Читати книгу - "Аеліта"

— Іхо, Іхо, — жалібно повторював він, — хо туа мірра — туа мурра.

Гусєв не одразу помітив військовий корабель, який перетинав йому шлях. Поглядаючи на карту, на скелі Лізіазіри, що підпливали, він тримав курс на схід, до кактусових полів, де лишився апарат.

Позад нього, у човні, відкинувшись, сидів Лось, вкритий липким простирадлом, яке майоріло од вітру. Лось був нерухомий і наче спав, — у його тілі не було потворної безглуздості трупа. Гусєв тільки тепер відчув, який дорогий йому товариш.

Нещастя сталося так. Гусєв, Іхонька і механік сиділи тоді в печері, біля човна, — сміялися. Раптом унизу пролунали постріли. Потім — зойк. І за хвилину з прірви злетів як шуліка військовий корабель, кинувши на майданчику непритомного Лося, — і заходився кружляти, видивлятися.

Гусєв плюнув через борт — так остобісів йому Марс. Тільки б дістатися до апарата, влити Лосеві «ковток спирту». Він поторкав його, — теплий; відтоді як Гусєв підібрав тіло на майданчику, в ньому не було помітно задубіння. «Дасть бог — віддишеться. — Гусєв по собі знав слабку дію марсіанських куль. — Але надто вже довго триває непритомність». Він занепокоєно обернувся до сонця, що хилилося до вечірнього пругу, і в ту мить побачив корабель, котрий падав з висоти.

Гусєв одразу ж повернув на північ, уникаючи зустрічі. Корабель повернув. Час од часу на ньому з’являлися жовтуваті димочки пострілів. Тоді Гусєв став набирати висоту, розраховуючи під час спуску подвоїти швидкість і втекти від переслідувача.

У вухах свистів крижаний вітер, сльози застилали очі, замерзали па віях. Зграя бридких іхі, неохайно махаючи крилами, кинулася було на човен, але промахнулась і відстала. Гусєв давно вже втратив напрямок. Кров била в скроні, розріджене повітря стьобало крижаними батогами. Тоді Гусєв повним ходом пішов униз. Корабель одстав і зник за обрієм.

Тепер унизу лежала, скільки сягало око, мідно-червона пустеля. Ні деревця, ні життя довкола. Сама тільки тінь, од човна летіла по плоских пагорках, хвилях піску, по тріщинах кам’янистого грунту, що поблискував, мов скло. Де-не-де на пагорках кидали понуру тінь руїни жител. Цю пустелю скрізь борознили висохлі річища каналів.

Сонце хилилося нижче до рівного краю пісків, розливалося мідне, тужливе сяйво заходу, а Гусєв усе ще бачив унизу хвилі піску, пагорки, руїни Туми, що вмирала, припадаючи порохом.

Швидко настала ніч. Гусєв спустився і сів на піщаній рівнині. Виліз із човна, відігнув на обличчі Лося простирадло, трохи одкрив його повіки, притулився вухом до серця, — Лось сидів ні живий ні мертвий. У нього на мізинці Гусєв помітив кільце, на ланцюжку висів одкритий флакончик.

— Ех, пустеля, — сказав Гусєв, відходячи од човна. Крижані зірки загорілися у неосяжно-високому чорному небі. Піски видавалися сірими від їхнього світла. Було так тихо, що Гусєв чув шурхіт піску, який осипався в глибокому сліду ноги… Мучила спрага. Насувалася туга. — Ех, пустеля! — Гусєв вернувся в човен, сів до рулів.

Куди летіти? Рисунок зірок був дикий і незнайомий.

Гусєв запустив мотор, але гвинт ліниво крутнувся і став. Мотор не працював — коробка з-вибуховим порошком була порожня.

— Ну гаразд, — стиха мовив Гусєв. Знову виліз із човна, засунув палицю ззаду, за пояс, витяг Лося. — Ходімо, Мстиславе Сергійовичу, — поклав його на плече і пішов, грузнучи по кісточки в піску.

Йшов довго. Дійшов до пагорба, поклав Лося на якісь засипані піском сходи, оглянувся на самітню в зірчастому світлі колону на пагорбі і ліг ницьма. Смертельна втома, як одплив, зашуміла в крові.

Він не знав, чи довго так пролежав нерухомо. Пісок освіжав, холола кров. Тоді Гусєв сів, — тужливо підвів голову. Невисоко над пустелею стояла червонувата похмура зірка. Вона скидалася на око великого птаха. Гусєв дивився на неї, роззявивши рота.

— Земля. — Схопив Лося і побіг у напрямку зірки.

Він знав тепер, де лежить апарат.

Дихаючи з свистом, обливаючись потом, Гусєв величезними стрибками долав рівчаки, люто скрикував, спотикаючись об каміння, біг, біг, — а перед ним плив близький темний обрій пустелі. Кілька разів Гусєв лягав обличчям у холодний пісок, щоб освіжити хоч парою вологи пересохлий рот. Підхоплював товариша і знову йшов, поглядаючи на червонуваті промені Землі. Його величезна тінь самітно рухалася серед світового кладовища.

Зійшла гострим серпом щербата Олла. Серед ночі зійшла кругла Ліхта, — світло її було лагідне і сріблясте, подвійні тіні впали від хвиль піску. Обидва ці дивні місяці попливли — один угору, другий на ущерб. У їхньому світлі померк Талцетл. Вдалині здійнялися крижані вершини Лізіазіри.

Пустеля кінчилася. Незабаром мало світати. Гусєв вийшов у кактусові поля. Повалив ногою одну рослину і жадібно наситився її ніби живим водянистим м’ясом. Зірки гасли. В бузковому небі виступали рожеві краї хмар. І ось Гусєв почув, наче удари залізних валків, одноманітний металічний стукіт, виразний і чіткий у ранковій тиші. Гусєв скоро зрозумів його значення: над кактусовими заростями стирчали три ґратчасті щогли військового корабля-переслідувача. Удари долинали звідти — це марсіани руйнували апарат.

Гусєв побіг, ховаючись серед кактусів, і водночас побачив і корабель, і поряд з ним величезний іржавий горб апарата. Десятка зо два марсіан били по його клепаній обшивці великими молотками. Видно, робота щойно почалася. Гусєв поклав Лося на пісок, витяг із-за пояса палицю.

— Я вам, сучі сини! — не своїм голосом заволав Гусєв, вискакуючи з-за кактусів.

Підбіг до корабля і ударом палиці розтрощив металеве крило, збив щоглу, вдарив у борт, як у діжку. З корабля вискочили солдати. Кидаючи зброю, горохом сипонули з палуби, побігли врозтіч. Солдати, які розбивали апарат, тихо виючи, поповзли борознами, зникли в заростях. За хвилину все поле спорожніло, — такий великий був жах перед всюдисущим, невразливим для смерті Сином Неба.

Гусєв одгвинтив люк, підтяг Лося, і обидва Сини Неба зникли всередині яйця. Кришка зачинилася. Тоді марсіани, які причаїлися за кактусами, побачили незвичайне і разюче видовище.

Величезне іржаве яйце завбільшки з будинок загуркотіло, з-під нього знялися коричневі хмари куряви і диму. Під страшними ударами Тума задрижала. Сповнюючи повітря ревом і громовим гуркотом, гігантське яйце застрибало по кактусовому полю. Повисло в хмарах куряви і, як