Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Мікаель роззирнувся на всі боки. Окрім нього і Драґана Арманського в кімнаті зібралися Анніка Джанніні, Хольгер Пальмґрен і Малін Ерікссон. Від «Мілтон сек’юриті» в зустрічі брав участь ще Сонні Боман, який за дорученням Арманського з першого дня долучився до розслідування справи Саландер.

Для Хольгера Пальмґрена це був перший за два з лишком роки вихід на люди. Його лікар, доктор А. Сиварнандан, був не в захопленні від думки, що доведеться випустити Пальмґрена з реабілітаційного пансіонату в Ерсті, але той наполіг на своєму. Йому забезпечили таксі за рахунок міста, і його супроводжувала в цій поїздці особистий тренер Юханна Кароліна Оскарссон, тридцяти дев'яти років, — зарплату їй виплачував фонд, таємничим чином створений для того, щоб забезпечити Пальмґрену найкращі умови для лікування і відновлення після інсульту. Тепер Кароліна Оскарссон чекала пацієнта за кавовим столиком у сусідній кімнаті, читаючи взяту із собою книжку. Мікаель зачинив двері.

— Для тих, хто не знає, це Малін Ерікссон, новий головний редактор «Міленіуму». Я попросив її взяти участь у нашій зустрічі, оскільки те, що тут обговорюватиметься, відіб’ється і на її роботі.

— Добре, — сказав Арманський. — Усі зібралися. Я весь увага.

Мікаель став біля дошки Арманського і взяв маркер. Потім оглянувся на всі боки.

— Це, мабуть, найбеглуздіша справа з усіх, у яких мені доводилося брати участь, — сказав він. — Коли все закінчиться, я створю громадську організацію і назву її «Лицарі безглуздого столу». Її завданням буде щороку влаштовувати вечерю, на якій ми будемо лаяти Лісбет Саландер. Ви всі будете її членами.

Мікаель зробив паузу, а потім повів далі, одночасно виписуючи стовпці на дошці:

— Реальна ситуація така…

Він говорив трохи більше тридцяти хвилин, і подальша дискусія тривала ще майже три години.

Коли формально збори закінчилися, Еверт Гульберґ усівся поряд із Фредріком Клінтоном. Вони неголосно поговорили кілька хвилин, а потім Гульберґ підвівся, і давні товариші по зброї потисли один одному руки.

Взявши таксі, Гульберґ поїхав назад у готель, забрав речі, розплатився і вечірнім потягом вирушив до Ґетеборґа. Він їхав першим класом і займав окреме купе. Коли центр Стокгольма залишився позаду, Гульберґ дістав кулькову ручку і блокнот з аркушами для листів, трохи подумав і почав писати. Заповнивши приблизно половину аркуша, він передумав і вирвав його з блокнота.

Створення або експертиза фальшивих документів до його службових завдань ніколи не входили, проте в цьому випадку справа полегшувалася тим, що фальшиві листи він писав від свого власного імені і в них не було ані слова правди.

До того моменту, коли потяг проїздив Нючьопінґ, Гульберґ забракував ще купу начерків, проте поступово потрібні тексти стали вимальовуватись. На час прибуття до Ґетеборґа в нього було дванадцять листів, які його цілком задовольняли, причому він ретельно простежив за тим, щоб на папері залишилися виразні відбитки його пальців.

На центральному вокзалі Ґетеборґа йому вдалося знайти ксерокс і зняти з листів копії. Потім він купив конверти і марки й опустив документи у скриньку, пошту з якої забирали о 21.00.

Узявши таксі, Гульберґ поїхав до «Сіті-готелю» на Лоренсбергсґатан — того ж самого, де кількома днями раніше ночував Мікаель Блумквіст. Клінтон заздалегідь забронював йому номер, і Гульберґ, відразу піднявшись туди, сів на ліжко. Він смертельно втомився і до того ж пригадав, що за весь день з’їв лише два шматки хліба. Але їсти йому як і раніше не хотілося. Він роздягнувся, витягся в ліжку і майже відразу заснув.

Лісбет Саландер прокинулася як від поштовху. Її потривожив якийсь звук — двері до палати відчинялися, і їй відразу стало ясно, що це не хтось із нічних сестер. Трохи розтуливши повіки, вона побачила в дверному отворі силует людини на милицях. Залаченко стояв нерухомо, розглядаючи її в світлі, що падало з коридору.

Не ворушачись, Лісбет скосила очі так, що їй стало видно годинник — він показував 03.10.

Вона перевела погляд на кілька міліметрів і побачила склянку з водою, що стояла на краю тумбочки коло ліжка. Придивившись до склянки, вона прикинула відстань — до неї можна було дотягтися, не переміщаючи тулуб.

Потрібна буде всього частка секунди, щоб простягнути руку і різким рухом відбити верх склянки об твердий край тумбочки коло ліжка. Якщо Залаченко схилиться над нею, можна буде за півсекунди всадити вістря йому в горлянку. Лісбет прорахувала інші варіанти, але дійшла висновку, що це єдина доступна їй зброя.

Вона розслабилася й стала чекати.

Залаченко нерухомо простояв у дверях дві хвилини.

Потім він обережно зачинив двері, і Лісбет почула слабке поскрипування милиць — він віддалявся від її палати.

Почекавши п’ять хвилин, вона піднялася на лікті, дотяглася до склянки і зробила великий ковток. Спустивши ноги з ліжка, вона від’єднала електроди від руки і грудної клітки, потім встала і похитнулася. Минула приблизно хвилина, перш ніж вона відчула, що тіло її слухається. Тоді вона допленталася до дверей, притулилася до стіни і перевела дух. Її кинуло в холодний піт, потім охопила холодна злість.

Клятий Залаченко. З ним час кінчати.

Потрібно знайти якусь зброю.

Наступної миті з коридору донісся поквапливий стук каблуків.

Чорт. Електроди.

— Боже, навіщо ж ви встали? — вигукнула нічна сестра.

— Мені треба було… до вбиральні, — важко дихаючи, відповіла Лісбет Саландер.

— Негайно лягайте.

Сестра схопила Лісбет за руку і допомогла їй дійти до ліжка, потім принесла судно.

— Якщо вам треба до вбиральні, ви повинні дзвонити нам. Саме для цього призначена он та кнопка, — сказала сестра.

Лісбет не відповіла — всі її сили були зосереджені на тому, щоб видушити з себе кілька крапель.

У вівторок Мікаель Блумквіст прокинувся о пів на одинадцяту, прийняв душ, поставив каву і всівся за комп’ютер. Напередодні увечері, після зустрічі в «Мілтон сек’юриті», він пішов прямо додому і пропрацював до п’ятої години ранку. Він нарешті відчув, що матеріал починає знаходити форму. Біографія Залаченка як і раніше здавалася розпливчастою — Мікаель міг будувати її лише на основі тієї інформації, яку йому вдалося видушити з Бйорка, і на деталях, які зумів додати Хольгер Пальмґрен. Матеріал про Лісбет Саландер був у загальних рисах готовий. У своєму нарисі Мікаель крок за кроком пояснював, як за неї взялася група прибічників «холодної війни» з ДПУ/Без і замкнула до дитячої психіатричної лікарні в ім’я збереження таємниці Залаченка.

Цим текстом Мікаель був задоволений. У нього вийшов чудовий матеріал, який наробить багато галасу і до того ж створить проблеми для верхніх ешелонів