Читати книгу - "Вітер у верболозі"

Непоказна лісова дорога невдовзі поєдналася Із скромною сестрицею, що мала вигляд каналу з водою, і вони побігли далі поряд, у цілковитій згоді, але теж без усякого бажання сказати бодай слово, не по-товариському ставлячись до перехожих. «А, хай вам чорт!.. — розсердився Жаба. — А втім, як там не є, одне цілком ясно. І дорога й канал ідуть звідкись, отже, і ведуть кудись. Май це на увазі, Жабо, хлопчику мій!» І він завзято зачимчикував понад каналом.

Із-за повороту важкою ступою вийшов кінь, нахиливши голову, мов у тривожній задумі. Від мотузяних посторонків, прив’язаних до хомута, тягнулася довга линва; напинаючись від кожного кроку коня, вона ронила додолу великі перлисті краплі. Жаба почекав, поки кінь протюпав повз нього, і став гадати, що ж то йому ще послала доля.

Тихо заплюскотіла вода, і з-за вигину каналу прямо на нього випливла барка. Її яскраво розмальований планшир ковзав нарівні з берегом. На барці сиділа огрядна жінка в крислатому полотняному капелюсі, міцною рукою тримаючи румпель.

— Який чудовий ранок, мем! — гукнула вона до Жаби, порівнявшися з ним.

— Насмілюся сказати, він справді чудовий, мем! — чемно відповів Жаба, ступаючи берегом поряд з баркою. — Та, насмілюся сказати, він особливо чудовий для тих, у кого нема такого жахливого клопоту, як оце в мене. Маю заміжню дочку, так от вона надіслала звістку, щоб я негайно приїхала; от і їду, а не знаю, що ж там скоїлося чи має скоїтись. Але боюся найгіршого — ви, певно, розумієте мене, мем, бо, мабуть, теж мати. І от покинула діло без нагляду — я, знаєте, тримаю пральню. Та й діточок маленьких теж залишила на чужих людей, а таких неслухів та шибеників, як мої бісенята, й світ не бачив; і гроші загубила, ще й з дороги збилася, а що там у дочки могло статися, про те і думати не хочу!..

— А де ваша дочка живе? — поцікавилася жінка на барці.

— Вона живе десь недалеко від річки, мем, — озвався Жаба. — Поблизу того гарного будинку, що зветься Терем Жаб, десь зовсім поруч, словом, у тих краях. Певно, ви чули про Терем Жаб.

— Терем Жаб? То я ж туди і їду, — сказала жінка на барці. — Цей канал за кілька миль впадає у річку, трохи вище рід Терема Жаб, а там уже рукою подати. Сідайте до мене у барку. Стривайте, я зараз вам допоможу.

Вона підпливла до самого берега, і сором’язливий Жаба, розсипаючись у вибаченнях та подяках, обережно ступив на барку й сів, на превелике своє задоволення. «Знову повезло Жабі! — подумав він. — Моє таки завжди зверху!»

— То ви тримаєте пральню? — люб’язно спитала жінка, коли вони попливли далі.

— Це справді вигідне діло, скажу я вам, якщо дозволите так це назвати.

— Кращої пральні нема в усьому графстві, — безтурботно відповів Жаба. — У мене дуже пристойні клієнти... Нізащо не підуть до іншої, хоч би їм ще й приплатили, бо знають мене! Бачте, я оволоділа цією справою досконально і цілком віддаюсь роботі. Прання, прасування, крохмалення, готування гарних сорочок до вечірніх костюмів для поважних джентльменів — усе те потребує мого невсипущого ока.

— Але ж не все робите самі, мем? — шанобливо спитала жінка.

— О, я маю дівчат, — не затинаючись, відказав Жаба. — Двадцятеро дівчат чи щось близько того, і всім вистачає діла. Але ж ви знаєте, мем, що то таке — дівчата! Зухвалі розпусниці, ось як би я їх назвала!

— І я теж! — із серцем підхопила жінка. — Але, дозволю собі зауважити, ви ще їх приструните, тих лінивих нехлюйок! А ви справді дуже любите прати?

— Та я просто не уявляю свого життя без тієї роботи! — сказав Жаба. — Вона мене тримає на світі. Не знаю більшої втіхи, ніж опустити руки в ночви. Та й прати мені дуже неважко. Раз, два — і готово! Справжня насолода, запевняю вас, мем!

— Яке щастя, що я вас зустріла!.. — задумлило мовила жінка — Можна сказати, нам обом добряче повезло.

— Га? Про що це ви? — трохи занепокоївся Жаба.

— От візьміть мене, — не вгавала жінка. — Мені теж подобається прати, як і вам. А втім, подобається чи ні, а мушу порати все сама, та ще й прихватцем, і нікуди не дінешся. Бо мій чоловік таке ледащо, тільки й знає огинатися від роботи, кидає мене з цією баркою напризволяще; тож мені й угору ніколи глянути, не те що прати. Коли по правді, то він би мусив зараз бути тут: стернувати або ходити біля коня. Добре, що у нас такий розумний кінь — сам собі раду дає. А чоловік тим часом повіявся кудись із собакою — вполювати, бачте, кролика на обід. Обіцяв догнати мене біля наступної греблі. Ні, що не кажіть, а на нього не можна покладатися, раз він пішов із псом, бо той ще гірший за нього. А з пранням — якось же треба бути!

— Ет, викиньте прання з голови, — проказав Жаба, якому ця розмова вже не подобалась. — Подумайте краще, як приготувати того кролика. Певна, що попадеться гарний, жирний, молодий. Цибуля у вас є?

— Я не можу зараз думати ні про що інше, тільки про прання,— призналася жінка.

— Мені аж дивно, як ви можете говорити про кроликів, коли перед вами така гарна клієнтка. У мене набралася ціла купа білизни — он у кутку в будці. Якщо хочете, візьміть одне чи двоє з того,