Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рогнеда 📚 - Українською

Читати книгу - "Рогнеда"

256
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рогнеда" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 92
Перейти на сторінку:
2

Літописець матиме всі підстави з гордістю – що Русь уникла роздроблення на малі князівства і стала єдиною державою, – писати:

«І став Володимир княжити в Києві одноосібно».

І той час історики пізніше назвуть початком єдиної ранньофеодальної монархії на Русі; час, коли почалася юність Давньоруської держави з центром у Києві. А це означає – єдиної.


Улаштувавшись у Києві після його захоплення, Володимир велів своєму воєводі й дядькові Добрині негайно вирушити до Новгорода.

– Подбаєш там, аби перевезли сюди з Новгорода моїх дружин Олаву та Рогнеду.

– Бу зроблено, великий князю, – за звичкою почав Добриня.

– Почекай-пождь. Не забудь виділити для їхнього супроводу кілька десятків надійних дружинників на добрих конях, вози для перевезення жінок з їхніми статками та слугами – второпав?

– Буде зроблено…

– Почекай, ще не все мої уста мовили твоїм вухам. Відправивши лада мої до Києва, сам залишайся в Новгороді, яко мій посадник. Будеш там яко князь – второпав?

– Бу, бу, бу зроблено, – радо заторохтів Добриня, щасливий, що в такому граді, як Новгород – де його знала кожна собака (сім років там урядував, ще коли Володимир дитиною був), буде яко самостійний князь.

– Всяку непокору, якщо вона там заведеться, вирубуй мечем! Від мого імені карай і милуй!..

– Що, що, а мечем орудувати я мастак – без хвастощів кажу. Та й люблю я се діло, – ти ж мене знаєш, князю.

– От і добре. Коли б не знав, то своїм посадником тебе в Новгород не послав би. Слухай ще, воєводо і мій вірний дядько, який мені в малих літах моїх і рідного батька заміняв. Держатимеш край той в узді – жодної самостійності для новгородців! Вони віднині одне ціле з Києвом. І хай твоїм і їхнім богом буде Перун, громовержець наш. Утямив?

– Утямив, утямив, великий князю. Бу зроблено. Ми з Перуном наведемо лад у Новгороді й поза Новгородом, у всіх тих краях!

І ще кілька разів Добриня гордовито вигукував: «Ми з Перуном!..»

Прибувши до Новгорода, Добриня спорядив під доброю охороною мужів достойних і з усіма зручностями княжих жінок до Києва, а сам узявся вже як княжий посадник наводити лад у Новгороді… Перуна з усім пошанівком і при збіговиську народу розмістив на лівому березі Волхова, на високому горбі, звідки його – хоч і дерев’яного, але грізного, – добре було видно. Стоячи в центрі святилища, Перун тримав важкий дубовий посох і дивився на схід, а навколо нього вдень і вночі горіло вісім вогнищ.

Перун – божество всеперемагаюче і караюче. Це уособлення грізних сил природи, що викликають страх і тремтіння. За уявою давніх русичів – та й слов’ян теж, – це бог високого зросту з чорним волоссям і довгою бородою, що є символом хмар, які покривають небо. Озброєний луком і стрілами, він мчить небом під час грози на палаючій колісниці і карає нечестивих. Древні вважали, що грім – це гуркіт його колісниці, а блискавки, що сліплять – його стріли. Як божество, що посилає дощі, Перун уважався володарем земних урожаїв (він їх і посилав на землю), покровителем землеробства, адже дощ селяни називають годувальником. Недарма ж все живе радується першому грому і спішить умитися дощовою водою. Саме в такий час, були певні слов’яни, захмарене небо освітлюється громовержцем Перуном.

Утвердившись у Києві в 980 році, Володимир спершу заявив про себе, як затятий язичник та гонитель християн. Вважається, що це було пов’язано як із язичницьким складом його дружини, так і з бажанням тримати у страху київських християн, які доти орієнтувалися на Ярополка – він їх підтримував, а не прихильників старої віри. Чи не для остраху іншим, у жертву Перуну було принесено двох київських варягів-християн.

Боги язичництва[15] уособлювали сили природи і їх було дуже багато, бо тоді ледь чи не кожен лісок, ярок чи й окреме дерево мали свого бога (демона, духа чи й якого зловредника). Тож божества часів язичництва були створені людьми зі страху – люди всього боялися, адже перед явищами природи були безсилими.

Невідомий руський автор (XІІ ст.) у «Слові про ідолів» виділив основні етапи формування вірувань східних слов’ян. На першому вони «клали треби» (жертви) вампірам і берегиням, на другому – поклонялися роду і роженицям, на третьому – молилися Перуну.

Упродовж усього існування язичництва люди вірили у багатьох інших божеств, які населяли ліси, поля, води тощо, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім’ї. З роками-віками в слов’ян сформувався великий пантеон язичницьких богів.

До всього ж – крім головних богів – світ наших предків населяли демонічно-фантастичні істоти, зокрема

1 ... 38 39 40 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рогнеда"