госсеберзі і закопати. Під кінець вона знизала плечима, чого їй робити не слід було, оскільки ліве плече миттю пронизав гострий біль.

— Що сьогодні за день? — спитала вона.

— Понеділок.

Вона задумалася.

— Я вперше почула ім’я Рональда Нідермана в четвер минулого тижня. Я вистежила його в Госсеберзі. Не маю жодного уявлення про те, де він або куди може втекти. Можу припустити, що він постарається якомога швидше опинитися в безпечному місці десь за кордоном.

— Чому ви думаєте, що він має намір утекти за кордон?

Лісбет трохи подумала.

— Тому що, поки Нідерман рив мені могилу, Залаченко сказав, що він привернув до себе надто багато уваги і що вже вирішено відправити Нідермана на деякий час за кордон.

Так багато Лісбет Саландер не говорила поліцейському з того часу, як їй було дванадцять років.

— Залаченко… адже він ваш батько.

До цього вони, отже, докопалися. Напевно, тут не обійшлося без Бісового Калле Блумквіста.

— Тоді я повинен довести до вашого відома, що ваш батько подав у поліцію заяву і звинувачує вас у спробі його вбити. Зараз прокурор вирішує питання про порушення кримінальної справи. Зате на сьогодні вже відомо, що ви перебуваєте під арештом за заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. Ви вдарили Залаченка сокирою по голові.

Лісбет нічого не сказала. Всі досить довго мовчали. Потім Соня Мудіґ нахилилася вперед і тихо промовила:

— Я лише хочу сказати, що ми, в поліції, не дуже віримо версії Залаченка. Поговоріть серйозно зі своїм адвокатом, а ми можемо повернутися до цього пізніше.

Ерландер кивнув, і поліцейські встали.

— Дякую за допомогу щодо Нідермана, — сказав Ерландер.

Лісбет здивувало, що представники закону поводилися коректно і майже дружелюбно. Репліка Соні Мудіґ особливо її зацікавила. Тут вочевидь якась задня думка, відзначила вона.

Розділ 07

Понеділок 11 квітня — вівторок, 12 квітня

За чверть до шостої в понеділок увечері Мікаель Блумквіст закрив ноутбук і встав з-за кухонного столу. Надягнувши куртку, він дійшов пішки від свого будинку на Бельмансґатан до офісу «Мілтон сек’юриті», що розташовувався біля Шлюзу, піднявся ліфтом на третій поверх, і його відразу провели до кімнати для нарад. Він прийшов рівно о шостій і виявився останнім.

— Моє шанування, Драґане, — сказав він, потискуючи