Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Приворотне зілля 📚 - Українською

Читати книгу - "Приворотне зілля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приворотне зілля" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 64
Перейти на сторінку:
у справах політичних, з людьми інтелігентними, освіченими. Майор полюбляв частенько зіграти на контрасті - удавав з цими інтелектуалами простого служаку, від землі. Але тут уже здавалося, що цей самий варіант пхають йому.

Парторг за спиною хлопця безпорадно розвів руками.

- Ну добре, тьозка, ми тобі вірим, що не бив. - Микола Пилипович спробував пом’якшити клімат розмови. - Ну, може, ти видів кого-то? Кого ти видів на танцях?

Такий простий прийом мав повний успіх. Кострубата голова піднялася від столу.

- Дівчат.

- Ну дівчат, це понятно. - Терпець майора потрохи доходив краю. - А ще кого?

Перед наступною відповіддю допитуваний трохи замислився:

- Хлопців.

У кабінеті знову запала тиша. З парторгових вусів на мить визирнула і одразу сховалася посмішка.

Знадобилося не менше хвилини, щоб професійна стриманість все-таки взяла гору в майоровій душі. Врешті він повільно набрав повітря в груди і продовжив:

- Це хорошо. Хлопці, дівчата. А ті, хто не ходить на танці? Ти бачив когось, хто не ходить на танці? Може, возлє клуба, після танцев?

Запитання повисли в повітрі, і єдиною відповіддю на них було рипіння розхитаного конторського стільця. Тоді парторг знову кинувся на амбразуру.

- Ти скажи, не бійся. Може, чужих когось. Що тут поганого? Ну бачив когось…

- Вас бачив. - Почулося раптом у відповідь.

Микола Пилипович розчаровано зітхнув: - І мене бачив.

Хлопцеві очі важко зупинилися на майоровому обличчі.

- Вас не бачив. І тут парторгові урвався терпець. Воно зрозуміло, сільський начальник не мав такої психологічної підготовки, як кадровий оперативник. Тому він загорлав мов несамовитий:

- Ти чого придурюєшся?! Побили людину, треба мати мужність зізнатися. Не бив… Коли хлопці прохали допомогти - згодився, а потім не бив? Здоровило який вимахав, тобою замість трактора орати можна, в міліцію підеш, там швидко з тебе шкуру спустять…

Поки комерційний директор кипів і плювався, згадуючи всі гріхи свого підлеглого, Микола Пилипович акуратно сховав речовий доказ і відвернувся до вікна. На обрії бурмосилися важкі свинцеві хмари, обіцяючи різку зміну погоди. Підозрюваний біля столу знову схилив голову, тепер уже, здається, остаточно, і майор спробував дати знати партнерові, що допит треба закінчувати. Але той зрозумів натяк, тільки коли остаточно викричався. -…А коли три роки тому руку студенту зламав! Люди допомагати приїхали, урожай збирать… - Він зробив паузу, набираючи повітря, і тут, нарешті, помітив німий сигнал київського гостя. Треба зазначити, що парторг не збився і, навіть інтонації не змінивши, в момент закруглив розмову. - Іди геть з моїх очей, і щоб це востаннє!

Хлопець несміливо вибрався з-за столу й попрямував до дверей. Микола Пилипович удавано спокійно спостерігав за ним, але коли мозоляста рука потяглася до ручки, він раптом вистрілив гучно і роздільно:

- А Діда Юхима Бачив?

- Що? - зупинився парубок.

Микола Пилипович безнадійно махнув рукою: - Іди вже.

Двері повільно зачинилися.

Майор гмикнув, проте розбору польотів влаштувати не вдалося, тому що тут-таки заявилися згадані Колька з Віталькою. Вони прибули разом, і довелося одного залишити чекати в маленькому коридорчику з вікном на вулицю. Там не було жодного стільця або навіть лави - візитери проводили час на підвіконні, водячи брудними пальцями по не менш брудному склу.

- Прізвище?

- Причепа. Микола Причепа.

Знову Микола. Щоправда, цей був значно жвавіший за свого попередника, хоч теж працював механізатором.

- Що ж ви так, - почав парторг завчено. - Людина до нас у гості приїхала, а ви…

- А що ми? Він сам битися хотів. Всі бачили.

- Хто хотів битися? - не витримав майор. Така відповідь прозвучала для нього трохи несподівано.

- Ну цей, київський. Вийшов на ґанок і говорить: «Давайте будемо битися». Спитайте кого хочете.

Парторг здивовано озирнувся на Миколу Пилиповича. Той теж трохи очманів від почутого, але жодним рухом цього не показав.

- А чого це він «на ґанок вийшов»?

Хлопець трохи осікся:

- Ми покликали. Та ми ж тільки поговорити, а він одразу битися.

- Про що поговорити?

Цього разу в розмові виникла трохи довша пауза. Підслідний явно щось розмірковував про себе, а тоді, нарешті на щось зважившись, почав:

- Ну я з Наталкою Самійленко… Ну вобщем люблю я її. А він з нею танцює. А вона з ним.

- Ага, і ви за ето його по головє.

Хлопець підскочив зі стільця.

- Це не ми. Він каже, давайте битися, а ми не схотіли. Тоді він пішов танцювати. І все.

- А потом ви підождали, пока танці закончаться, підкралися ззаді і дали йому по головє. - Майор форсував голос. Це повинно було завести емоційного хлопця.

- Ніхто його не чіпав.

- А ето што? - Майор видобув з-під столу на поверхню свого головного козиря.

- Там відбитки пальців, у районі міліція швидко все розшифрує, - радісно додав парторг.

Хлопець, усе ще стоячи, закліпав очима.

- Яких пальців?

Майор взяв хлопцеве обличчя в перехрестя свого лазерного погляду.

- Цьою штукою ти ілі хтось із твоїх дружков вдарили Петра ззаді по головє. А хто з вас це здєлав, покаже експертиза, бо тут остались ваші пальці.

- Якого Петра? - Хлопець знову кліпнув очима.

Він мав жваві реакції, тому за виразом обличчя дуже легко читалася вся гама почуттів, навіяних звинуваченнями, а також появою на сцені знаряддя злочину.

- Той, которого ви побили. Його Петром звать, - з цими словами Микола Пилипович поклав свою важку руку на хлопцеве плече і силою усадовив його на стільця.

Рівно за мить той знову звівся на рівні.

- Не били ми нікого! Ми коли вийшли, він уже лежав. Ми виходили, як музика закінчилася. А він уже лежав під клубом. Я не знаю, хто це його. - І ви, звичайно, лежачого ногами… - включився в розмову парторг.

Хлопець знітився. Він опустив очі та пробубнів під носа:

- Ми його не били.

Парторг зіщулився уїдливо:

- А хто ж це його так відмолотив? Га?

- Я не бачив, - під носа пробурчав парубок, і раптом підняв голову та втупив нахабні очі прямо в обличчя парторга. - Не бачив я!

Тут уже майор підключився зі свого боку:

- А ета Наталка, вона шо тобі жена чи полюбовніца, шо ти за неї людину чуть не убив?

- Люблю я її.

- А она?

В останнє питання майор вклав усю їдь, на яку був здатен, і хлопець зрізався. Він знову опустив очі додолу і замовк.

- Не дає. - Жорстко резюмував майор. Потім трохи помовчав, щоб підкреслити значущість своєї фрази. - І не дасть. Нікагда. Потому шо ти лежачого ногами бйош. Кого на танцях бачив?

- Кого?

1 ... 38 39 40 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приворотне зілля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приворотне зілля"