Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

Давно не було на світі ані моєї бабці Ірени Карлівни, ані жодної з її сестер, включно з тією, що писала в листах «Цей світ не для мене».

Її листи були наповнені страхом. Вона постійно боялася за себе, за своїх близьких і знайомих. Цей стан я, можливо, вловлював, прислухаючись до зачитуваних бабцею вголос жахливих уривків про Дванадцяту вулицю, відрізані голови і культ вуду. Саме тому я часом радів тій суто випадковій обставині, що живу не в Америці.

Сталою темою тих листів була повсюдна й непереможна злочинність. У цій галузі Детройт протягом десятиліть сягав найвищих рекордів і, що називається, зажив найгіршої слави. Йому навіть надано титул Столиці Вбивць у категорії американських міст із населенням понад 500 тис. мешканців. Отож і в тих листах було повно стрілянини, наркотиків, неопізнаних трупів, зґвалтувань і підпалених будинків. Героїн у тих листах продавали на кожному розі.

* * *

Одного з днів добряга Л., той самий, але так само на 23 роки старший, усе ж поступився нашій настирливості і, несхвально покректуючи, таки повіз нас до міста. Він передбачливо спробував обмежитися Ріверфронтом та островом Бель Іль. Острів увесь лежав під сонцем і снігом, все ще прикрашений санта-клаусами і лампіонами, у цілковитій тиші все ще святкового дня, здається, другого по Різдві. Ми дивилися на сліпучий канадський берег і синє небо вгорі, але нам хотілося ще чогось. Нам хотілося з білого міста в чорне, зі снігу в попіл — от чого нам хотілося. Л. довго не погоджувався, але ми його дотиснули.

Тепер нарешті про Детройт. Сонце вже починало сідати, коли ми заїхали у південно-східні райони Старого Міста. Не знаю, наскільки це європейське поняття пасує до міст Америки. У кожному разі Старому Детройтові воно пасувало як улите. Він був дійсно старим, понівеченим і геть покинутим. «Дванадцять років тому звідси пішла остання біла родина», — скоментував Л. своє тверде небажання зупинятися й кудись виходити з на всі замки запломбованого автомобіля. Так ми й повзли тією вулицею, однією з них — час від часу ми просили Л. випустити нас хоча б на пару хвилин. Він робив це вельми неохоче, щоразу нагадуючи нам про наближення вечері з двома десятками запрошених на неї гостей. Ми не мали права спізнитися.

Тому ми поспішали і хапалися за кожен шанс.

Ми пройшли б цим містом знову і знову, сфотографували б кожне цегляне згарище, кожен запущений сад і кожне здичавіле дерево в ньому, а також усі розвалені тераси, ґанки чи напівзнесені вежі, і кожне ґрафіті, і кожну стіну, і всі наглухо забиті дошками двері зігнилих особняків — але тут нас почало по-грудневому стрімко накривати темрявою і у вікнах руїн, що досі здавалися нам раз і назавжди покинутими, почало з'являтися світло. Щось наче відблиски вогнищ, коли спалюються останні меблі. Вони сиділи всередині і пильнували кожен наш рух, ані на мить не зводячи з нас очей.

Ми поїхали геть і ніколи більше там не з'являлися.

Цей світ був якраз для них.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК, 2003

На пероні мене зустрічали — і не просто так, а з табличкою «Mr KHOMSKY, LENINGRAD». Цитата з «Рекреацій» не могла не подіяти — мене пройняло. З тієї хвилини я завжди люблю Дніпропетровськ, зокрема й за те, що ніде більше мене так не зустрічали.

Звісно, я волів би, щоб це місто називалося трохи коротше — скажімо, Дніпром. Те, що так само називається річка (а насправді справжня ріка), не повинно при цьому заважати. Бо кому вона, ріка, заважає? У Польщі є місто Вісла, у Штатах — штат Міссісіпі. Та й штат Міссурі у Штатах також є. Дніпро без Петровського[33] — це зміна, з якою могли би погодитися всі. І ті, що добиваються майже нереального Січеслава. І ті, що всіма силами заштовхують назад у Катеринослав, до материнсько-матірного волохатого монархічного лона.

Катерина Друга та її підлабузники, вигадуючи назви для все новіших колоніальних поселень, особливо своїх фантазій не переобтяжували: Катеринослав, Катеринодар, Катериноград, Катеринбург, Катерининське. Чому до них так і не додались які-небудь Катаріненштадт і Катеринопіль? Гадаю, лише тому, що найбаскіший з її скакунів, себто найенергійніший промотор її маніакального Drang nach Süden[34] граф Потьомкін помер дещо зарано. Він, Потьомкін — от іще говорящая фамилия з російської класики, додатковий, десь поміж Собакевича і Плюшкіна, персонаж «Мертвих душ»! — так і не встиг повтілювати більшості своїх карколомних прожектів, вінцем яких мало стати усунення Оттоманської Порти і відновлення Візантії з одним із Катерининих (та, мабуть, заодно і своїх) онуків на кесаревому троні. Устиг би він — і мали б ми повсюдно довкола Чорного (та й Середземного) моря суцільні катеринополіси.

Втім, у випадку Катеринослава цариця могла б і поділитися. При заснуванні міста з нею начебто був її монарший братанок австрійський цісар Йозеф Другий — той, що кричить «Забагато нот!», роздивляючись Моцартові партитури у фільмі Формана. Августійші особи в дорозі швидше за все спілкувалися між собою рідною для обох німецькою, а проте настільки далекими її варіантами (Катерина — прусько-курляндським, Йозеф — австро-віденським), що на допомогу в порозумінні могла приходити хіба що мова зачитуваного обома до дір де Сада.

Та в будь-якому разі без німецькості не обходилося. Тобто Дніпропетровськ міг бути пойменований і Йозефштадтом чи там якимось Йозефсберґом, Йозефсфельдом або Йозефскірхеном — і так щонайменше аж до 1914 року, до Першої війни. А згодом, десь у 1930-х роках, акурат після Голодомору, йдучи назустріч побажанню вижилих мільйонів, йому знову повернули б Йосифа в назву — тільки вже на честь іншого, московського, Йосифа, сина Віссаріонового.

Утім, є ще одне ім'я, котре нагадує про себе час від часу — Кодак. Уже й не назва, а травма, історична і польська: вічне нагадування про втрачене поляками За-, а відтак і Придніпров'я та про в кінцевому підсумку провалену версію Центральноєвропейської Рес Публіки від моря до моря. Один з її уламків занотовує професор Мєчислав Орлович, коли у своєму путівнику (дата видання — липень 1914-го, остання мить перед Усім!) пише про п'ять тисяч катеринославських поляків, переважно заводських робітників, про Католицьке товариство благодійності, польський клуб «Оґніско»,