Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

— Дивну історію ти розказуєш, — недовірливо сказав Інфадус.

— Довгі роки він провів там — був і слугою, і воїном, але в серці своєму зберігав усе, що йому мати розповідала про його батьківщину. Він придумував способи повернутися, щоб побачити свій народ і дім свого батька раніше, ніж йому самому настане час померти. Багато років він чекав, і ось настав час, коли доля звела його з білими людьми, які хотіли розшукати цю невідому країну, і він приєднався до них. Білі люди вирушили в дорогу і йшли все вперед і вперед у пошуках того, хто зник. Вони пройшли через спекотливу пустелю, вони переправилися через гори, увінчані снігом, і досягли Країни Кукуанів і зустрілися з тобою, о Інфадус!

— Ти, звичайно, божевільний, інакше ти так не говорив би, — відповів старий воїн, вражений тим, що почув.

— Даремно ти так думаєш. Дивися ж, що я покажу тобі, о брат мого батька! Я Ігнозі, законний король кукуанів!

На цих словах він одним порухом зірвав пов’язку на стегнах і став перед нами абсолютно оголеним.

— Дивися, — сказав він. — Чи знаєш ти, що це таке? — і він показав на знак Великої Змії, витатуйований синьою фарбою на його тілі.

Хвіст змії зникав у її відкритій пащі ледь-ледь вище стегна.

Інфадус дивився, і очі його ледве не вилізли з орбіт од подиву. Тоді він упав на коліна.

— Куум! Куум! — вигукнув він. — Це син мого брата, це король.

— Хіба я не сказав тобі це ж саме, брате мого батька? Встань — я ще не король, але з твоєю допомогою і з допомогою моїх друзів, відважних білих людей, я буду королем. Старезна Гагула сказала правду: спочатку земля почервоніє від крові, але я додам, що проллється І її кров, якщо вона тече в жилах цієї відьми, тому що вона вбила своїми словами мого батька і вигнала мою матір. А тепер, Інфадус, вибирай. Чи бажаєш укласти свої руки у мої і допомагати мені? Чи побажаєш ти ділити зі мною небезпеку, яка загрожує мені, і допомогти мені скинути тирана і вбивцю, чи не побажаєш? Тепер вибирай.

Старий замислився, приклавши до чола руку. Потім він підвівся, наблизився до місця, де стояв Амбопа, чи, точніше, Ігнозі, схилив перед ним коліна І торкнувся його руки:

— Ігнозі, законний королю кукуанів, я згоден укласти мої руки у твої, і я буду служити тобі до самої смерті. Коли ти був дитям, я гойдав тебе на своєму коліні, тепер же моя стара рука візьметься за зброю, аби воювати за тебе і за волю.

— Ти добре сказав, Інфадус! Якщо я здобуду перемогу, ти будеш першою людиною у країні після короля. Якщо на мене чекає поразка, ти можеш усього тільки померти, а твоя смерть і так недалеко. Встань, брате мого батька. А ви, білі люди, чи допоможете ви мені? Що я можу вам запропонувати? Якщо я здобуду перемогу і зможу знайти ці блискучі камінці, ви отримаєте їх стільки, скільки зможете віднести звідси. Але чи достатньо буде цього?

Я переклав його слова.

— Скажіть йому, — відповів сер Генрі, що він неправильно міркує про англійців. Багатство — гарна річ, і, якщо воно зустрічається на нашому шляху, ми не відмовимося від нього, але джентльмен не продається за багатство. Однак од свого імені я хочу сказати таке. Мені завжди подобався Амбопа, і щодо мене, я буду стояти з ним поруч у боротьбі за його справу. Я з великим задоволенням спробую звести рахунки з цим злісним дияволом Твалою. А що скажете ви, Гуд, і ви, Квотермейн?

— Що ж, — відгукнувся капітан, — ви можете йому передати, висловлюючись кучерявою мовою гіпербол, од якої, здається, у захопленні всі ці люди, що бійка — безумовно непогана штука і радує серце справжньої людини. Тому, оскільки мова йде про мене, на мене він може розраховувати. Я ставлю йому єдину умову — нехай він дозволить ходити мені в штанах.

Я переклав обидві відповіді.

— Дякую, друзі мої, сказав Ігнозі, в минулому Амбопа. — А що скажеш ти, Макумазан? Чи залишишся ти також зі мною, старий мисливцю, мудріший, ніж поранений буйвол?

Я почухав потилицю, злегка замислившись.

— Амбопа, чи Ігнозі, відповідав я нарешті, я не люблю революцій. Я людина мирна і навіть трішки боягузлива (тут Ігнозі усміхнувся), але, з іншого боку, я лишаюся вірним своїм друзям, Ігнозі. Ти був вірним нам і поводився як справжній мужчина, і я не лишу тебе. Але май на увазі, що я торговець і змушений заробляти на життя, тому я приймаю твою пропозицію щодо цих алмазів, якщо нам колись удасться заволодіти ними. І ще одне: ми прийшли сюди, як тобі відомо, на пошуки пропалого брата Інкубу. Ти повинен допомогти нам знайти його.

— Я це зроблю, — відповів Ігнозі. — Послухай, Інфадус, — вів далі він, звернувшись до старого воїна, — заклинаю тебе священним знаком змії, що оповилася довкола мого тіла, скажи мені правду: чи відомо тобі, щоб нога якоїсь білої людини ступала на цю землю?

— Ні, о Ігнозі.

— Якби білу людину бачили тут або чули про неї, чи ти знав би про це?

— Звичайно, знав би.

— Ти чуєш, Інкубу, — звернувся Ігнозі до сера Генрі. — Його тут не було.

— Так, так, — зітхнувши, мовив сер Генрі, це так. Я думаю, що йому не вдалося дістатися сюди. Нещасний Джордж! Отож усі наші зусилля даремні. Та нехай буде воля господня!

— Ну, а тепер до справи, — перебив я його, прагнучи уникнути дальшої розмови на цю сумну тему. — Звичайно, дуже добре бути королем за божественним правом, Ігнозі, але в який спосіб ти маєш намір стати королем у дійсності?

— Не знаю. Чи є у тебе якийсь план, Інфадус?